Моне – лілії, Васнєцов – народні казки, Шишкін – ліс, Тернер – море. Імена всесвітньо відомих художників нерідко оживляють в уяві конкретне місце, людину, предмет або стихію, які були об’єктами їхнього захоплення. Проте зв’язок Едгара Дега і опери – не був викликаний бажанням зобразити танцівниць, музикантів чи оперну сцену Парижу. Дега прагнув написати рух. Написати музику.
Сьогодні говоримо про виставку Едварда Дега у Музеї д’Орсе, Париж.
Ідея і ресурси – сполучення, яке народжує по істині геніальні проекти. Такі як виставка «Дега в опері», яка стала однією з найгучніших подій цього року у мистецькому житті не тільки Франції та Європи, а й усього світу, адже її народила співпраця Музею д’Орсе, Опери Гарньє та Національної галереї мистецтв Вашингтону (куди виставка переїде з Парижу у березні 2020).
А починалося все з думки: як би відзначити 350-ліття Паризької Опери (з моменту її заснування Людовіком XIV )?
Куратор виставки, колишній директор Лувру та Музею д’Орсе Анрі Луаретт спробував дати відповідь на це питання спільно з генеральним директором Паризької Опери Стефаном Ліснером. Автору серії книжок про Дега, Луаретту спав на думку найкращий спосіб подивитись на мистецтво опери й балету під оригінальним кутом – заново відкрити його у роботах Дега, який був більше, ніж просто «художник танцівниць», як охрестили його сучасники та наступники.
Так в одному з найвідвідуваніших музеїв світу з’явилась виставка у 200 робіт Едгара Дега, виконаних у різних техніках, і зібраних з музеїв (Витончених мистецтв у Леоні, Національної бібліотеки Франції, Альбертини у Відні, Національної галереї у Лондоні, Кунстхалле у Гамбурзі, Національної галереї Вашингтону, галереї Торонто тощо) та приватних колекцій Франції, Великої Британії, США, Німеччини та Австрії. Вперше опера в роботах Дега була винесена окремою масштабною виставкою, і стала відкриттям навіть для прихильників творчості художника.
Едгар Дега зробив оперу фокусом своїх робіт через кілька причин: свою пристрасть до музики, успадковану від родини, зокрема від батька, який створив музичний салон для виступів аматорів та професіоналів, і свою любов до сучасної (станом на 19-те століття) сцени і кожного аспекту театрального життя. Для нього опера була не просто музичним жанром чи шоу, але також особливим місцем, архітектурним стилем, мікрокосмом. Там його цікавило все – балерини, музиканти, декорації, зали. Але не самі по собі, а лише як елементи, за допомогою яких можна передати рух, написати музику на полотні. Це забезпечило йому нескінченний потік сюжетів та об’єктів для експериментів, які зробили його роботи унікальними.
Дега завжди наголошував на тому, що мистецтво – не є справжнім життям. Це фантасмагорія, вигадка. Він проводив паралель між мистецтвом балету та власними художніми роботами. «Храм ілюзії», так він називав Оперу. В нього не було потреби шукати цей альтернативний світ, ні серед своїх товаришів художників-імпресіоністів, ні на віддалених островах як Гоген. Він зумів знайти його в Опері, і знову і знову відкривати його заново у своїй майстерні.
Вперше Дега потрапив в Оперу завдяки своєму другові Людовіку Гавелі, на початку 1870-х. Він швидко став постійним відвідувачем, і протягом семи років мав абонемент, який дозволяв йому ходити в Оперу три дні щотижня. Він відвідував всі вистави по понеділках, середах та п’ятницях, і йому дозволялось вільно пересуватись по усіх залах, із доступом до спеціальної кімнати під назвою Foyer de la danse – де власники абонементів могли спілкуватися з танцівниками балету.
У дні Дега репертуар опери складався здебільшого з французьких творів. За виключенням «Дон Жуана» Моцарта, всі п’єси були прем’єрами 1820-х-30-х років. Опери були побудовані на історичних та міфологічних сюжетах, на чотири або п’ять актів, «Німа з Портічі» Обера (1828), «Вільгельм Тель» Россіні (1829), «Роберт Диявол» Маєрбера (1831). Дега відвідав «Сігурда», написаного його другом Ернестом Реєром, 37 разів. Він насолоджувався музикою опери і був великим прихильником Рози Карон у ролі Брунгільди.
Проте він повернувся спиною до опери у 1890-х, коли Вагнер нарешті прийшов до слави. Дега не сподобався його стиль музики, він відчував ворожість до німецького композитора, який асоціювався в нього з травматичним досвідом Франко-Прусської війни 1870-го, куди Дега пішов волонтером в артилерійський полк. Він насолоджувався старою музикою – Бахом, Рамо, а найулюбленішим композитором Дега був Глюк.
