Чи були ви колись у чужому сні? Можливо таке з вами сталось коли ви переглядали стрічки Девіда Лінча? Десь на середині його фільмів є відчуття, що режисер записав свій сон на плівку, адже здається що між ними не має різниці.
Якщо уявити, що Голлівуд – Олімп, на якому посідають, п’ють, гуляють, бешкетують, кохаються із зірками… Себто боги нашої епохи, з такими ж банальними людськими звичками та проблемами, то Девід Лінч – Морфей. Він створює, знімає для нас сновидіння. Його підхід до фільму дуже схожий на те, як формуються сни.
Сон – відбиття реальності у нашому мозку, блиск від прожитого дня, що відбиватися на нашій підсвідомості. Тобто він бере якийсь яскравий епізод з реальності та пропускає його через тисячі сюрреалістичних дзеркальних зображень, викривлюючи картинку, надаючи їй химерної та дивної форми, але не втрачаючи її суті.
Абсурдні сни – лише обкладинка наших емоцій та переживань. Підсвідомість загортає їх у таку незрозумілу форму, підкладає нам під подушку, аби ми проаналізували, переварили досвід, що отримали за день. А може за життя. Мова для Девіда Морфея Лінча – кіно, сон на яву, яку не так складно зрозуміти, якщо навчитись виключати своє збентежене Раціо та Логіку. Головне дослідження Лінча – не цей зовнішній світ, а внутрішній світ людини: фантасмагоричний, повний символів, знаків, тіней людський мікрокосмос, який звичайно виплескується і на зовнішні проєкції.
Довіртесь собі, ви насправді вже любите фільми Лінча, бо це все про ваш (наш, мій) внутрішній світ. Ну або спробуйте трансцендентну медитацію.
(примітка від ЦедроРедактора: ми б могли розказати вам ще більше про Девід Лінча, але автор раптово пішов у глибокий світ астралу. Чи повертати нам його?)
