Як книга на 500 сторінок, невідомого до цього автора, яка наполовину складається з дискусій середньовічних монахів про різне тлумачення біблійних текстів, одномоментно стала світовим бестселером і отримала екранізацію із Шоном Коннері? Ще одна нерозкрита загадка “Імені рози” Умберто Еко.
Синопсис
Книга починається з того, що неназваний автор розповідає про знайдені ним записи про манускрипт 14-го століття монаха Адсо. У них Адсо (наш головний герой) розповідає читачеві про події, що відбулися в 1327 році, коли йому було 18 років і він був новіцієм в ордені бенедиктинців. Адсо представляє історичний контекст свого часу і зокрема розповідає читачеві, як за його часів виникли розбіжності між Папою Римським та імператором. Ситуація стала настільки напруженою, що Папа відлучив імператора від церкви. Адсо приставляють до колишнього інквізитора Вільяма з Баскервіля.
Далі Адсо описує події, що відбуваються протягом семи днів. Першого дня вони з Вільямом прибувають до абатства, де Вільям має передати певні документи абату. Абат просить Вільяма про допомогу у розслідуванні нещодавного вбивства молодого монаха. Адсо і Вільям знайомляться з іншими монахами, кожен з яких по-своєму дивний. Вільям вважає, що це було самогубство. Один за одним помирають інші монахи. Старий сліпий Хорхе постійно заводить суперечки про сміх (сміх – гріх). Вільям дізнається про заборонену книгу і таємничу назву “Finis Africae”, а також про інтимні зв’язки між братчиками.
Адсо починає думати про причини, чому Церква не хоче, щоб решта світу мала доступ до їхніх книг, і припускає, що вони бояться втратити свій вплив, якщо зроблять знання доступними й для інших людей. Вільям вірить, що наука замінить релігію і змінить суспільство так, як релігія ніколи не зможе змінити його. Вони малюють карту бібліотеки лабіринту аби не заблукати.
Вночі на кухні Адсо зустрічає молоду дівчину з села. Приваблений її красою, Адсо займається з нею сексом, а потім засинає. Пізніше він зізнається у всьому Вільямові, і той припускає, що дівчата з сіл приходили до абатства і пропонували секс в обмін на їжу.
Конвой Папи прибуває до абатства. Вільям і Адсо повертаються до бібліотеки, де розуміють, що “finis Africae” – це кімната. Дівчину і кількох монахів засуджують до страти на вогні за відьомство.
Вільям здогадується, що вбивають всіх, хто знає грецьку мову. Абата теж вбивають. Вільям знаходить винуватця, який з’їдає отруєні сторінки книги “Поетика” Арістотеля. В боротьбі починається пожежа, абатство згорає до тла.
Після трьох днів спроб врятувати абатство Вільям і Адсо їдуть звідти. Вільям подарував Адсо окуляри, а потім повернувся до Англії, де помер від чорної чуми. Адсо через роки відвідує місце, де колись стояло абатство. Він продовжує вивчати знайдені у попелі фрагменти книги, шукаючи сенс.
“У давнину мужі були гожі й високі, а тепер вони схожі на дітей і карликів, та це лиш одна з багатьох ознак занепаду світу, який старіється”
“Коли справжні вороги занадто сильні – потрібно знайти ворогів серед слабших”
“На твоє виправдання можу сказати, що ти опинився у становищі, коли занапастити себе міг би навіть отець пустині. Про жінку, як причину спокуси, говорить саме святе письмо. Її бесіда – немов палаючий вогонь, вона полює на цінну душу чоловіка, і навіть найсильніших приводила до згуби”
“Я виграв, але міг і програти. Вони визнали мене мудрим, бо я виграв, але вони не знали, скільки разів я показував себе дурним, бо програвав, і їм було невтямки, що ще за декілька секунд до того як виграти, я не був певен, що не програв”
“Він знає одні несвітські чари, які здатні приворожити до нього будь-яку жінку. Треба вбити чорного кота, вийняти йому очі, запхати їх у два яйця чорної курки, одне око в одне яйце, а друге в друге, тоді слід закопатв яйця в купу конячих кізяків, щоб вони там гнили, але жінка має плюнути на яйця перед закопуванням їх в кізяки, не здогадуючись навіщо воно треба”
“Але хіба єдиноріг – вигадка? Це напрочуд ласкава і вельми символічна тварина, він – образ Христа і цнотливості, а спіймати його можна лише одним способом – треба посадити в лісі непорочну дівицю, і чекати, поки він, рознюхавши її цнотливий запах, підійде і покладе голову їй на коліна, і тоді його легко спіймати у мисливські сіті. Мені так хотілося б зустріти його, коли я йду лісом. Інакше – яка втіха від лісової прогулянки?”
