Ми (Cedra) продовжуємо екскурсію моторошними шляхами Києва для Едгара По. Ви ж вже пройшли першу частину маршруту.
Лиса гора
Ну от ми і на Лисій горі! Ми не могли оминути це місце. Легендарно-субкультурно-міфічно-історичне місце! Гора знаходиться на південному заході від Видубичів. Тут постійно хтось «тусив»: спочатку проводили свої обряди язичники, влаштували будівництво форту, а після – гарнізонну в’язницю. Але на цьому не зупинились: гору використовували для страти злочинців. У путівнику 1912 року про неї пишуть так: «Від Русанівського мосту до с. Вигурівщина знаходиться Лиса гора – улюблене пристановище київських, іногородніх і навіть іноземних відьом».
Саме на цій горі стратили Дмитра Богрова, що смертельно поранив Петра Столипіна в оперному театрі. Мотузку, на якій було повішено Богрова, начебто потім продали на Бессарабському ринку, бо вірили, що така мотузка вважалася щасливим талісманом для азартних гравців і шукачів скарбів. До речі, ще в античності люди вірили, що речі померлого, особливо самогубці або страченого, володіли надприродною силою. Особливо виділяли одяг і мотузку шибеника. За словами Плінія Старшого, її використовували як ліки від мігрені. Причому мотузку потрібно було обв’язати навколо голови. Добре, що не на шиї, того, хто викликав головний біль.
Зрозуміло, що саме тут побувала і булгаківська Маргарита, перед балом Сатани. Загалом, про Лису гору в Києві існує так багато легенд та історій, що можна провести не одну ніч розказуючи їх.
А ми рушаємо далі.
Лук’янівські схили
В ті часи Лук’янівка та її схили були лише частково забудовані, та й на заселеній частині в трущобах жили як не бідні, то кримінальні елементи. Проте сама місцевість була дуже живописною: тут відкривався чудовий вид на Дніпро, можна було відпочити на природі, влаштувати пікнік. Тому зрідка тут заселялись і багаті кияни, купуючи на Лук’янівці дачі. Поступово схили Лук’янівки полюбились митцям: художникам Пимоненку, Орловському, філософу-письменнику Бердяєву, композитору Леонтовичу.
Олександр Мурашко, наприклад, мріяв створити тут творчу общину, тому продав свій будинок на Малій Житомирській і купив житло на Багговутівській вулиці. Через 6 років вночі художника застрелять тут агенти ЧК, за кілька кроків до його дому.
Те, що Київ усіяний схилами, можна перевірити емпіричним шляхом – просто піти гуляти… Так от, так само місто ховає під собою таємничі печери. Якщо в Лаврських печерах вже давно все окуповано релігійними представниками, то Лук’янівські (або Кирилівські печери) – полюбились іншій нечисті. По-перше, вони вважаються найстарішими, по-друге – доволі небезпечними.
Ось, наприклад, Смородинська печера – древня штучна печера у Києві, вік якої сягає часів неоліту. У переказах печера пов’язана з двобоєм Добрині Микитича зі Змієм Гориничем, звідки і походить варіант назви – Змієва. В 1941—1943 роках у печері переховувалися члени підпільної групи, що діяла супроти німецьких окупаційних військ, а вже ближче до нашого часу біля неї обживаються безпритульні або інші кочівні персонажі.
Проте, ці схили пам’ятають ще одну історію, яка отримала гучний резонанс: справа Менделя Бейліса.
20 березня 1911 року на Татарці, поблизу Богуславського узвозу, в одній з тих самих печер гімназисти знайшли тіло Андрія Ющіанського, який зник тиждень тому. Матеріали слідства можуть вразити навіть глядачів середньостатистичних українських новин: його тіло було покрите 47 колотими ранами і знекровлене. Встановили, що печера – не місце вбивства і почалось «полювання на відьом»: треба було знайти вбивцю, або просто «повісити» на когось справу. Адже все місто було схвильоване і бажало справедливості. Так на хвилях народного сполоху виплила версія ритуального вбивства, її створили і активно підтримували представники чорносотенних і правоцентричних організацій, а саме «Союз русского народа».
«СРН» – такий собі осередок обскурантів, прихильників монархії з симптомами православ’я головного мозку та антисемітськими настроями. І щоб нести свої хворі ідеї в маси, «Союз» користувався послугами підконтрольних видавництв. Вони, наприклад, випускали «Протоколи сіонських мудреців» – збірку сфальсифікованих текстів, яку публікатори представляли як документи всесвітньої єврейської змови. Тому коли по місту пішли чутки про «кровавий навіт» та листівки з такими словами: «Православные христиане! Мальчик замучен жидами, поэтому бейте жидов, изгоняйте их, не прощайте пролития православной крови!» – швидко стало зрозуміло, звідки ростуть ноги і лозунги. Залишилось тільки знайти підходящого кандидата на роль «цапа». Чи хоча б найближчого. Який випадково, наприклад, працює на цегельному заводі, що поруч з місцем вбивства.
З антисемітськими прокламаціями був затриманий член організації «Союз русского народа» Павлович, проте його справу, на жаль, швидко зам’яли. Натомість справа Менделя Бейліса тільки починалась. 2 роки тривали митарства Бейліса і всі матеріали слідства можна знайти зараз і перечитати, так як справа Бейліса вже отримала міжнародний статус. Суд мав стати показовим, хто кого переможе: здоровий глузд (в ролі захисту Бейліса) чи агресивні ретрогради. Справа Бейліса безсумнівно мала сильне політичне підґрунтя: в умовах політичної кризи 1911 року російським “правим” потрібна була гучна подія для зміцнення їхніх позицій і саме тому вбивство простого київського гімназиста почало перетворюватися на ритуальну справу. Байки про ритуальне жертвоприношення у євреїв виникли ще за античних часів, в християнському світі вони базувались на переконанні в їхній причетності до страждань і розп’яття Ісуса Христа. А потім з’явився новий мотив – нібито використання євреями християнської крові при випічці маци. Маци! – прісного хліба, єдиними інгредієнтами якого є вода та борошно.
Мендель Бейліс був виправданий судом присяжних і хоч слідство вже майже тримало в руках справжніх вбивць, офіційно ніхто засудженим так і не був.
Навіть сьогодні можна пройтись Смородинським узвозом, але бажано не вночі, і з компанією, спуститись на Кирилівську вулицю і пройти повз те місце, де колись стояв цегельний завод Зайцева, на якому працював прикажчиком Мендель Бейліс, який після суду емігрував у США.
Wood You Like Bar
А фінальною точкою нашого маршруту стане саме цей заклад. Саме сюди запрошуємо вас 29 жовтня на 19:00.
Ми зможемо розповісти вам кілька моторошних історій з життя та творчості Едгара Аллана По.
– Які два правила для оповідань визначив По?
– Хто був вороном у його житті?
– Де знаходиться найстрашніша темрява Всесвіту?
Наша зустріч – літературно алкогольний лекторій, що спирається на віру в те, що можна розповісти цілу історію за допомогою одного єдиного напою (у крайньому випадку двох). Ми скуштуємо, яким був на смак улюблений напій пана По – Егг-ног. Готуватимемо за сімейним рецептом.
Зустрінемося 29 жовтня у Wood you like bar!
Через карантинні обмеження просимо заповнювати онлайн форму:https://cutt.ly/cgz8WuD
Вартість лекції – 300 грн* (враховуючи ситуацію з COVID-19, квитки можна буде придбати на місці).
*В неї входить велком-дрінк а.к.а. – алкогольний або безалкогольний егг-ног.
CeLitr.a – read & drink.
