Що зберігає “Хранитель” Лоїс Лоурі?

Життя – жорстоке. Звісно, ми можемо фантазувати про світ без болю, але якщо не хвилюватись через погане, чи будемо ми так само радіти чомусь хорошому? Якщо тобі ніколи не випадає робити вибір, як знати, чи могло б все бути інакше? Ці та інші питання піднімає у підлітковій (або ні) антиутопії «Хранитель» Лоїс Лоурі.

Синопсис

Одинадцятирічний хлопчик Джонас живе в контрольованому суспільстві, у недалекому майбутньому. У соціальній системі Джонаса немає голоду, страждань, війни, кольору, музики, любові. Все контролює комітет старійшин. Хворих дітей або літніх людей “відпускають”, інші члени спільноти не покидають визначених меж “міста”. У Джонаса є батьки і сестра (не біологічні, а призначені старійшинами). Щойно дітям виповнюється 12 -старійшини призначають їм професії. Джонасу випадає бути хранителем пам’яті. Він негайно повинен вчитись (спостерігати) у старійшини, який є хранителем зараз.

Батько Джонаса піклується про кволе немовля – Габріеля, який як і Джонас має світлі очі (що за версією спільноти є особливою ознакою наділення певним даром). Якщо маляткові не покращає – його “відпустять”.

Тепер Джонас, завдяки своєму новому статусу майбутнього хранителя, може брехати і питати будь-кого будь-які питання. Старійшина передає Джонасу спогади про те, що існувало у світі до його спільноти – про колір, любов, емоції, музику, і погані спогади теж – про біль, втрати, смерть. Це змінює світосприйняття Джонаса. Через рік навчання він розуміє, що ніхто навколо нього не відчував справжніх емоцій. Джонас дізнається, що “відпустити” значить убити – вколоти смертельну ін’єкцію. І саме батько Джонаса “відпускає” людей. Джонас планує втечу разом з малятком Габріелем, якого вирішують “відпустити”, і тікає з ним за межі спільноти.

Причини читати

Філософія антиутопії:

Спогади і минуле. Спогади – це джерело мудрості, але і болю теж. Ми вчимось з помилок, і без пам’яті про ці помилки навчитись неможливо. Згідно з філософією повісті спогадами треба ділитись, вони мають передаватись наступним поколінням, має вироблятись колективна пам’ять. Звідси егоїстичність рішення Джонаса покинути суспільство, адже його робота зберігати і передавати ці спогади.
Правила і порядок. Правила роблять життя простим, передбачуваним. «Хранитель» пропагує анархію.
Вибір. Вибір майбутнього не може бути зроблено без знання про минуле. Які небезпеки таїть з собою вибір? Згадаймо, як Джонас сказав: «Це точно небезпечно – свобода вибору. А що як людям буде дозволено самостійно вибирати партнера, і якщо вони виберуть неправильно?»
Мова і комунікація. У світі без емоцій багато слів не мають сенсу, вони пусті. Ці слова не відбивають, не відображають емоції.
Ізоляція. Певні обов’язки потребують ізоляції. Якщо ніхто більше не відчуває і не знає того самого – Хранитель приречений страждати на самоті.
Страждання. Страждання – невід’ємна частина людського життя. Ми не можемо зробити висновки, чи навчитись без них. «Хранитель» стверджує, що єдиний спосіб подолати страждання – це розділити цей тягар з іншими.
Традиції і обряди. Вони дають сенс життю людей у спільноті. Саме традиції контролюють це суспільство.

Герої. Джонас доволі крутий, як на 11-12 річного підлітка. Він може піклуватись про дитину, як мінімум. Наважується на те, щоб з’їхати з гірки, хоча усвідомлює, що вибір може бути неправильним. Хранитель – таємничий чоловік – він складається з купи протиріч і здається старшим, ніж він є, через всі спогади. У тексті Хранитель має оцей момент «а що якби?», що не дуже в’яжеться з його історією (адже він прийняв цю роботу давно, і десятиліттями його нічого не бентежило). Тато Джонаса – як він може бути водночас таким піклувальником і вбивати людей? Просто. Він – наслідок свого оточення. Його виховували з думкою, що смерть – це дрібниця, а Джонас завдяки спогадам усвідомлює, що не дрібниця.

