Сьогодні, рівно 68 років тому, вийшла одна з найвідоміших повістей Ернеста Гемінґвея “Старий та море”. Чому рибалка Сантьяго бачив у снах левів? Що святого приховав письменник у своїй притчі?
Риба його …віри!
За сюжетом кубинський рибалка вирушає у відкрите море. Останнім часом йому дуже не щастить: він провів у морі 84 дні, але не спіймав нічогісінько. Але не полишає надії і все-таки виходить у море. Спочатку Сантьяго ловить невеликого тунця. Він сподівається, що поруч з їхнею зграєю ходить велика риба. Так йому на вудочку потрапляє марлін.
Марліни – родина риб ряду окунеподібних, відомі також під назвою вітрильникові. У них видовжене тіло, списоподібний ніс і видовжений вітрило подібний спинний плавець. Марліни є надзвичайно швидкісними плавцями, розвивають швидкість до 110 км/год. Риболовля на марліна вважається деякими рибалками вершиною діяльності через розмір і потужність марлінів, а також рідкісні зустрічі.
Гемінґвей був палким прихильником спорту. Наприклад, бокс або корида, що відіграють не останню роль у його творчості. От і риболовля не оминула його стороною. Свою першу вудочку, до речі, він отримав від батька. Він приїжджав на Кубу декілька разів у своєму житті і тільки в 1949 році вже влаштувався там на цілих 20 років. Окрім символічної «мужності» цього процесу, Гем вкладає у нього і вищий сенс: для автора риболовля символізує протистояння людини і природи. Але це «протистояння» не агресивне, не боротьба, а скоріше певна взаємодія і співжиття. Письменник вже на самому початку свого творчого шляху виробив прийом, який він сам назвав принципом айсберга:
«Якщо письменник добре знає те, про що він пише, то може пропустити багато з того, що знає, і, якщо він пише правдиво, читач відчує все пропущене так само сильно, як якби письменник сказав про це » і порівнював свої твори з тими ж «айсбергами»: «Вони на сім восьмих занурені в воду, і тільки одна восьма їх частина видима».
Хто такий Сантьяго?
Нам не відома повна біографія старого рибалки. Що ми про нього знаємо? Він проживає на Кубі, і всі тутешні вважають його «salao», тобто дуже-дуже нефартовим. Навіть батьки Маноліна, хлопчика-учня Сантьяго, забороняють виходити з ним в море. Сантьяго любить свою справу, ніжно, наче про жінку, говорить про море та обожнює Джо Ді Маджо – відомого американського бейсболіста. Він, до речі ще й був чоловіком Мерлін Монро. Сантьяго, як ми знаємо, старий чоловік, проте «все у нього було старе, крім очей, а очі були кольором схожі на море, веселі очі людини, яка не здається … Прообразом старого рибалки були дві людини: сам Гемінґвей та Грегоріо Фуентес.
Що від Гемінґвейя?
У травні 1944 року, Гемінґвей познайомився з доктором Петером Горером, відомим фахівцем з пухлинних захворювань, і поділився з лікарем про свої підозри щодо раку шкіри. Письменник вважав, що отримав хворобу під час трансатлантичної подорожі.
І ось що ми читаємо про Сантьяго: «Старий був кощавий, виснажений, потилицю його поорали глибокі зморшки, на обличчі темніли коричневі плями нешкідливого нашкірного раку, що з’являються від сонячного проміння, відбитого тропічним морем.»
Недарма старому снилися леви
«Йому снилися тільки далекі країни й леви, які виходять на берег. Ніби кошенята, вони пустували в сутінковій імлі, і він любив їх так, як любив хлопчика».
По-перше, лев – символ щастя. Це гармонійна сильна тварина, також лев – символ сили. Хемінгуей в 1949 році, на піку популярності, вирішив піти працювати в цирк дресирувальник. Ще він стверджував, що «вгамовувати» левів, постукуючи їм по носі згорнутої газетою, якщо вони погано себе вели. Поговорювали, що письменник втирав в шкіру сало левів, застрелених їм в Африці, щоб викликати довіру великих кішок. Збереглася навіть газета циркової вистави, де анонсувалася виступ і замітка Хемінгуея про цирк. Охочих, глянути як леви гарчать на письменника було достатньо. Але, дякувати здоровому ґлузду, приборкувач Гонсало переконав Ернеста не відходити від нього ні на крок, і на арену вони вийшли вдвох. Лев підняв лапу і вдарив по стільцю Гонсало, вибивши його з руки. Дресувальник моментально сказав Гемінґвей вийти з клітки, що й зробив письменник.
Критики, вбачали у притчі крім очевидних релігійно-єкзестенційних сенсів і метафору на письменницьку діяльність. Акули, які об’їдають зловлену рибу – це критики, які нападають на автора.
Гемінґвей специфічно говорив про критиків: «Очевидно, символи є, якщо критики тільки і роблять, що їх знаходять. Вибачте, але я терпіти не можу говорити про них і не люблю, коли мене про них запитують. Писати книги і розповіді і без жодних пояснень досить важко. Крім того, це означає відбивати хліб у фахівців … Читайте те, що я пишу, і не шукайте нічого, крім власного задоволення. А якщо вам ще що-небудь треба – знайдіть, це вже буде ваш внесок в прочитане ».
Григоріо Фуентес народився на Канарських островах в сім’ї рибалок і фермерів. Йому було 6 років, коли його батько помер на борту човна, що плив на Кубу. Грегоріо з іншими емігрантами доплив до Куби і прожив все життя в невеликому селі Кохімар, що неподалік від Гавани. У 1928 році він вперше зустрів Ернеста Гемінґуея, і став капітаном яхти «Пілар», що належала письменнику. Разом вони виходили в море рибалити і один раз зловили 300-фунтового марліну. Після самогубства Гемінґуея за його заповітом човен став власністю Фуентеса, але рибалка вирішив віддати її державі, після чого «Пілар» була виставлена в музеї і стала на останній прикіл.
І що тут святого? У повісті достатньо біблійних “натяків”. Фолкнер, та говорив про повість: «Його найкраща річ. Можливо, час покаже, що це найкраще з усього написаного нами – його і моїми сучасниками. На цей раз він знайшов Бога».
Хлопчика звуть Манолін – скорочення від Еммануїла, одного з імен Ісуса Христа. А ще він є продовжувачем справи свого вчителя Сантьяго, символом того, що майстерності старого рибалки не судилося пропасти даром. Сантьяго – ім’я рибалки нагадує не тільки про одного з апостолів, але і старозавітного Якова, який боровся з самим Богом і не поступився Йому: «… я бачив Бога лицем до лиця, та збереглася душа моя». Сантьяго протягом подорожі називає марліна своїм братом і навіть питає, як риба себе почуває. І до цієї істоти, яку він повільно вбиває, він відчуває величезну симпатію і навіть сором. Для героя повісті «Старий і море» рибальство було не грою чи примхою, а потребою, способом виживання. Проте їх страждання рівні, як і вони рівні один одному. Так задумано у природі. Рибалка навіть погоджується, що його риба-здобич може і має право його вбити. Сантьяго вважає себе частиною природи, на відміну від іншої середньостатистичної людини, яка вважає, що він більш-менш контролює її, або возвеличується над нею. Риба, з якою зустрівся рибалка, має подвійний сенс: з одного боку – це образ призначеного йому Богом справи, з іншого – це образ самого Творця, що живе в кожному своєму творінні. Це боротьба, яку людина, на думку Хемінгуея, веде все життя.
«Людину можна знищити, але її не можна перемогти». Хочеться додати, що тільки справжю Людину не можливо перемогти…
