Ікона готичного роману та матір справжнього культурного феномену – науковця Франкенштейна та його монстра, Мері Шеллі мала трагічне, похмуре, сповнене скорботою та втратами життя. Напевно, найбільшою її загадкою є не те, як вісімнадцятирічна дівчина з домашньою освітою написала готичний роман всіх часів, і не те, як вона зуміла в патріархальному суспільстві здобути славу письменниці, а те, як вона взагалі пережила підлітковий вік.
Синопсис
Капітан Роберт Уолтон пише листи своїй сестрі під час подорожі з Архангельська до Північного полюсу. У льодах серед океану він зустрічає заслаблого та хворого Віктора Франкенштейна, швейцарського науковця, який оповідає Уолтону свою історію. Віктор мав щасливе дитинство і гарну родину. Після смерті матері він поїхав у Німеччину, навчатись. Його особливо захоплювала ідея створити живе створіння. Коли йому це нарешті вдалось, результат налякав Віктора, і він втік, залишивши монстра без пояснень і навіть без імені. Цей епізод відкриває низку трагедій у житті Віктора – від руки демона гинуть усі його близькі люди. Дізнаємось ми і бачення цієї історії самого монстра – він розповідає, як у пошуку компанії наштовхнувся тільки на агресію та неприйняття, тож вирішив помститись всьому людству. Віктор переслідував демона аж до Північного полюсу, та надто заслаб. Історія творця і його творіння закінчується там, у льодах Північного-льодовитого океану, де вони обоє покидають цей світ.
«О нещасний! То ви поділяєте моє безумство? Дайте розповісти мою історію, і ви відкинете цю отруєну чашу подалі від вуст!» (Віктор дає пораду Уолтону щодо наукових пошуків)
«Я з усією серйозністю витлумачив її слова буквально і став вважати Елізабет дорученою мені. Усі хвалебні слова на її адресу я сприймав як оспівування моєї власності» (Віктор)
«Наскільки щасливішим є той з людей, для кого світ обмежений кордонами рідного міста, ніж той, хто прагне більшого, ніж йому дозволила доля»
«І був вечір, і був ранок» (монстр цитує Біблію. Ремарка: він читав книги, у тому числі релігійні тексти, і все сприймав буквально)
«Тепер я б охоче зруйнував той котедж і його мешканців, впиваючись їхніми зойками і стражданнями» (монстр)
«Я сів і з гордістю поглянув на зроблене» (монстр про зруйновану галявину)
«Нікому з міріади людей на землі не буде мене жаль, нема від кого чекати допомоги, то чи маю я бути добрим з моїми ворогами? Ні. З тієї миті я оголосив вічну війну живим» (монстр)
«Не я, а вона має мучитись! Мій злочин – лише плата за те, що вона і подібні їй мені винні. Причина мого злочину – в ній, то хай кара за нього і стане її покаранням!» (монстр про Жустіну)
«Жорстокий я тільки тому, що нещасний!» (монстр)
«У молодості я вірив, що у мого життя є якась висока мета. Ця переконаність у власній значущості підтримувала мене там, де інші здавалися, бо я вважав злочином марнувати ті таланти, якими мене наділено і якими я можу прислужитися людству» (Віктор)
«Ні, я страждатиму один. Коли помру, то всі зрадіють і відвернуться від мене з відразою» (монстр)
«Зруйнувавши його мрії – я не досяг чого хотів. Та хіба я єдиний злочинець? Адже все людство грішне переді мною» (монстр)
Причини читати
Історія написання роману, як і біографія авторки, не менш легендарна ніж сама книга. Отож, у рік без літа (1816) Мері, її чоловік Персі, сестра Клер, лорд Байрон (в якого був роман, і навіть дитина з цією самою Клер), і лікар Байрона Джон Полідорі знімають віллу під Женевою. Там вони ведуть інтелектуальні бесіди, обговорюють наукові відкриття та місцеві легенди, а також переказують страшні історії. Тоді Байронові в голову прийшла геніальна ідея: ану ж кожен з присутніх напише свою страшну історію! За іронією долі на той час вже відомі поети Байрон та Шеллі не придумали нічого путнього. Натомість Мері видала «Франкенштейна» – перший науково-фантастичний роман, а Джон Полідорі – «Вампіра» – перший роман про вампірів – таких, якими ми їх уявляємо зараз. І хоча довгий час поширеною була думка, що автором «Франкенштейна» був саме Персі (адже перше видання було анонімним), проте справедливість була встановлена (хоча прихильники теорії змови і досі приписують твір чоловікові).