Дега відвідував два оперних театри в Парижі. Театр на вулиці Пелетьє, що був знищений під час пожежі у 1873 році, а після нього – Оперу Гарньє, яка запрацювала заново у 1875. Сам Дега зберіг вірність залу Пелетьє, для нього Гарньє не замінив театр його юності, збудований у 1820-х роках, на заміну тому, що був знищений за наказом Людовіка XVIII, після вбивства Герцога Беррійського одразу ж після вистави. Дега з ніжністю згадував середньовічний шарм та акустику і напевно свою юність, яка асоціювалась в нього з оперою Пелетьє.
Проте, виставка в д’Орсе дає зрозуміти, що театр на картинах Дега – це не Гарньє, і не Пелетьє. Дега – глядач, таємничий та похмурий спостерігач, який завдяки своєму генію створив власну Оперу. Оперу Дега.
Дега завдячував музичною освітою своєму батькові Огусту де Га, який успадкував сімейний банк, але був палким прихильником музики, і навіть власником салону, який популяризував стару музику. Дега зберіг спогади про збори по понеділкам і втілив їх у портреті батька, який уважно слухає іспанського тенора Лоренцо Пагана. Він створив цілий ряд портретів відвідувачів батькового салону, серед яких були аматори – його сестра Маргарита, прекрасна співачка, а також піаністка Бланш Камю, і професіонали – музиканти Національного оперного оркестру. Щоб зобразити музикантів у дії він намалював широкий спектр інструментів – гітару, фортепіано, рояль, скрипку, віолончель, баси, флейти, труби, він захопив безліч різноманітних моментів, репетицій, перерв, приватних та публічних концертів, різні стилі музики, включно з популярними піснями, композиціями для солістів фортепіано, оперними дуетами, симфонічними партіями для балету.
Портрет, замовлений у 1870-му Дезіре Діхау, фаготистом опери – ключова робота, перший великий успіх Дега, що розпочав цикл портретів музикантів опери. Справжнім проривом стали також дві версії «Балету Роберта Диявола», написані після війни 1870-го. Через два роки Дега обрав Оперу своєю майстернею.
Для Дега, опера – це окремий світ зі своїми взаємозв’язками. Це місце, де музика, танець, перфоманс і сам портрет суспільства сходяться в одне ціле, і не можуть існувати відокремлено. Ось чому він сполучає на одному полотні кілька просторів – сцену і оркестрову яму, оркестрову яму і залу, куліси та сцену тощо. На картині «Оркестр в Опері» фігура фаготиста Дезіре Діхау зображена поруч з колегами музикантами, і одночасно з балетом на сцені – різні частини композиції обігрують один момент у житті опери. Унікальність погляду Дега у тому, що він не фокусується у центрі, а ніби підглядає краєм ока, за чимось, що відбувається за кадром. Це дозволяє йому передати стосунки між глядачем та сценою.
“Музиканти в оркестрі опери”, 1870, Музей д’Орсе, Париж 
“Оркестр опери”, 1870, Музей д’Орсе, Париж
Ця концепція тривимірного простору врешті наштовхне Дега піти в тінь – він відійде з зали та сцени за куліси, у кімнати для репетицій, гримерні. Знову він грає з різними кутами зору, ніби на різній відстані і у різних стосунках із балетом та із самою будівлею, щоб показати важку роботу, завдяки якій і створюється неймовірний перфоманс. Ніби привідкриває справжні секрети опери.
Опера, реальна чи уявна, знайшла своє втілення в роботах Дега у широкому спектрі різноманітних художніх технік. Експерти з його творчості вважають, що якщо зібрати всі роботи (картини, скульптури, принти) художника присвячені темі опери, їх буде більше 1500. Він використовував фотографію, моделювання, замальовки, креслення, пастель, акварель, крейдування, різнокольоровий папір, скетчі. Дега був талановитим скульптором, проте вірив, що його матеріал – це віск.Єдина скульптура, яка виставлялась на публіку за його життя – неймовірна «Маленька чотирнадцятилітня танцівниця» – унікальна на свій час робота, зроблена з комбінації воску, людського волосся та тканини. Також він використовував монотипи – одну з найоригінальніших технік, яку він називав друкованими чорнильними малюнками, яка працювала за принципом трафарету. Вважається, що тут проявився імпресіонізм Дега – він використовував трафарет по кілька разів на одному полотні, через що контури ставали не такими різкими і чіткими, і створювалась ілюзія руху. Цю ж техніку він використовував і роботах з пастеллю (наприклад, картина «Хор»).
Балерини – були лейтмотивом його роботи, вони дозволяли йому оновлювати традиційне мистецтво у своїх роботах – античну Грецьку скульптуру, Ренесанс, класичні картини сімнадцятого століття, що зображують історичні події, які фокусувались на тілі. Так само і коні – яких він порівнював з балеринами, часто представлені у його роботах, надавали можливість змішати традиційне мистецтво із сучасним життям. Його танцівниці і хореографія, які були сучасною і інноваційною транспозицією традиційного мистецтва, дозволяли Дега досліджувати рух, ритм, баланс. Танець – це форма тривимірного малюнку, який ніби закликає до Дега-скульптора. Мистецтво танцю ґрунтується на тяжкій роботі і фантазії так само як і його власне мистецтво. Він бачить схожість між пилом пастелі та гримом балерин, між їхніми повторювальними рухами та особливостями роботи художника. Так само як балерини, перфекціоніст Дега женеться за ідеалом, відточуючи свою майстерність крізь тяжку роботу, яка лежить в основі його мистецтва.
