«Ви вважаєте, що в кожної історії мають бути початок і кінець? У минулі часи всі історії закінчувались двома способами: після різноманітних перепитій герой та героїня або одружувались, або помирали. Головний висновок, що випливає з усіх на світі історій, подвійний: безперервність життя та неминучість смерті».
Синопсис
Роман починається з того, що головний герой (Читач) купує новий роман Італо Кальвіно «Якщо подорожній одної зимової ночі», та виявляє брак друку – книга неправильно переплетена, і один уривок повторюється багато разів. Читач вирішує обміняти свій примірник, і дізнається, що насправді читав іншу книгу «Неподалік від хутору Мальборк», та і вона виявляється бракованою. Так він ув’язується у пошук книги за книгою, знайомлячись з такими ж (і зовсім не такими) як він читачами та людьми, причетними до публікації цих книг – читачкою Людмилою, її сестрою Лотарією, професором, перекладачем, і врешті – письменником. Паралельно із розвитком історій у тих уривках, що потрапляють йому до рук, розвивається і його власна. Врешті Читач потрапляє до бібліотеки, де обговорює з іншими читачами те, як вони читають, що наштовхує його на висновки про власне життя. З бібліотеки історія раптово стрибає у кімнату Людмили та головного героя, які читаючи, готуються до сну. Читач каже Людмилі, що з книгою Кальвіно він майже закінчив.
Назви романів, які трапляються Читачу, складаються у початок окремої історії: «Якщо подорожній одної зимової ночі, неподалік від хутора Мальборк, схилившись над краєм урвища, не боячись ні вітру, ні запаморочення, дивиться вниз, де згущається темрява у мереживі перехрещених ліній, у мереживі переплетених ліній, на килимі з листя, залитому світлом місяця, коло розверзлої ями, що за історія знайшла тут кінець?»
Цитати
«Багато хто молодший, старший за тебе перебуває в очікуванні надзвичайного від книжок, людей, подорожей, подій. Багато хто, але не ти. Ти чудово знаєш: краще вже не буде, не було б гірше»
«На книжкових просторах десятки гектарів займають Книги, Які Можна І Не Читати; Книги, Написані Для Чого Завгодно, Але Не Для Читання; Вже Прочитані, Ще До Того Як Вони Були Написані; Книги, Які Ти З Задоволенням Би Прочитав, Якби В Тебе Було Кілька Життів, Але Життя, На Жаль, Всього Одне; Книги, Які Читали Усі, Тож Можна Вважати, Що Ти Їх Теж Читав; Ти Постійно Робив Вигляд, Що Читав Ці Книги – Прийшов Час Їх Справді Прочитати…»
«Що не кажи, а провінційних міст більше немає»
«Все, про що вони говорять, лише продовження старих розмов»
«Всі книги продовжуються по той бік»
«Деякі загальновідомі книги вважатимуться анонімними, яким вважається для нас сьогодні Епос про Гільгамеша»
«Перший рядок першої сторінки будь-якого роману відносить нас до чогось, що вже відбулось за межами книги»
«Писання буде мати сенс лише тоді, коли його пропустить через свою свідомість інша особистість»
«Тиша потрібна для того, щоб на її фоні виділялись ноти»
«Колись так починались усі романи. Самотній подорожній йшов безлюдною дорогою, і раптом щось привернуло його увагу…»
Причини читати
Роман-челендж. Чи багато ви читали книжок, які написані одночасно у декількох жанрах? Метою Кальвіно було створити своєрідну сатиру на популярну літературу – псевдо-етно-історію, антиутопію, драму, трилер, детектив, магічний реалізм. Це книга-гра. Роман-паззл. Чесно буде попередити прихильників чіткого сюжету і класичної манери викладення – для вас цей роман стане справжнім випробуванням. Натомість, для тих, хто любить відсилки і інтертекстуальність – роман Кальвіно – джек-пот. У ньому можна знайти сліди Гофмана, арабських казок, Достоєвського, провести паралелі між вигаданими країнами та реальними. Сам Кальвіно казав, що надихався манерою письма Набокова, а його десять історій в тексті були натхненні стилем Булгакова, Честертона, Борхеса, Кавабати та інших.