Справжня наукова фантастика. За сюжетом люди генетично модифіковані, щоб не бачити кольорів, погода контролюється технологіями, ну і звісно люди культивуються у лабораторіях. Однак, можливо через те, що стиль письма доволі економічний (і врешті, це підліткова книга), в нас немає пояснення, чому, наприклад, саме люди зі світлими очима можуть отримувати спогади, чому побачивши червоний колір Джонас раптово усвідомлює пристрасть і любов. Водночас у книзі домінують цілком адекватні реальності ідеї, як наприклад те, що старі і малюки є найменш захищеними, і найменш вільними у своєму виборі.

Хибні друзі перекладача. В оригіналі книга називається зовсім не «Хранитель», а «Той, хто дає», «The Giver». Відповідно у тексті і старий, і Джонас мали різні «посади» – той, хто дає – це до старого, а Джонас був отримувачем (у тексті «Receiver»). За оригінальним задумом така назва мала б нагадувати головну ідею книги – спогади мають бути розділені, ними треба ділитись – давати і отримувати. Переклад назви «Хранитель» не передає цієї ідеї.

Happy end? Ми знаємо з наступних книг, що Джонас і Габріель виживають, однак, навіть, якби вони померли, кінцівка лишилася б оптимістична, адже фішка не в тому, що затія Джонаса успішна, а в тому, що він взагалі зважується утекти.

Заборонена література. “Попереджувальна казка” у антиутопічній літературі дорівнює ходінню по тонкій кризі. Адже, коли в США в янг адалт згадується секс або уряд – книга вважається контроверсійною і часто забороняється. Іронія долі – книга про суспільство, яке забороняє книжки, музику, кольори та емоції – забороняється, у 2000 році у частині штатів.

Існує кіноадаптація «Хранителя», в українському перекладі «Посвячений», випущена у 2014 році. В головних ролях Меріл Стріп, Джефф Бріджес, Александр Скарсгард, Кеті Холмс і Тейлор Свіфт. Цікавий факт – у фільмі є фрагмент відео з Революції гідності, з протестом на Хрещатику. У фільмі герою не 12, а 18. Вдалим ходом є хіба що перехід від чорно-білої плівки на кольорову, аби показати, що Джонас починає бачити кольори.

Знак питання

Яка цінність пам’яті в “Хранителі”, чому суспільству необхідно її зберігати?
Які наслідки того, що відповідальність за збереження спогадів лише в однієї людини?
Яка різниця між особистими спогадами і колективною пам’яттю?
Який зв’язок між пам’яттю і свободою волі?
Чому Джонас вирішує не приймати пігулки?
Яка цінність традицій та ритуалів для старійшин?
Чи можливо побудувати адекватне утопічне суспільство?
В громаді не потрібні були дзеркала. Чому?
Після церемонії 12-річок роки більше не рахують. Чому?

Думки членів клубу

“Це 451 за Фаренгейтом” для дітей”

“Логіка історії зникла, щойно з’явилася магія”

“Маленька дитяча пропаганда свободи”

Про автора

Лоїс Енн Хаммерсберг (1937) народилась в Гонолулу, на Гавайях. Батько Лоурі – військовий дантист, часто переїжджав з родиною. Лоурі почала читати в 3 роки, одразу пішла в другий клас. Підлітком жила в Токіо, а згодом вчилась у Браунівському університеті, де зустріла свого чоловіка, військового. З ним вони мали четверо дітей, однак після публікації першої книги «Літо, за яке можна померти», розлучились. Після цього 30 років жила з другим чоловіком, а по його смерті, коли їй було 75, завела нові стосунки з психологом на пенсії.

Починала кар’єру журналістом фрілансером, але з першою опублікованою книгою повністю віддалась письменництву. Спеціалізується на темах расизму, смертельних хворобах у ранньому віці, страху, печалі.

У 2000 році 8 її книг обговорювались спільнотою батьків, вчителів та бібліотекарів США, а «Хранитель» очолив список найбільш контраверсійних заборонених книжок. При цьому критики «Нью-Йорк Таймс» сказали, що Лоурі винайшла сучасну молодіжну антиутопічну новелу.

Її найпопулярніші книги: «Знайди незнайомця, скажи прощавай» (1978), серія книжок «Анастасія» (1979), серія «Сто фактів про Кароліну» (1983), серія «Все про Сема» (1988), «Хранитель» (1993), «Посланець» (2004), «Віллоубі» (2008).

Окрім екранізації «Хранителя», книга «Віллоубі» була анімована Нетфліксом і випущена у 2020 році.