Казка для театру Леоніда Філатова – один з найцитованіших творів на пострадянському просторі, поруч з «Горем з розуму» та творами Ільфа і Петрова. Для покоління, чия активна молодість припала на 90-ті, «Федот» став символом інтелектуальної свободи і джерелом гарного настрою. Та що ж скажуть ті, хто вперше познайомиться з казкою сьогодні? Чи здастся вона насправді сміливою? Чи обурять використані стереотипи? Чи оцінять відсилки і авторський стиль? Чи стане вона класикою і для майбутніх поколінь?
Синопсис
Казка для театру за мотивами російського фольклору об’єднує типових казкових персонажів та сюжет пригод. Російський цар приймає послів у надії видати за одного з них свою не дуже привабливу доньку («девка тоже в смысле рожи далеко не крем-брюле»). Натомість донька вподобала стрільця (мисливця) Федота. Федот, у свою чергу, бігає на побігеньках у царя, і в одному з квестів зустрічає чарівницю Марусю, з якою одружується (а точніше Маруся ставить його перед фактом: «Здравствуй, Федя! Ты да я – мы теперь одна семья»). Маруся своїми чарами допомагає Федоту виконати найнеймовірніші забаганки царя. Цар прознав про красу Марусі, і вирішив вбити двох зайців одним пострілом: відіслати Федота на неможливу місію (знайти те-чого-не-може-бути), і таким чином одружитись на його жінці, і позбавити доньку зайвих надій. Проте всесвіт не дає Федоту загинути у цій подорожі, і він повертається і підіймає повстання проти обридлої і обнаглілої влади. Замість царя залишається правити його донька, якій Федот обіцяє знайти нареченого максимально схожого на себе.
(Цитати приводяться мовою оригіналу)
«Вызывает антирес ваш питательный процесс: как у вас там пьют какаву – с сахарином али без?»
«Вынюхивает, собака, думающих инако. Подслушивает разговорчики, а вдруг в стране заговорщики?»
«Это генерал на себе проверял: с начала сказки ходит в повязке!»
«Он на вкус бывает крут, и с него, бывает, мрут. Но какие выживают – те до старости живут!»
«Лучше горькая, но правда, чем приятная, но лесть. Только если энта весть снова будет не бог весть, ты за эдакую правду лет на десять можешь сесть!»
«А какие не седы – те расчесывай в ряды, да полегче гребешком-то, у меня там не сады»
«Твой посол, я извиняюсь, третий день как с пальмы слез»
«Энто как де, вашу мать, извиняюсь, понимать? Мы ж не Хранция какая, чтобы смуту поднимать! Кто хотит на Колыму – выходи по одному!»
«Утром мажу бутерброд – сразу мысль: а как народ? И икра не лезет в горло, и компот не льется в рот!»
«Сознаю свою вину. Меру. Степень. Глубину. И прошу меня направить на текущую войну. Нет войны – я все приму. Ссылку. Каторгу. Тюрьму. Но желательно в июле, и желательно в Крыму»
Причини читати:
Класика залишається класикою завжди. «Федот», хоч і не древній, але тим не менш, вийшов в правильний час і в правильному місці: він був передвісником змін у суспільстві, і у культурі насамперед. І справді період написання казки грає тут важливу роль. Адже сучасному читачеві важко вгледіти революційність тексту, натомість для 1985 він сприймався як пряма сатира на недолугу, неосвічену і вимогливу владу, яка досягає свого за допомогою погроз та незаконних ув’язнень.
Звісно, можна закинути авторові стереотипність образів: Марусю хвилює тільки їжа; всі обов’язково повинні одружуватись; Цар вважає, що краще видати доньку за людожера, ніж аби вона лишилась сама; тупий (до речі, не такий він вже й тупий!) генерал має виконувати забаганки Царя аби не бути страченим; пристарілий Цар одразу ж обирає собі наречену (чужу дружину), яку він ніколи не бачив, лише за чутками про її красу тощо. Та чи варто приміряти сучасні стандарти в ретроспективі?
Вдала рима, досягнення комічного ефекту за допомогою використання неологізмів (відносно казкового часу перебігу подій), узагальнення та іронізування над дражливими темами (і ще один плюс – маленький обсяг J ) – робить «Федота» вартим прочитання (і навіть запам’ятовування окремих фраз).
Думки членів клубу:
«Тут немає жодного прикладу здорових стосунків»
«Філатов був секс-символом! Всі були здивовані, що він може бути ще й інтелектуалом і писати таку сатиру»
«У кінці 80-х раптом прийшло усвідомлення, що ми живемо в маньячній, тюремній державі. Хтось мав щось сказати»
Знак питання:
- На вашу думку, навіть якщо перекласти Федота у віршованій формі, чи буде текст зрозумілий закордоном (людям не з пострадянського простору)?
- В яких епізодах радянська влада могла вгледіти загрозу?
- Чому якісь твори стають класикою, а якісь ні?
- Книжковий клуб читав «Дракона» Шварца. Чи перегукуються ці два твори? У чому їхня принципова відмінність?
- Чи помітили ви «падіння четвертої стіни»?
- Федот це не лише сатира на владу, чи просто казка у стилі «частушок», це також і сукупний образ усіх народних казок (які є доволі схожими в усіх країнах світу). Наскільки народні казки є актуальними сьогодні? Як вони відрізняються від сучасних казок?
- Ви читали текст чи слухали начитку Філатова? Можливо, навіть дивились екранізацію чи мультфільм?
Про автора
Леонід Філатов, не дивлячись на успішну акторську кар’єру і лідируючі позиції у двох найвідоміших російських театрів – «Таганка» і «Современник» залишився у пам’яті насамперед як автор п’єс «Про Федота-Стрільця» (1985 рік), «Любові до трьох апельсинів», «Годинника з зозулею» та «Великого кохання Робіна Гуда». Федота Філатов присвятив своїй дружині, не маючи особливих планів на твір, хіба що поставити його у вигляді моноспектаклю. Та вже після першої публікації у літературному журналі «Федот» розійшовся крилатими фразами по всьому СРСР. Інсульт, пересаджені нирки, і загальне погане самопочуття призвели до того, що від пневмонії Філатов вже не оклигав і помер у 2003-му (у 56 років). І тим не менш, зараз фразами його героїв говорить вже покоління, народжене після «Федота», а людські пороки надовго забезпечать його актуальність.
*Книжковий клуб «Клуб залюблених у книгу та…» збирається в останню п’ятницю щомісяця о 19:00 у книгарні «Небо». Участь за попередньою реєстрацією за телефоном: +380996263642, +380687007977. Вартість 50 грн. Пригощаємо чаєм та печивом.
Літературна модераторка клубу та авторка статті Катерина Потапенко
Дизайн від Катерини Ткаченко