Форма та структура. У класичних романів є початок, середина, і кінець. У Кальвіно визначити цю структуру допомагають лише номери сторінок. Та з іншого боку, автор наштовхує нас на думку, що і в класичних романах історія не починається з початку: адже ми бачимо лише уривок життя персонажів, який автор дозволяє нам побачити. Кальвіно не приховує цієї епізодичності. У його романі ми знаємо, що ця історія почалась до моменту описаного в тексті.
Навмисно вживаючи займенник другої особи, Кальвіно переносить читача ззовні всередину твору і робить його персонажем тексту. Ти, Читач, головний персонаж Кальвіно, розчарований у житті чоловік середнього віку, середнього класу, якого тягне до таємничих загадкових жінок. Здається, рішення дослідити книги – це найбільший ризик його життя.
Персонажі-символи. Через абсолютне домінування доволі стереотипного чоловічого бачення світу та об’єктивізацію усіх жіночих персонажів у романі, Кальвіно звинувачували у женоненависництві, водночас деякі критики стверджують, що ці стилістичні рішення цілеспрямовані та сатиричні, і обрані аби підкреслити домінування чоловічої перспективи у тогочасній літературі, так як книга загалом є пародією на актуальні літературні стереотипи. Питання чи це мало літературне значення для Кальвіно, чи було продуктом його часу – залишається і досі відкритим. З іншого боку, про об’єктивізацію та романтизацію жінок як свідомий крок свідчить цитата у романі, де автор звертається до Читача: «Ти чудовий головний герой цієї книги; але чи ти справді віриш, що це дає тобі право на фізичні стосунки з усіма жінками?». Жіночі персонажі виступають не як окремі герої, а швидше як ряд пародій на чоловіче уявлення про жінку.
Людмила у романі – така ж само загадка для Читача, як книги, які він шукає. Натомість, вона явно бачить світ зовсім по іншому, вона його повна протилежність. Вона ризикова, її захоплюють магія, таємниці, і вона радше лишить їх нерозгаданими, аби зберегти шарм. Сестра Людмили, Лотарія, втілює нелюбов Кальвіно до науковців та політичної ангажованості (колишній комуніст він тяжко пережив зраду ідеалів – насильницьке придушення радянськими військами повстання в Угорщині). В інтерв’ю 1983 року, опублікованому в «Нью-Йорк Таймс», Кальвіно сказав: «Моя університетська робота не мала вагомого значення для моєї освіти». У тій же статті біограф описує Кальвіно-студента: «Завжди був ввічливим і терплячим, але здавався втомленим і знудженим. Постійно поглядав на годинник». Тож як і Лотарія, так і професор Уцці-Туцці представляють негативне ставлення Кальвіно до академічної освіти та викладання. Професор у нього – відірваний від реальності. Через Лотарію та інших студентів Кальвіно демонструє безглуздість академічного вивчення літератури – де аналіз відбувається ще до (або й взагалі без) прочитання самого твору.
Ермес Морана – головний антагоніст роману, перекладач фальшивих перекладів, вносить сумбур і інтригу, закручує сюжет. Сайлас Фланері – автор детективів-бестселерів відображає зневагу Кальвіно до мас-маркету, письменників, що женуться за славою.
Алегоричність проступає не лише у персонажах, а й декораціях та сеттінгу: через їжу та декор в квартирі Людмили автор намагається розгадати її особистість; видавництво стає символом розмежування світу фантастичного (книг) і практичного – підготовки до друку; книжковий магазин – наче поле битви (барикади, фортеці тощо).
Навкололітературні теми. Не дивно, що у книзі про книгу автор розмірковує про те, які книги найкращі, як краще читати, про стосунки читача, автора і самого твору. Кальвіно інструктує читача, як читати цей роман. Людмила і Лотарія – персонажі, що представляють два протилежні підходи до читання – заради задоволення та з метою наукового вивчення. Через книгу розкривається і власне життя Читача: він так хотів відшукати кінцівку творів, тому що прагнув якогось завершення і контролю над власним життям. Кожен з персонажів пояснює свій стиль читання, і стає зрозумілим, що кожен обирає той стиль, який личить його стилю життя, його темпераменту.
