«Я б так ніколи не вчинив», «я зовсім не схожа на неї», «от я б на його місці» – ми говоримо і думаємо цими сентенціями щоденно. Наш внутрішній сноб поспішає засуджувати, іронізувати, і ставити себе вище за інших. Таких як ми – багато на Ярмарку марнославства. Та що там багато: там всі такі.
Синопсис
Юна Амелія Седлі з гарної заможної родини і її подруга – сирота Ребекка Шарп покидають пансіонат міс Пінкертон аби увійти в життя на Ярмарку марнославства. На відміну від багатьох інших Амелія не тяжіє до ідеалів Ярмарку, та Беккі понад усе прагне його підкорити. Так, вона намагається одружити на собі простуватого брата Амелії – Джозефа. Та його товариш, наречений Амелії, Джордж Озборн руйнує його план викриваючи фальшиві наміри Ребекки, через власні амбіції. Ребекка стає гувернанткою у багатій родині Кроулі, і одружується з Ровденом Кроулі, спадкоємцем, якого через це позбавляють спадку. Тим часом батько Амелії втрачає багатство, а батько Джорджа позбавляє молоду пару підтримки. Джордж помирає при Ватерлоо. Його друг Доббін, давно закоханий в Амелію, і так само байдужий до цінностей Ярмарку, анонімно допомагає Амелії та її синові. Ребекка плете інтриги і намагається отримати багатство нечесним способом. Ровден підозрює Ребекку у зрадах, і не може пробачити їй нелюбові до сина. Він їде на заробітки і помирає вдалині від лихоманки.
Йдуть роки, через голод і бідність Амелія віддає малого Джорджі його діду, Осборну старшому, та врешті Доббін мирить Осборна з Амелією, і переконує його допомогти їй. Ребекка подорожує Європою і зустрічає компанію Амелії. Вона все ж отримує те, чого прагнула напочатку – всі гроші Джозефа (брата Амелії) після його смерті. Доббін одружується з Амелією. Автор натякає, що малі Ровден та Джорджі виростуть кращими за своїх батьків.
«Коли герой та героїня переступають шлюбний поріг, романіст звичайно опускає завісу, ніби драма вже дійшла кінця, ніби сумніви та життєві змагання вже не існують, ніби тим, хто вже опинився в подружньому царстві, квітучому й радісному, залишається тільки ніжно обнятися і в щасті й добрі спокійно наближатись до старості»
«Зневага осіб жіночої статі — великий комплімент для жінки»
«Хіба в житті кожного не буває коротеньких розділів, на перший погляд незначних, які, проте, можуть змінити всю його долю?»
«Їй не хотілось виходити за нього заміж, але хотілось його зберегти. Їй не хотілося нічого йому давати, але хотілося, щоби він віддавав їй все. Такі угоди нерідко укладаються у коханні»
«Ох, vanitas vanitatum! Хто з нас щасливий в цьому світі? Хто з нас отримує те, чого прагне його серце, а отримавши, не жадає більшого? Давайте, діти, складемо ляльок і закриємо шухляду, бо наша вистава завершена»
«Бідні жінки! Бідні мучениці і жертви, чиє життя – суцільна тортура, щоночі ви терпите муки на своєму ложі, кожен день кладете голову на плаху у власних вітальнях. Всякий чоловік, який дивиться на ваші муки або заглядає в ті похмурі місця, де вас катують, повинен пожаліти вас і … і подякувати господові богу за свою бороду!»
«Її серце було мертвим задовго до того як померло тіло. Вона продала його, щоб стати дружиною сера Піта Кроулі. Матері і доньки йдуть на ту саму угоду щодня на Ярмарку марнославства»
«Яка користь бути членом парламенту, – говорив він, – якщо все одно доводиться платити борги!»
«Завжди бути правим, завжди йти напролом, ні в чому не сумніваючись, – хіба не за допомогою цих великих якостей тупість керує світом?»
«Все це, звичайно, марнославство; але хто не визнає те, що в невеликих дозах воно приємне?»
«Що знають чоловіки про мучеництво жінок? Ми зійшли б з розуму, якби нам довелося зазнавати соту частку тих щоденних мук, які багато жінок переносять так смиренно. Нескінченне рабство, що не отримує ніякої нагороди; незмінна лагідність і ласка, зустрічається настільки ж незмінною жорстокістю; любов, праця, терпіння, турботи – і жодного доброго слова в нагороду. Скільки їх, що повинні переносити все це спокійно і з’являтися на людях з ясним обличчям, немов вони нічого не відчувають! Ніжно люблячі рабині, як їм доводиться лицемірити!»