Причини читати
Персонажі. Адсо з Мелька – 18-літній (на момент подій) оповідач. Адсо намагається бути лише спостерігачем. Вільям Баскервільський – монах з Англії, який приїхав до Європи, щоб працювати інквізитором. Однак, йому не було комфортно судити інших людей, натомість він цікавиться наукою і плекає віру в те, що одного дня наука стане важливішою за релігію. Розгадавши таємницю в абатстві, Вільям повертається до Англії, де помирає після зараження чорною чумою. Малахія – бібліотекар в абатстві, що намагається зробити все можливе, щоб перешкодити Вільяму та Адсо потрапити до бібліотеки. Абон – настоятель абатства, глибоко релігійна людина, єдиний інтерес якої – врятувати своє абатство і переконатися, що його репутація лишиться на висоті. Беренгарій – помічник бібліотекаря, амбітний чоловік, який не соромиться використовувати інших для власної вигоди. Хорхе – лиходій цієї історії, найстаріший монах, що живе в абатстві. Хорхе також є одним з найрозумніших монахів в абатстві, він знає різні стародавні мови і вміє маніпулювати бібліотекарями, щоб ті слухали його і виконували його накази. Сальватор – горбань з дивною мовою, що допомагає Ремігію зваблювати жінок їжею.
Релігія. У романі автор аналізує різні аспекти релігії і те, як вони впливали на життя людей. Ми занурюємось в політичне середовище епохи, а також досліджуємо, як перепліталися політика і релігія.
Сила знань. Основною причиною вбивств у романі є те, що деякі персонажі відмовлялися визнати, що знання повинні бути доступними для всіх. Ці персонажі виношували ідею про те, що знання є небезпечними, і що якщо знання потраплять до рук тих, хто не знає, що з ними робити, то це призведе до жахливих наслідків. Однак це лише довело, що спроба приховати знання іноді може бути більш руйнівною, ніж випустити цю інформацію назовні, і що незалежно від того, що ми робимо, правда все одно знайде спосіб вийти назовні. У часи, коли відбувається дія роману, мало хто вмів читати і писати. Грамотними були лише священнослужителі та члени знатних родин, які були достатньо заможними, щоб дозволити собі книги. Через це книги розглядалися як метафора знань. Таким чином, замикаючи книги подалі від широкого загалу, священнослужителі не хотіли, щоб громадськість мала доступ до знань. Натомість вони хотіли тримати населення в темряві і переконатися, що ніхто не оспорює їхню владу і авторитет.
Апокаліпсис. Ворота, в які в’їхали Адсо з Вільямом на початку роману містили вирізьблене зображення апокаліптичних сцен. старий монах Алінард розповсюджує думку про те, що вбивства в абатстві – то передвісники Апокаліпсису – адже кожне наступне пов’язане з певною стихією або ознакою апокаліпсису і не передвіщає нічого іншого як кінець світу.
Жінки. Ченці відмовляються бачити в жінках будь-який позитив (окрім кількох святих), натомість вважаючи, що вони здатні негативно впливати на всіх, хто їх оточує. Згідно з промовами всіх персонажів, включно з Вільямом, коли йдеться про жінок, вони вважають їх відьмами і втіленням зла, здатним тільки занапастити когось.
Літературна традиція детективу. Вільям та Адсо це Холмс і Ватсон. Традиційний детектив, що здатен подумки стати на місце вбивці, використовує дедукцію, і розкриває процес того, як він логічним шляхом дійшов висновків про злочин. Помічник – дещо незграбний персонаж, з яким, однак, детектива пов’язують близькі стосунки, і який мимохіть дає йому ключові підказки.
Двері в аббатство. Спочатку Адсо вражає складне різьблення на дверях, що зображає Бога та ангелів навколо нього, які танцюють від радості та сповнені Святого Духа. Однак, придивившись уважніше, Адсо бачить, що на них є також демонічні фігури, що символізують гріх і представляють нечестиві практики. Двері відображають дух самого аббатства. На перший погляд здається, що воно збудоване з чистими намірами, існує для прославлення господа, однак всередині криється купа пороків.
Бібліотека як лабіринт. Коли Вільям розмовляє з бібліотекарем, той порівнює бібліотеку з лабіринтом, в якому людина може загубитися, якщо не буде достатньо обережною. Це порівняння має на меті підкреслити ідею про те, що знання іноді можуть бути небезпечними.
Страх прогресу. Церква довгий час мала тенденцію вважати єретиком будь-яку людину, яка наважувалася відрізнятися від інших і виходити за рамки. За іронією долі, замість того, щоб допомогти людству і людям загалом покращити їхнє життя, Церква робила все навпаки, перешкоджаючи технологічному прогресу і ускладнюючи розвиток суспільства. В романі такий страх і нерозуміння викликають окуляри Вільяма.
