Сара Бернар, П’єр-Луї Гудро, Франсуа Буше, П’єр Боннар – цього травня музей Ханенків став tres francais, а французька весна плавно перетворилась на французьке літо. Навіть «постійникам» улюбленого музею, які наосліп знайдуть скульптуру Людовіка і шафу з порцеляною, буде на що подивитись і що відкрити.
Не секрет, що у музейних фондах, приховані від очей любителів мистецтва, тужать часто не менші скарби, аніж ті, що знаходяться «на поверхні». Зоряний час для частини з них, що належить до французької колекції музею, настав на період так званої «Французької весни», яка цьогоріч плавно перетворюється на «французьке літо».
«В пріоритеті ті експонати, що добре досліджені, про які можна щось сказати, а також ті, які були реставровані, – розповідає одна з кураторок проекту чарівна Людмила Кравченко. – Спеціальне обладнання, якого вимагає презентація експонатів, а також підготовка до експозиції – теж має значення. Це кураторський проект і кожен куратор (живопису, графіки, порцеляни тощо) на власний розсуд вирішував, що буде цікавіше, що краще показати. Частина експонатів лишиться в експозиції не лише на період виставки, але 80 % декоративного мистецтва повернеться до фондів. Це обумовлено здебільшого правилами збереження – шовки не можуть знаходитись весь час в експозиції, те саме стосується графіки та виробів зі шкіри, як скринька в «середньовічній залі» – та обмеженим простором – наприклад, у випадку порцеляни».
Не всі твори зібрання Богдана та Варвари Ханенків збереглись до наших часів. Велика частина колекції і досі чекає на повернення додому. Викрадені владою у ранній радянський період картини Буше, Лажу, Робера, Натуара перебувають у російських музеях, у той час як більше 40 картин французької колекції, вивезених нацистами вважаються втраченими.
Проте, бувають і приємні винятки. Так, минулоріч до музею повернулась картина П’єра-Луї Гудро «Коханці або Блудний син із повією», яка після війни кочувала по аукціонам, поки врешті не була передана музею урядом США.
Довгий час полотно вважалось картиною Фрагонара і мало назву «Сімейний портрет», сумніви щодо чого висловлювались відомими мистецтвознавцями ще на початку 20-го століття. Та справедливість взяла гору і справжнє авторство (як і назва, що докорінно змінює сенс твору) було визначено. Придворний живописець початку 18 століття П’єр-Луї Гудро прожив лише 33 роки, і більша частина його творів була втрачена, що лише підсилює унікальність та важливість цього символічного твору про моральний вибір.
«Я дуже пишаюся тими творами, які обрали для цієї виставки. Едуард Вюйар – це справжнє відкриття. Оділон Редон, П’єр Боннар – люди, які люблять цей період часу, рубіж 19-20 століття, будуть у захваті» – вважає Людмила.
Особливе місце в експозиції займає французька порцеляна. Експонати дозволяють простежити еволюцію виробництва від 1730-х років до творів початку 20 століття. Наприклад, однією з найдавніших є цукорниця, виготовлена на фарфоровій мануфактурі біля замку Шантії, у першій половині 18-го століття. Декорована на східний манер цукорниця була створена відповідно до японських класичних зразків порцеляни. Кришка має отвір для перфорованої ложки, за допомогою якої просіювали цукор. Така форма прийшла на зміну посудинкам із маленькими отворами у кришці, що нагадували сучасні сільнички.
Cedra, звісно, вже встигла побачити французькі шедеври, і має своїх фаворитів, серед яких особливе місце займає, звісно ж, прекрасна «Офелія» неперевершеної Сари Бернар. Знана багатьма французька акторка, що підкорила п’ять континентів, Сара була талановитою скульпторкою і віртуозно працювала здебільшого з матеріалом, який традиційно вважався «чоловічим» – мармуром. Придивіться до квітів у волоссі Офелії. Вони підібрані недарма. Фіалки – улюблені квіти Бернар, а троянди й анемони символізують любов та смерть.
А цей теракотовий юнак – збірний образ молодого італійця доби відродження, увіковічений академістом Карлюсом-Дюраном у 1874 році. «Пізанець» особливий не лише достовірністю відтворених деталей стилю одягу того часу, а й тим, що є одним з найтендітніших експонатів музею – його було виліплено вручну з глини та обпалено у печі, а поверхню розписано ангобом (тонким шаром рідкої тонованої глини).
Психея та Амур, який застерігає (1762), створені за моделями Етьєна-Моріса Фальконе у свій часвиготовлялись з різних матеріалів – гіпсу, порцеляни, і навіть мармуру (у якості подарунку маркізі де Помпадур). Фальконе навчався мистецтву скульптури вивчаючи статуї під відкритим небом у парку Версаля. Одним з найвідоміших творів Фальконе, між іншим, є відомий «Мідний вершник» у Санкт-Петербурзі, над яким митець працював майже 12 років.
Крім скульптури, порцеляни та образотворчого мистецтва, в колекції представлений також текстиль. Шовкові тканини початку 18-го століття прийшли на заміну популярним до того італійським зразкам, що були доволі важкими і однотонними. Та завдяки Людовіку XIV та міністру Кольберу, які поставили за мету розвинути ткацьке виробництво у Франції, саме ця країна врешті вийшла в текстильні лідери Європи. З подібними тканинами пов’язана поява сезонної моди і колекцій «осінь-зима», «весна-літо», адже ткачі презентували свої творіння двічі на рік.