Причини читати
Роман без героя. Теккерей ще у 1847-48 роках розкрив головний тренд поп-культури початку третього тисячоліття – антигероя. Сам Теккерей називав «Ярмарок» романом без героя, підкреслюючи, що лише двоє з шести головних персонажів далекі від цінностей Ярмарку, і більше зосереджені на людських стосунках (при цьому, не назвавши їх героями) – Амелія (списана з дружини Теккерея) і Доббін – вони ж врешті-решт і отримують свій хепі-енд (на відміну від більшості адептів Ярмарку). Бекка натомість демонструє відсутність гуманістичних якостей, проте не позбавлена і інших рис, якими не можна не захоплюватись, і які зневажаються на позір, проте є неймовірно цінними у будь-якому суспільстві – як вікторіанському – так і сучасному: наполегливістю, хитрістю, вмінням викрутитись з будь-якої ситуації, читати людей, мімікрувати під обставини.
Панорамний портрет британського суспільства – але хіба тільки британського – історія актуальна в усі часи і на усіх континентах – боротьба за своє місце в світі, за краще місце. Пихатість і марнославство – універсальні повсюдні поняття. Головна, визначальна характеристика героїв у Теккерея це належність/неналежність до світу Ярмарку марнославства. Конфлікт завжди однаковий: людина проти людини у боротьбі за радощі та переваги життя на Ярмарку. Більшість персонажів вклоняється статусу та багатству, незалежно від їхнього власника, саме тому Ребецці вдається забратись майже на саму гору – моральні якості не грають жодної ролі. Справжні цінності Ярмарку – це гроші, багатство, статус, веселість, маскарадна маска, яка, тим не менше, не лишається з людиною перед обличчям смерті. Традиційно для сатирика, Теккерей викриває жорстокість, обман, переоціненість власності, подвійність, слабкість людської натури.
Символізм місць у Теккерея слугує додатковими декораціями: місця, де розгортаються події, репрезентують соціальні статуси. Найвищий – це двір, найнижчий – в’язниця Фліт. Навіть райони знаходження будинків героїв обрані не просто так – всі згруповані за соціальним статусом – окремо розташовані ті, що пов’язані з торгівлею, окремо ті, що з військовою справою, ті, що з політикою тощо.
Використання промовистих імен та образів, ніби характерне для казок, є візитівкою сатиричних колонок «Punch» – Теккерей переніс цю звичку і у «Ярмарок марнославства». Він активно використовує відсилки до історії, класичної літератури, Біблії, навіть тваринного світу. Наприклад, ледь помітно, та протягом всієї книги, він порівнює Беккі з павучихою: напочатку вона заплутала Джозефа зеленим шовком, а наприкінці висмоктала з нього гроші, його жагу до життя, життєрадісність, його особистість. Також, у епізоді з маскарадом – Ребекка не дарма грає роль Клітемнестри. Теккерей порівнює різних героїв з Макіавеллі, Серсеєю, сатирами, Вакхами, навіть деревами. І звісно не лишаються непоміченими імена героїв (особливо для тих, хто читає в оригіналі): Ланс – хірург, Коффін – суддя, Боулер – міністр. Він звертає увагу на одяг Міс Фламінго, амбіції міс Хайфлаєр. І врешті-решт Шарп і Кроулі – одразу натякають на визначальні риси персонажів. (А може це просто помста за своє власне ім’я? Мейкпіс Теккерей. Серйозно?)
Складність новели у моралізаторстві та великій кількості персонажів, деякі з яких з’являються на сторінках лише як імена. Автор часто відходить від сюжету у рендомні розмірковування, і складно прослідкувати його думку, вловити суть. Читач майже не має змоги заглянути у думки чи почуття персонажів – він бачить, що вони роблять, знайомиться з думкою автора про них, і з цього робить свої висновки.
