Що означає кінець світу? Темряву, порожнечу, відсутність всього, зникнення часу і простору? У світі Рансмайра, чи то Овідія, кінець світу почнеться у чорноморському містечку Томи, з метаморфоз, на які ніхто не зверне увагу, адже сам буде їхнім джерелом.
Синопсис
Римський поет Публій Овідій Назон (знаний у світі як Овідій, а у романі Рансмайра як Назон) на піку своєї слави був висланий з Риму (через цензуру) у маловідоме містечко Томи на узбережжі Чорного моря (теперішнє місто Констанца у Румунії), де помер десять років потому. Пригнічене містечко, яке живе завдяки торгівлі та окремим відвідувачам, населене іноземцями, які випадково сюди потрапили і не змогли вибратись. Кожен новоприбулий знаходить собі тут пустий будинок і нішу, яку він може зайняти. Фанат Назона, юнак на ім’я Котта їде у Томи у пошуках поета або принаймні його легендарного рукопису “Метаморфоз”. У своєму квесті він піднімається у Трахільські гори, де зустрічає напівбожевільного слугу Назона – Піфагора, який показує йому дім поета та камінь, на якому Назон видряпав послання нащадкам. Та у Томах межа між реальністю та міфом розмита: у пошуках рукопису Котта заходить у світ метаморфоз.
“Чужий чоловік стояв, мерзнучи за аркадою, списуючи собі на зупинці розклад руху автобусів”
“Назонова слава сяяла тільки там, де було чогось варте друковане слово, і відразу меркла там, де хоч один бігун на довгі дистанції виборював, важко хекаючи, перемогу на гаровій доріжці”
“Ні, в імператорському палаці ніхто не читав елегій. Книжки тут були чимось таким само далеким як і світ”
“Вигнанці і при новому володарі залишились так само безнадійно забутими мов мерці”
“Як ото часто трапляється, коли смерть уже давно забутої людини раптом викличе в суспільстві спогади і розмови, так і цього разу сталося те, чого в попередні роки не пощастило домогтись друзям Назона, поетова доля знову стала в Римі темою численних дискусій”
“Кому ж бо охота слухати, що саме в найбільшому, найчудовішому місті світу хтось так пристрасно як Овідій Назон передбачає загибель, нагадує про кінець усієї величі й краси”
“Я закінчив роботу, яка переживе вогонь та залізо, навіть гнів божий і всепоглинаючий час. Коли б не прийшла смерть, вона забере лише моє тіло, що підвладне їй, і закінчить моє життя. Але через цю роботу, я житиму далі і піднімуся над зірками, і моє ім’я буде незнищенним”
Причини читати
“Останній світ” — це справжній постмодерністський роман. Лінійність сюжету порушена нелінійністю часу: у ніби-то давньоримських Томах їздять на автобусах, дивляться кіно, у Римі часів імператора Августа читають газети і фотографуються. “Останній світ” існує поза часом. Томи у Рансмайра – це текст-світ, в якому живуть герої Овідієвих метаморфоз, а провідник читача у цей світ (Котта) сам поступово стає персонажем.
Рансмайр працював над романом три роки. Відомий німецький видавець звернувся до Рансмайра аби той підготував для видавництва прозовий переказ «Метаморфоз» Овідія. Та письменник явно захопився. Іронічно, його технічне завдання здійснило метаморфози і перетворилось на “Останній світ”.
“Останній світ” — це квест, який перетворюється з пошуків поета/твору на пошуки себе. Це алегорія сходження, падіння та метаморфоз. Котта йде слідами, що Овідій лишив по собі. “Останній світ” запрошує читача у всесвіт, де править міфологія, світ розпаду, на межі апокаліпсису. Політична і культурна казка про екзиль, цензуру, руйнування планети і постійне відновлення. Амбіційна і стильна робота.
Ті, хто читав метаморфози, впізнають у героях та сюжеті історії Овідія, і навіть ті, хто не читав, можуть здогадатись, звідки взяті ті чи інші характерні персонажі, і куди веде їх доля. У світі роману богів не існує, герої гротескні, жителі Томів — не справжні люди (що часто спонукає критиків роману стверджувати, що вони не можуть проникнути до душ читачів, і здаються дерев’яними). Томи – також один з головних героїв твору. Це кінець світу, через занедбаність — “залізне місто у золоту епоху людства”, втрачена у часі та просторі, ніби анахронізм, якому там не місце.
“Останній світ” — точно не книга для читання на ніч чи на пляжі. Це історія про те, як людина дізнається, що означає сягнути кінця світу.
Думки членів клубу
“Я все сприймав за чисту монету, але коли вони почали дивтись кіно, то почав гуглити – яке це кіно було в Давньому Римі”
“У Ехо явно були психологічні проблеми”
“Бідні школярі”
“Ця книга як картини модерністів – коли близько ти бачиш просто мішанину, а здалеку вже якийсь образ. Або коли на реалістичному зображенні раптом з’являється якась ковінька”
Знак питання
- Чи потрібно читати Овідія перед тим, як читати цю книгу?
- Які з персонажів були вам відомі?
- Чому насправді Котта поїхав у Томи?
- Де була реальність, а де марення?
- Де Овідій? Чи справді він помер?
- У якій війні воював Діт? Чи зрозуміло це з тексту?
- “Останній світ” – роман про апокаліпсис?
- Що прочитав Котта на каміннях під слимаками?
- Чи здатна людина до змін? (якщо так, то яких і за яких умов?)
- Чи відрізнялись люди часів Овідія від сучасних психологічно?
Про автора
Крістоф Рансмайр ще живий! Він народився у 1954 р. у Австрії, в сім’ї сільського вчителя. Вчився у Віденському університеті, проте літературна творчість відволікла його від наукової діяльності.
Рансмайр вважається одним з провідних німецькомовних письменників сучасності, хоча на тривалий період (після закінчення роботи над “Останнім світом”) він і покидав німецькомовний світ, переїхавши на ірландське узбережжя, у Корк (і цю зміну можна також прослідкувати у його романах).
Окрім “Останнього світу”, який став, без перебільшення, магнумом опусом Рансмайра (він навіть є у українській шкільній програмі з зарубіжної літератури), визнаними і популярними романами є також написана у жанрі альтернативної історії “Хвороба Кітахари” 1995 (про альтернативний світ після подій Другої світової, де замість плану Маршалла Німеччина була перетворена на аграрну державу) та перший роман письменника «Жахіття криги та пітьми» (розповідь про австро-угорську експедицію на Північний полюс 1872—1874 рр.), постмодерністська “Літаюча гора” (про Ірландію), та “Атлас тривожної людини” (збірка вражень письменника від подорожей світом).
Читала Катерина Потапенко
