Втрачені можливості, нереалізовані таланти, історичні особи, чиї злочини змінили світ на десятки і сотні років, війна. І надія. Таким є Docudays 2025 – міжнародний фестиваль документального кіно про права людини. Зізнаємось, цьогорічний Docudays видався редакції одним з найбільш депресивних за останні роки. Однак, ми все ж обрали кілька рекомендацій, від яких не захочеться вийти у вікно, а тільки зазирнути туди. На які фільми варто встигнути, і чого чекати – зробили для вас підбірку фаворитів редакції.
Фестиваль проходитиме з 6 по 13 червня, традиційно, у київському кінотеатрі “Жовтень”.
Ознайомитись з програмою і придбати квитки можна за посиланням.
Як я провів мої літні канікули? (Україна)
Короткий метр від Антоніо Лукіча, одночасно ностальгійний, світлий, і пронизливий, розповість про юних українців з різних міст – прифронтових, деокупованих, і за сотні кілометрів від фронту. Як вони провели літні канікули? Кожного 1 вересня учні в кожному населеному пункті України пишуть цей твір. Хтось їздив за кордон на концерт Гаррі Стайлза, хтось, традиційно, до бабусі в село. Хтось поїхати не зміг, бо село тепер окуповане. А для когось літо запам’яталося короткою відпусткою тата, який повернувся з фронту на тиждень.
Якщо ви маєте час подивитись тільки один фільм на цьогорічному Dоcudays, дивіться цей.
Вогняне місто (Чилі)
Щороку фестиваль обирає певний фокус. Цьогоріч у фокусі Чилі, тож готуйтесь побачити багацько чилійських фільмів. Ми виділили один з них – “Вогняне місто”, історію про волонтерську пожежну бригаду Вальпараїсо, яка бореться у нерівному протистоянні зі спустошуючими лісовими пожежами і водночас переживає внутрішні перипетії.
У вирі сучасного життя українців цей фільм навіть видасться спокійним та умиротвореним. Кілька днів життя пожежників, які просто роблять свою роботу. Фільм може здатись дещо затягнутим, проте з огляду на цьогорічну програму, він є одним з найменш депресивних.
Скло – моє нереалізоване життя (Нідерланди)
Кожного року на Docudays трапляється хоч один фільм про людину, митець всередині якої не мав шансу відкритись світу. Цьогоріч це історія про чоловіка, який мріяв грати на скляному органі та вирішив повернутися до своєї мрії у 50+ років. Його шлях пролягав через роки розчарувань та невдач. Напевно, отаким насправді має бути життя у сучасному світі — не в боротьбі, а на шляху до найбезглуздішої (для когось) мрії. Подивившись “Скло”, хочеться побажати герою сил і наснаги длубати цю скелю далі, і сподіваємось колись про нього почути в контексті його захоплення.
Якщо засумували за добротою і приємними героями в документальному кіно – вам на “Скло”.
Фіуме або смерть! (Хорватія, Італія, Словенія)
Чудова документальна трагікомедія. Мешканці сучасної Рієки (здогадались, що означає це слово?) у Хорватії відтворюють окупацію міста (яке тоді називалось на італійський штиб – Фіуме) Габріеле Д’Аннунціо в 1919–1920 роках. Він був поетом, автором п’єс, журналістом, але окрім іншого, фашистом, що окупував місто та на рік став його правителем. Яскраві костюми, нестандартні персонажі, і карнавальна атмосфера на фоні мальовничих схилів Рієки заряджає радісним і трошки божевільним настроєм.
До речі, це не єдине кіно з інсценізацією історичних подій на цьогорічному фестивалі. Також литовський фільм “Про священне і профанське” представляє історію масового косплею святкування Великодня у католицькому селищі на північному заході країни, і бажання місцевих мешканців зберегти традицію вшанування “хранителів хреста”. Дещо монотонне і водночас хаотичне кіно, не позбавлене провінційного шарму і милих серцю героїв.
Санаторій (Україна\Ірландія)
Санаторій “Куяльник” на Одещині переживає не найкращі часи. З початком повномасштабного вторгнення кількість відвідувачів різко скоротилась, лиман пересихає, а радянська будівля, яка явно вже віджила свої зіркові роки, потребує некосметичного ремонту. У “Санаторії”, відділені його стінами, проходять кілька тижнів життя ветерана сучасної війни, молодої жінки, яка прагне завести дитину, вдови, яка намагається рухатись далі, матері, яка не може усвідомити, що її сину вже 40 та персоналу, який з усіх сил намагається робити вигляд, що життя продовжується і забезпечити комфорт гостям колись популярного Куяльника.
