На краю світу виявляється, що цілого світу замало. Затісний він для героїв Каттон. Прибульці з різних частин світу примудрились спотворити незаймане цивілізацією місце, збудувавши на прибережних скелях імперію людського марнославства в мініатюрі.
Синопсис
У 1866 році англійський юрист Волтер Маді приїздить у богом забуту Хокітіку (Нова Зеландія), кинути рукавичку в обличчю батьку, який покинув дружину на мілині, і заразом спробувати щастя у добичі золота. Після виснажливої подорожі морем, він хотів би розслабитись у вітальні готелю Корона. Одначе, там йому не надто раді. Дванадцятеро незнайомців, спочатку налаштованих вороже, врешті розкривають йому свою спільну історію, і Волтер опиняється в центрі подій, які, як він усвідомлює пізніше, були визначені йому долею. Отже, дванадцять – числа в цій книзі мають значення – чоловіків виявляються вплутаними у дивну історію, з вбивством, пограбуванням, підміною документів, давно загубленими родичами, домашнім насиллям, спробами самогубства, кровною помстою, наркотиками та прихованими скарбами. Основними дійовими особами таємничої історії виявляються місцева повія, зниклий безвісти молодий золотошукач, капітан корабля з більш ніж десятилітньою відсидкою за плечами, гадалка-інтриганка, і її померлий чоловік, у роздовбаній хаті якого раптом знаходиться цілий капітал.
Характерною особливістю є те, що всі дійові особи роману Каттон наділяє стереотипними особливостями знаків зодіаку, або порівнює зі світилами та планетами. Довжина дванадцяти частин книги копіює астрологічне коло (місячне), зменшуючись від 300-сторінкової першої частини до однієї сторінки в дванадцятій частині. Події кожної глави відбуваються з інтервалом у місяць, а довжина кожної наступної частини – це половина попередньої. Такий собі нео-вікторіанський роман, структурований за астрологічними принципами.
«Хокітіка мала вигляд місця відбудованого за спогадами, після того, як пройшло немало часу, коли багато що позабувалось, але маленькі деталі лишились»
«Якщо надто довго щастило – це не до добра. Емері Стейнзу щастило»
«Ось дещо, що ти маєш знати. У золотому місті немає місця для доброчинності. Якщо щось виглядає як доброчинність – придивись ще раз»
«Милосердя – головна чеснота, і найбільш доречна там, де не заслужена»
«Граючи по-крупному люди стають жахливо забобонні. Тут йдуть на величезний ризик в очікуванні величезного прибутку»
«Страждання позбавляє людину здібності співчувати, перетворює її на егоїста, і змушує зневажати усіх інших стражденних»
«Так вже вийшло, що деяким випадають погані карти»
«Кросбі Веллс дозволив собі немалі розкоші – на північній стіні будинку красувалось засклене вікно»
«Якщо тобі судилось спіткнутись, так нехай об високу гору»
«Не те, щоб це було нещасливе дитинство. Але згадуючи про нього, Фрост почувався нещасним»
«Просто дивовижно, до чого ж часто, пістолетам випадає випадково вистрілювати при чистці. Просто дивовижно, що проституткам завжди спадає на думку почистити зброю, коли поруч джентльмен. Просто дивовижно, скільки разів таке відбувалось у моєму готелі»
«Лідія Веллс сеансів більше не влаштовувала. Їй був добре відомий девіз шарлатанів: не повторювати один і той самий трюк перед тими ж глядачами»
«Любов неможливо звести до списку причин, а список причин не зведеться у любов»
«Привід порушити закон не є дозволом порушити закон»
«Скажи, по-твоєму, щасливчик той, хто залишиться, чи той, хто поїде? – Як на мене, то щасливчик той – хто може вибрати»
Причини читати
Якщо вам подобаються Вілкі Коллінз, Чарльз Діккенс, Шерідан ле Фаню, сестри Бронте і Натаніель Готторн, і ви впевнені, що перечитали всю можливу схожу на них класику – саме час звернутись до «Світил». Роман повністю копіює стиль вікторіанського роману-сенсації: звороти, виважена, помірна розповідь, проста лексика (не перечіпляєшся через слова), детальний опис героїв та їхніх характерів, які є досить однозначними. Натомість, прийом, коли одну історію ми бачимо крізь очі багатьох персонажів, дає (стандартний для детективів кінця 19, початку 20 століття) ефект розуміння, що правда завжди суб’єктивна і залежить від перспективи.
Об’ємна книга піднімає багато актуальних тем (треба ж якось заповнити всі 800 з гаком сторінок?), і розгалужується на безліч маленьких «закадрових» історій. Домінуюча проблематика – еміграція. Майже всі у Хокітіці експати. Левова частка з них – з британських островів та Китаю (за винятком кількох персонажів – американця, француза та, звісно, маорі Те Рау Тау Фаре). Цікаво, що цей факт не зробив їх ближчими, толерантнішими. Навпаки: люди зуміли і тут, на краю світу, побудувати власну расову і соціальну ієрархію. Дивовижно, адже вони всі риються в одному багні.