Стосунки Мері та Персі були хоч і нетривалими, проте бурхливими, і могли самі по собі стати сюжетом не одного роману. Персі був прихильником вільного кохання (як би ми сказали зараз – поліамором). До Мері він так само втік із першою дружиною, і, як і Мері після, схиляв її до зв’язків з іншими (незалежно від статі).
Смерть була постійним супутником юних років Мері. Смерть матері, самогубство сестри (яка, за чутками, була закохана в Персі, і покінчила з життям, коли він втік з Мері), самогубство вагітної першої дружини Персі (яке Мері пережила дуже важко), смерть трьох її дітей та ще одна невдала вагітність, ще й нещасний випадок із Персі. У 26 років Мері писала: «я у позиції старої людини: всі мої старі друзі вже пішли». Ніби цього було мало, після смерті Мері її родичі знайшли у шухляді її столу волосся її дитини, що померла дочасно, блокнот зі спільними нотатками її та Шеллі, порох і шматок серця Персі. Тож, не дивно, що її Франкенштейн так само був оточений смертю близьких.
Відомо, що Мері розповідала історію про те, що монстр їй наснився. Проте наштовхнула її на ідею про науковця та його надзвичайний дослід німецька легенда про мешканця замку під назвою Франкенштейн, алхіміка Конрада Діппеля, який намагався створити еліксир, що дозволив би людям жити більше ста років, і про якого ходили чутки, ніби він викопує могили, і ставить експерименти над мертвими тілами.
Тема ізоляції – одна з основних у сюжеті. Історія усіх героїв демонструє простий і важливий висновок: як важливо мати компанію. Віктор ізолюється від всіх за власним бажанням, через свої знання та амбіції він відрізає себе від комунікації навіть з близькими людьми. Монстр – навпаки прагне компанії, та виявляється ізольованим від навколишнього світу через свій зовнішній вигляд, та неконтрольовану агресію та жагу помсти. Дослідник і оповідач Уолтон – пливе на Північний полюс, оточений лише командою корабля, свідомо самоізолюється і піддає себе та інших небезпеці.
Алегоричність та гротеск. Починаючи від порівняння Франкенштейна з Прометеєм, який дістав людям вогонь, чого робити не мав, і був за це покараний, до іронії у принципі створенні монстра: Віктор відібрав найкращі риси, які в результаті явили світові чудовисько.
Диявол в деталях. Роман сповнений цитувань віршів, в тому числі обожнюваного Мері чоловіка, натяків на майбутні події, та неймовірних для людини сучасної відкриттів. Як наприклад «собственничества» Віктора, коли він з дитинства сприйняв Елізабет як подарунок, його нездорових амбіцій (він попереджає Уолтона не йти його шляхом, і відмовитись від задуманого ризикованого плавання, а коли врешті той постає перед вибором – Віктор злиться, і дивується відсутності амбіцій у команди), дивних пріоритетів Елізабет – не приїхати до дуже хворого коханого, бо багато справ, і виходити заміж після низки смертей близьких людей, неадекватності батька, який тримав у вітальні портрет дружини у траурі. Шеллі залишає також відкритими багато питань і не розвиває багато деталей: ми не знаємо, як саме монстр був створений, Віктор не дає йому імені, ми не маємо чіткого опису монстра, ми не впевнені, де був Віктор, коли вбили Клерваля, чому він не розповів, хто справді вбив маленького Вільяма тощо.
Читаючи цей роман, неможливо не питати себе: а що, якби? А що, якби Віктор не втік одразу? А що, якби монстр вирішив поговорити з Віктором перед тим, як вбивати його близьких? А що, якби Віктор розповів комусь про свій дослід? А що, якби монстр інакше підійшов до сім’ї де Лейсі? А що, якби Віктор створив йому компаньйонку? На більшість з цих питань протягом останніх 200 років намагались відповісти поети, письменники, музиканти, художники, і звісно, кінорежисери. До речі, жодна з екранізацій та постановок далеко не є «дослівною».