Варто попередити, що у романі трапляється багато логічних помилок – як наприклад персонажі раптом «отримують» інші імена, «змінюють» титули чи родинні зв’язки, відбувається неспівпадіння у часі, почерговості дій, вони раптом опиняються у двох місцях одночасно, повторюються тощо. Річ у тім, що у Теккерея не було на руках повного тексту – «Ярмарок» виходив як серіал, на сторінках журналу, і особливої редакції від автора не отримав. «Ярмарок» вийшов у вигляді книги тоді, коли Теккерей вже не мав змоги його відредагувати, тож видавці вирішили залишити все як є.
«Ярмарок» отримав безліч постановок та екранізацій починаючи від німого кіно. Та найбільш вдалими, на думку редакції, є фільм 2004 року з Різ Візерспун та Ромолою Гараї, який, щоправда, дещо змінив акцент і спонукає глядача співчувати Ребецці, і більш свіжа британська адаптація 2018 року у вигляді міні-серіалу.
Знак питання:
- Порівняйте «Віднесені вітром» і «Ярмарок марнославства» – Скарлет з Беккі та Мелані з Амелією. Які ще книги спадають на думку для порівняння, де головний герой/героїня є більше антигероями, харизматичними поганцями?
- Чого Беккі наприкінці допомогла Амелії і Доббіну, звідки цей альтруїзм?
- Який символізм жесту Беккі напочатку, коли вона кидає словник у вікно карети?
- Теккерей всюди додає свої коментарі і роздуми щодо всіх персонажів та їхніх вчинків. Як вони впливають на розвиток сюжету, чи заважає це читанню? У чому стратегія Теккерея?
- Джордж порівнює з грою війну. Чи все в житті лише гра?
- Чи отримують герої вкінці те, чого заслуговують?
- Як Теккерей ставиться до жінок?
- Як і чому Ровден змінюється протягом шлюбу? Чи така поведінка загалом характерна для всіх людей, які отримують бажане?
- Як Теккерей вибачає поведінку своїх героїв?
- Як бідність змінює характер, і як вона змінила персонажів? Чи змінює так само характер багатство?
- Чи зараз люди поводяться так само, як у «Ярмарку марнославства»?
Про автора:
Вільям Мейкпіс Теккерей (1811 – 1863) був не лише одним з найвідоміших вікторіанських романістів, а й ілюстратором. Народився у Калькутті, і коли за кілька років батько Вільяма помер, мати відіслала його в Англію. Навчався у Кембриджі, проте не був надто здібний до наук, і швидко покинув коледж, пишучи для студентських видань, з чого розпочалась кар’єра Теккерея як колумніста-сатирика. Подорожував Європою, відвідуючи Париж, Веймар (де бачився з Гете). Успадкував певний спадок від батька, та майже весь спустив на гру та заснування збиткових газет. Був книжковим оглядачем для «The Times», а також писав сатиричні оповідання у «Morning Chronicle» і «Punch» (протягом десятиліття був головною зіркою цього видання). Саме на сторінках цих видань популяризував слово «сноб». Був в опозиції до ірландських католиків, і саме через нього «Punch» зайняв жорстку критиканську позицію щодо ірландців.
Теккерей був одружений і мав трьох дочок (одна з яких дожила до 20-го століття). Дружина Теккерея захворіла на депресію, невдовзі після народження третьої дочки. Теккереї переїхали в Ірландію, та це не допомогло – вона намагалась втопитись, тож врешті її помістили під професійний нагляд. Теккерей шукав ліки, та нічого не допомагало і невдовзі дружина зовсім відірвалась від реальності. Вона пережила Вільяма на 30 років, та майже не приходила до тями.
Подорожував із лекціями – навіть двічі відвідав Сполучені Штати. Дуже несподівано помер – швидше за все від серцевого нападу, у віці 52 років. Його похорон у Кенсінгтон Гарденс відвідало близько 7 тисяч людей.
За часів вікторіанської ери був названий другим після Чарльза Діккенса письменником Англії.
Крім «Ярмарку» радимо почитати: «Кетрін», «Удача Баррі Ліндона», «Ловел, удівець», «Елізабет Браунбрідж», «Професор», «Привид синьої бороди», «Книга снобів», «Віргінці», «Новоприбулі», «Генрі Есмонд».
*Книжковий клуб «Клуб залюблених у книгу та…» збирається в останню п’ятницю щомісяця о 19:00 у книгарні «Небо». Участь за попередньою реєстрацією за телефоном: +380996263642, +380687007977. Вартість 50 грн. Пригощаємо чаєм та печивом.
Літературний модератор клубу Катерина Потапенко