Відкриті фінали багатьох історій цієї книги дозволяють перетворити читання на пошуки «ключів» та підказок щодо розвитку подій. Наприклад, що показує нам порівняння зі світилами? Анна – Сонце на початку, і ми розуміємо підсвідомо, що треба приглядатись до неї, що саме навколо неї все крутитиметься. Так і є: другорядні герої усі якимось чином втручаються в її історію – допомагають, або ж заважають, і немає нікого, хто б лишився осторонь Сонця. Те ж і з Емері: навіть до того, як він з’являється в романі, є відчуття, що він відіграватиме важливу роль наприкінці.
У травні 2020 на екрани вийшла екранізація «Світил» від ВВС з Євою Грін у ролі Лідії, до якої Каттон сама написала сценарій. Каттон бачила інших акторів в «ідеальному складі Світил», наприклад, вона не приховувала, що образ Волтера Маді був навіяний Джеймсом МакЕвоєм, а у ролях Прітчарда, Гаскуана, Карвера і Меннерінга Каттон бачила Річарда Гранта, Венсана Касселя, Домініка Веста та Брендона Глісона. Не все сталося, як гадалося, та серіал доволі близько висвітлює події роману, проте, на відміну від нього, у хронологічній послідовності і без елементів детективу.
Провали
Проте відкриті фінали можуть навпаки роздратувати. Чому, наприклад, замість розв’язки щодо Кросбі Веллса, пояснення, як саме його вбили, як золото опинилось там, де опинилось, чому Анна пішла до нього – очікування довжиною у 800 сторінок закінчується солоденьким діалогом про кохання?
До того ж, книга стрибає у часі. І якщо це не ваша тема, краще лишити її на поличці до пенсії, коли ваша пам’ять стрибатиме у такт із нею.
Каттон використовує астрологію, щоб запевнити нас в тому, що завжди і для всіх існує прорахований план. Та здається, вся ця річ із зірками не відіграла такої ролі у сюжеті, яку вкладала авторка. Не розкритою лишилась тема взаємозв’язку характерів і астрологічних знаків.
Та все ж, «Світила» Каттон належать до категорії тих поїздок, якими просто треба насолоджуватись, бо їхньою метою є не кінцевий пункт призначення, а сама по собі дорога.
Думки членів клубу
«Володіти борделем – це було дуже престижно!»
«Кросбі – це справжня людина»
«Чим далі читаєш – тим більше книга втрачає сенс»
«Вони весь час вибирали гроші»
«Ще не бачила такої книги, яка б діяла на мене настільки як снодійне»
Про авторку
У статтях та довідках біля імені Елінор Каттон часто можна побачити абревіатуру MNZM – це орден Нової Зеландії, одна з найвищих державних нагород. Елінор народилась у Канаді, 1985 року, та постійно мешкає у Новій Зеландії, яку вважає своєю Батьківщиною. Так, найбільш відомим фактом про неї є те, що «Світила» стали найоб’ємнішою книгою, що вигравала Букерівську премію, а Каттон – наймолодшим автором-лауреатом (28 років). Та мало хто знає, що її першою книгою був ще один роман «Репетиція», магістерська робота, яка опинилась у короткому списку бестселерів Гардіан.
Була замішана у політичний скандал, коли в інтерв’ю різко висловилась щодо націоналістської політики урядів Австралії та Нової Зеландії. Після цього на неї полився бруд з місцевих ЗМІ, які почали вимагати від Каттон повернути стипендії та гранти, які вона отримувала, поки писала «Світила».
Зараз Елінор живе в Окленді з чоловіком, поетом Стівеном Туссе, і викладає творче письмо в університеті Манукау, а також пише сценарії (з нещодавніх екранізацій її сценаріїв – нова адаптація «Емми» Джейн Остін з Білом Наїі та Анею Тейлор-Джой).
Знак питання
- Чи допомагала вам паралель між знаками зодіаку та світилами і персонажами роману, а також назвами глав, краще зрозуміти текст або спрогнозувати наступні події?
- Доля чи все ж таки збіги обставин та власні вибори рухають сюжет роману?
- «Дивлячись на людину, ніколи не знаєш на що вона здатна. І вже точно не скажеш, що вона вже вчинила», чи все таки скажеш?
- Ваше ставлення до елементу містики в романі? Ви надали б перевагу раціональному поясненню?
- Наскільки виправданий і очікуваний хепі енд?
- Чому батько Маді з’являється у самому кінці? Чому його повага важлива?
- Ви вірите в удачу? Чи можна її якось притягнути або навпаки відвернути?
*Книжковий клуб «Клуб залюблених у книгу та…» збирається в останню п’ятницю щомісяця о 19:00 у книгарні «Небо». Участь за попередньою реєстрацією за телефоном: +380996263642, +380687007977. Вартість 50 грн. Пригощаємо чаєм та печивом.
Літературний модератор клубу Катерина Потапенко
Автор колажів Катерина Ткаченко