Нехай зараз розбещеному та примхливому читачеві роман Мері Шеллі може здатись нудним, сентиментальним та передбачуваним, але не варто забувати, що: підліток на початку 19 століття створив образ, без якого сьогодні, у 2020, неможливо уявити собі жоден Хелловін, та поп-культуру загалом. Концепт божевільного вченого, вічне питання відповідальності творця за долю свого творіння, природи зла, і врешті-решт саме ім’я Франкенштейн (яке багато хто часто приписує монстрові, а не доктору) подарували світові цілий напрям у культурному житті.
Між іншим, найперший фільм жахів у 1910 році був створений саме на основі Франкенштейна (15-хвилинний німий фільм Томаса Едісона).
Думки членів клубу
«Кожен намагався переплюнути іншого в стражданнях»
«Інфантилізм Віктора вражає: що б не сталось – я страждав більше!»
«Він місяцями рився в склепах, він же бачив, що вибирає, то чого лякатись потім?»
«Це якісь співзалежні стосунки Віктора і монстра – і разом не можуть бути, і окремо теж»
«Ми стали дуже розбірливими в літературному сенсі»
«Яка ж гнида його батько: роками тримати у вітальні портрет матері, яка ридає над труною свого батька»
«Віктор не в той час народився»
«Це було велике розчарування»
Знак питання
- Чи симпатизуєте ви будь-кому з героїв? Хто з них вартий співчуття?
- Чи відповідальний творець за вчинки свого творіння? Чи можемо ми виправдати Віктора та монстра?
- Чому насправді Уолтон повертає корабель назад на материк?
- Що спільного і відмінного у монстра та Віктора?
- Чи склалася б доля персонажів інакше, якби вони жили у сучасному світі?
- Природа зла: що визначає нашу поведінку?
- Чому монстр вирішує померти вкінці? І чи доведе він задум до кінця (на вашу думку)?
- Що саме вирізняє істоту серед людей? Невже лише зовнішність? Що означає бути монстром?
- Чому, на вашу думку, у поп-культурі образ монстра неймовірно відрізняється від створеного оригінального персонажа Мері?
- Що гірше: мати і втратити чи не мати взагалі?
Про авторку:
Мері Уолстонкрафт Годвін (Шеллі) (1797 — 1851) пощастило (або ні) народитись у неординарних батьків. Відома викладачка і феміністка – Мері Уолстонкрафт, на жаль, померла невдовзі після народження Мері, та батько – анархіст-ліберал, філософ і журналіст Уільям Годвін зумів дати дочці найкращу можливу на той час в Англії (і жінці) освіту. В родині виховувалось багато дітей від різних зв’язків і шлюбів батьків (Уільям одружився із сусідкою, в якої були свої діти, а потім завів з нею спільних, плюс Мері та її напівкровна сестра – дочка матері). У батька збирались відомі поети, філософи та політики того часу. Так юна Мері і познайомилась з одруженим поетом Персі Бічі Шеллі. Вони втекли закордон втрьох (разом зі зведеною сестрою Мері – Клер), коли майбутній письменниці було 16. Суспільство та їхні родини так ніколи в повній мірі і не прийняли їх після цього вчинку. У 18 Мері створила Франкенштейна як результат суперечки із лордом Байроном. До 24 років мала п’ятьох дітей, лише один з яких вижив. Після нещасного випадку, в якому загинув Персі, Мері продовжувала писати аби заробити гроші на їхнє із сином Флоренсом подальше життя. Померла від пухлини мозку у віці 53 років.
Крім Франкенштейна радимо пошукати такі твори Мері Шеллі: апокаліптичну новелу про єдиного вижившого після епідемії чуми «Остання людина» та «Вальпергу» – псевдоісторичний роман про завойовника, який захоплює таємничу землю, якою править героїня на ім’я – Евтаназія (яка несподіванка), яка має вибрати між особистим щастям і батьківщиною.
*Книжковий клуб «Клуб залюблених у книгу та…» збирається в останню п’ятницю щомісяця о 19:00 у книгарні «Небо». Участь за попередньою реєстрацією за телефоном: +380996263642, +380687007977. Вартість 50 грн. Пригощаємо чаєм та печивом. Літературний модератор клубу Катерина Потапенко.
**У публікації використані ілюстрації: Берні Врігстона, Джона Култхарта, кадри з фільму «Наречена Франкенштейна», а також ілюстрації з Pinterest.