“Зірка”, 1876-77, Музей д’Орсе, Париж 
“Танцівниці в Барре”, 1877 – Метрополітан музей, Нью-Йорк 
“Танцівниці відпочивають”, 1885, Музей д’Орсе, Париж
Дега ніби наклав закляття на свої картини – підсвідомо викликати, якщо не любов то, принаймні, нестримну цікавість до балету в усіх, хто хоч раз їх побачить. Йому вдалось зробити те, до чого він так прагнув – намалювати музику. Зобразити танець не як застиглий у часі момент, а як процес, рух, у якому прослідковується ціла історія – від численних репетицій – до овацій вдячної публіки.
Створена із натхненням та любов’ю, виставка не лише відкриває відвідувачам грані таланту Едгара Дега, а й занурює у калейдоскоп сцен театрального життя, викликаючи нестримне бажання доторкнутись до мистецтва опери і балету, послухати класичні твори, хоча б на мить відчути себе частиною цього неймовірного світу, який існує паралельно із буденністю і протягом тисячоліть стає притулком для геніїв, чиїми талантами ми не перестаємо захоплюватись десятками й сотнями поколінь потому.
Піки біографії Дега, важливі для розуміння його творчості:
19 липня 1834 – народився в Парижі, у аристократичній родині.
1855 – Дега робить кілька замальовок портрету трагічної акторки Аделаїди Ресторі, яку він відкрив у ролях Медеї та Марії Стюарт.
1860-ті – після переїзду у 9-тий район Парижа (знаний сьогодні як Опера) він починає досліджувати історію, малюючи юних спартанців, і вперше виставляється в Салоні у 1865 зі «Сценою Війни у Середньовіччі».
1867 – перший портрет балерини Євгенії Фіокр.
1868 – Дега стає членом компанії Моне, Мане, Піссарро, Базіля, Фонтен-Латура і Золя. Його перша виставка у Салоні присвячена опері– з портретом мадемуазель Фіокр.
1870-ті – картина «Оркестр в опері» – його перша успішна робота. Дега пише портрети музикантів у музичному салоні свого батька, і перші картини танцювального класу.
1871-72 – «Балет Роберт Диявол», зображення балету Маєрбера, що виконувався в Опері Пелетьє – перша картина придбана арт-дилером Дюраном-Руелем.
Ніч з 28 на 29 жовтня 1873 року – Опера на вулиці Пелетьє знищена у пожежі. Перфоманси перенесені у зал Вентадур до відкриття Опери Гарньє. Тим не менш, Дега впродовж наступних років продовжує зображувати згорілу сцену.
27 грудня 1873 року – Дега, Моне, Піссарро, Сіслей, Морісо, Сезан та інші художники засновують анонімну спільноту художників, граверів та скульпторів, чиї члени стануть відомими у світі як Імпресіоністи, і організовуватимуть виставки та покази незалежні від Салону.
15 квітня 1874 року – у першому каталозі для виставки Імпресіоністів вміщено десять робіт Дега. Він бере участь у семи з восьми виставках імпресіоністів між 1874 та 1886 роками.
1878 – балерина Марі Ван Гьотем позує для скульптури «Маленька чотирнадцятилітня танцівниця».
1885 – Дега стає постійним відвідувачем Опери та відвідує її 177 разів між лютим 1885 та вереснем 1892.
1892 – Дега має ідею створити музей, щоб зберегти свої роботи. Він мріє бути оточеним художниками, яких любить, і колекціонує роботи своїх натхненників та учителів – Енгра та Делакруа, своїх друзів та сучасників – Мане, Морісо, Піссарро та Сезана, та молодшого покоління – Гогена, Ван Гога та інших. В нього падає зір, і він переходить на пастель та скульптуру.
1892-95 – арт-дилери виставляють монотипи Дега окремими виставками. Він захоплюється фотографією та фотографує друзів та родину.
1912 – будинок Дега підлягає знесенню, і він переїздить на бульвар Кліши, але йому не подобається нове помешкання, він відчуває пригнічення і припиняє малювати. 10 грудня картина «Танцівниці в Барре» встановлює ціновий рекорд і продається за 478,000 франків у колекцію Руарта.
27 вересня 1917 – Дега помирає у віці 83 років, і похований на кладовищі Монмартр. Передсмертним бажанням художника було: «Я не хочу ніяких промов на моїх похоронах. А, ні, взагалі то, Форен (художник Жан-Луї Форен, друг Дега), ти можеш виголосити одну: він любив малювати!».
Що: виставка «Дега в Опері»
Коли: 24 вересня 2019 – 19 січня 2020
Де: Музей д’Орсе, Париж