Американська пастораль (Франція)
Якщо у вас були якісь ілюзії щодо простих американців, які голосували за Трампа, мовляв, вони просто чогось не зрозуміли, або вони просто голосували проти чинної влади, то після цього фільму їм не лишиться місця. Пенсильванське містечко Елізабеттаун захоплене боротьбою за “уми молоді”. Релігійно-фанатична республіканська більшість, з якої складається шкільна рада округу Елізабеттауна, вимагає заборонити у шкільних бібліотеках усі книги, де хоча б якимось чином ідеться про сексуальність. Місцевий пастор закликає знищити всіх, хто підтримує ідеї гендерної ідентичності, а місцеві сенатори пропонують виключити вивчення наукових теорій походження людства, адже бог створив чоловіка і жінку, амінь.
ПОПЕРЕДЖЕННЯ. Під час перегляду цього фільму вам не раз хотітиметься кинути взуттям в екран. Зберіть у собі цю лють і направте її в освітнє русло, адже, на жаль, такі містечка існують і в Україні, хоч і без подібних всесильних шкільних рад.
Пропагандист (Нідерланди)
Режисер Ян Тьйоніссен на прізвисько “король кіно” очолював нідерландську кіноіндустрію під час Другої світової війни. Маючи владу формувати суспільну думку він обрав підігрування нацистському режиму. За роки його керування було знято безліч пропагандистського кіно і звільнено всіх євреїв, які мали стосунок до кіноіндустрії 1930-х-1940-х. Фільм складається з інтерв’ю, зокрема журналіста, який спілкувався з Тьйоніссеном, а тепер слухає старий аудіозапис і коментує викличні заяви режисера. Як і журналіста нас до глибини душі вражає те, що Тьйоніссен на питання “Чи зробили б ви щось інакше, якби могли повернутись в ті часи”, відповідає: “Ні. Я все робив правильно”. Історія циклічна, і ось ще одне нагадування про те, що не слід чекати щирого каяття від людей, які свідомо творять геноцид.
Трек (Канада, Боснія і Герцеговина)
Чи дивились ви колись змагання із санного спорту? Наприклад, на Олімпіаді? Це той самий видовищний і лякаючий вид спорту, коли спортсмен, неначе болід, на божевільній швидкості несеться по трубі траси, аби побити рекорд і не вилетіти з саней. Троє друзів і їхній тренер-ентузіаст мріють про Олімпіаду, відновлюючи своїми силами побиту кулями трасу для саней у Сараєво. Будучи на позір спортивною драмою, “Трек” – це фільм про страшні наслідки війни, коли навіть через покоління, травма лишається в повітрі, і країна неначе завмирає в моменті останнього пострілу. Що залишається після кінця воєнних дій? Що залишиться нам?
Попри гнітючий посил, історія, все ж, не без добрих і світлих епізодів. Один з героїв таки досягає своєї мети – успішно виступає на Олімпіаді. Тренер пишається, і має надію: можливо, після успіху його підопічного, уряд чи меценати звернуть увагу на трасу, в стінах якої досі зяють дірки від куль.
Також не проходьте повз “Світле майбутнє”, відеохроніку 1989 року про фестиваль соціалістичного інтернаціоналізму у Північній Кореї (ви все правильно прочитали), політичну мильну оперу “Соцреалізм” – про неможливу дружбу між партійним чиновником і робітничим класом, ще одна сторінка чилійської історії.
А також, якщо ви дивились “Маріуполь”, і були до нього готові, подивіться “Пісні землі, що повільно горить” від Ольги Журби. Але маємо попередити, варто бути підготовленим, це дуже страшне кіно (ми навіть не будемо жартувати про прізвище режисерки).
Аби нагадати собі більше класного документального кіно, запрошуємо переглянути наші підбірки попередніх років, можливо ці фільми уже з’явились на стрімінгах!
Фільми дивились Даша Сухоставець і Катя Потапенко
Якщо захочете нас підтримати або підписатись на наші мережі – вам сюди:
❤️ патреончик: https://www.patreon.com/cedra
⭐️ монобаночка: https://send.monobank.ua/jar/7e5USCFphw
Наші мережі 👇
❤️ Instagram: https://www.instagram.com/cedra_journal/
🌻 Youtube: https://www.youtube.com/@CedraBlog
⭐️ Telegram: https://t.me/cedra_journal
⚡️ Facebook: https://m.facebook.com/cedra.journal