Лицемірство церкви. Адсо досить детально описує багатство абатства. У порівнянні з більшістю людей, що жили в той час, абатство було надзвичайно багатим і мало доступ до речей, їжі та знань, про які багато хто міг тільки мріяти. Тому доволі гіпокритично і лицемірно з боку монахів було закликати людей поза церквою жити простим, бідним життям.
Тривимірність сюжету. На загал – “Ім’я рози” – детектив в історичних декораціях, для вужчої аудиторії – історичний роман з великою кількістю унікальної інформації про епоху, для ще вужчої – філософсько-культурологічні роздуми про відмінність середньовічного світу від сучасного.
Назва. Еко хотів назвати книгу “Адсо з Мелька”, однак видавець був проти, наполігши, що назва де обидва слова невідомі – не привабить читача. Вибір “Ім’я рози” Еко пояснював бажання вибрати якомога більш нейтральну назву “тому що роза – настільки багата сенсами символічна фігура, що в ній навряд чи лишився хоча б якийсь сенс”. Фраза у романі латиною стосовно “імені рози” – “роза залишається лише іменем, ми маємо пусті імена”, що за тлумаченням Еко означає, що краса минулого зникла, лишивши тільки ім’я/назву.
Книга була екранізована в 1986 році Жан-Жаком Ано з Шоном Коннері і Крістіаном Слейтером. Умберто Еко залишився незадоволений втіленням своєї книги на екрані. Відтоді він ніколи не давав дозволу на екранізацію своїх творів. Однак, після смерті Еко, книга була екранізована у вигляді серіалу у 2019 році.
Знак питання
- Краще бути невігласом і жити в щасливій невідомості чи осягнути всі жахи завдяки отриманим знанням?
- Чому жоден з героїв не зміг би вписатись зі своїм мисленням у сучасний світ?
- Наскільки відірваними від реальності була церква в 14 столітті? Чи змінилось щось зараз?
- Хоча б хтось з персонажів здався вам приємним?
- Чи хотіли б ви жити в той час?
- Ви здогадались, хто був вбивцею і яка була причина?
- Як на вашу думку чи достатня причина, аби вбити стільки людей?
- Еко пропонували викинути перші 100 сторінок тексту. Як гадаєте, варто було це зробити?
- Чи можуть співіснувати наука і релігія? Для Вільяма, здається, в цьому не було конфлікту.
- Що поганого Хорхе побачив у сміху? Який ваш погляд на цю історію?
- Чи пройшло абатство очищення крізь вогонь? Чи можна сприймати пожежу як кару божу за гріхи мешканців абатства?
Про автора
Умберто Еко (помер в 2016) – італійський медієвіст, філософ, новеліст, культурний критик, політичний коментатор, закінчив Туринський університет, спеціальність – середньовічна схоластика.
Працював на місцевому радіо, випускаючи культурні програми, також був запрошеним лектором в своєму університеті, писав нон-фікшн про середньовічну естетику, роботи по семіотиці, викладав в Мілані, Флоренції, Нью-Йорку, семіотику в Болонії, в Йєлі і Колумбійському університеті, Гарварді та Оксфорді.
Крім “Ім’я рози” 1980 року радимо почитати “Маятник Фуко” (1988) – про редакторів, які працюють на збиткове видавництво, і, розважаючись, вигадують теорію змови і поступово їхній план стає небезпечним. Також “Острів за день до того” (1994), своєрідне прочитання “Робінзона Крузо”, про чоловіка, який у 17-му столітті застряг на острові. “Таємниче полум’я королеви Лоани” (2005) – про книгопродавця, який виходить з коми, майже нічого не пам’ятаючи. І найсвіжіші твори – “Баудоліно” (2010), в якому поліглот розповідає свою історію, сильно прибріхуючи, “Празький цвинтар” (2010) – про таємного агента, і “Номер нуль” (2015), в якому журналіст розслідує випадки корупції і хабарництва.
Еко був одружений на німецькій графічній дизайнерці, вони мали двох дітей, та бібліотеку у 30 тисяч книг. Помер в 84 роки.
Крім згаданих художніх творів написав багато нон-фікшену, наукових розвідок в сферах історії Середньовіччя, схоластики та семіотики і кілька дитячих книг.
P.S. Якщо вам подобаються багатовимірні твори – радимо почитати “Міст короля Людовіка Святого” Торнтона Вайлдера.
В іменах і розах розбиралась Катя Потапенко
Ілюстрація від Лілії Шкабури
❤️ https://www.patreon.com/cedra
❤️ https://send.monobank.ua/jar/7XhJmjGw9j
Наші мережі 👇
❤️ Instagram: https://www.instagram.com/cedra_journal/
🌻 Youtube: https://www.youtube.com/@CedraBlog
⭐️ Telegram: https://t.me/cedra_journal
🔥 TikTok: https://www.tiktok.com/@cedra.journal
⚡️ Facebook: https://m.facebook.com/cedra.journal/