Хоча Італо Кальвіно був перш за все автором, він також виконував певну перекладацьку роботу, і тісно співпрацював з перекладачами. Однією з головних тем роману є сила та складність перекладу. Персонаж Ермес Марана використовує свою професію перекладача, щоб посіяти розбрат у всій світовій видавничій галузі. Оскільки ми довіряємо перекладачам, то наділяємо їх неймовірним потенціалом цілеспрямованого введення нас в оману, за умови неправильного перекладу.
Некомфортність та провокативність. У «Якщо подорожній одної зимової ночі», Кальвіно демонструє, як фальсифікація частини чогось може поставити під сумнів його цілісність. Коли після декількох історій Читач усвідомлює, що авторам і назвам книг не можна довіряти, це призводить до почуття настороженості під час читання (що було метою Марани в тексті). Читачеві влазять у голову. Його наділяють думками і ведуть, не даючи можливості самому обрати шлях. Кальвіно підсилює це відчуття, включаючи в роман як реальні, так і вигадані топоніми. Наприклад, Атагітанія, країна, яку Читач відвідує у розділі 9, є абсолютно вигаданою. Однак Ірканія, країна, яку він відвідує в тому ж розділі, насправді є давньою назвою регіону біля Каспійського моря. Інші локації, такі як Швейцарія, є як реальними, так і сучасними для нас.
Квінтесенція постмодернізму. Постмодернізм був західним філософським рухом середини 20-го століття. Постмодерністські мислителі загалом вважають, що не існує універсальної істини чи глибшого сенсу життя. Замість того, щоб захищати науку та раціональність (як це робили модерністи), постмодерністи висувають думку про те, що все є ірраціональним. Постмодерна література часто використовує сатиру, ненадійних оповідачів та фрагментований стиль, щоб спростувати уявлення читача про життя та літературу. Після прориву театру абсурду, і таких імен як Беккет, Іонеско, Піранделло, Ануй – «Якщо подорожній одної зимової ночі», опублікований в 1979 році, ближче до кінця кар’єри Кальвіно, став не лише її вінцем, а своєрідним відродженням підупалого жанру. Інший автор бестселерів Салман Рушді назвав цей роман найбільш епатажною художньою книгою, яка коли-небудь з’являлась в літературі. Ну що ж, не дарма, Стінг назвав так свій постмодерністський альбом.*
Знак питання
1. Яка з новел в романі зацікавила вас найбільше?
2. Що книга говорить нам про стосунки автора та читача?
3. Як структура роману дозволяє Кальвіно розкрити різні теми?
4. Які інші книги-лабіринти вам траплялись? Чи складно вам їх читати?
5. Чи обов’язково кожна історія повинна мати чітке закінчення?
6. Чи зачіпає вас звернення на ти (ти, читачу)?
7. Чому всі жінки у новелах виступають передовсім сексуальними об’єктами?
Про автора
Головний італійський романіст-постмодерніст Кальвіно (1923-1985) народився на Кубі. Родина переїхала в Сан-Ремо, де під час Другої світової приєднався до партизанського руху. Вчився на аграрія та філолога. Переїхавши до Турина, писав в газетах, та розпочав літературну діяльність зі стилю неореалізму. Випустив книги «Стежка павукових гнізд», «Останнім приходить ворон», «Юнак з берегів По».
Після першого успіху Кальвіно вирішив змінити стиль і почав писати фантастичні твори, що склали трилогію «Наші предки», а також видав збірку народних італійських казок.
Повернувся на Кубу, де одружився з перекладачкою, та, до речі, зустрівся із своїм кумиром – Че Геварою. Потім переїхав в Париж, де захопився соціологією та космологією. Так з’явились «Замок перехрещених доль», «Невидимі міста», і врешті-решт – «Якщо подорожній одної зимової ночі».
Сподіваємось, ви надихнулись на прочитання Кальвіно, і лишаємо вас із альбомом Стінга «If On a Winter’s Night…»
