Проста істина «минуле впливає на майбутнє» стає не такою простою, коли до її пояснення вдається японець. На думку Ясунарі Кавабати – від долі неможливо утекти. Як чайна церемонія – доля підпорядкована певному ритуалу, що повторюється по колу. «Тисяча журавлів» – історія про бажання, які неможливо здійснити, втрати, які не можна виправити і красу, яка лишається лише спогадом.
Синопсис Тисячі журавлів
Японія після Другої світової. Молодий чоловік Кікудзі Мітані тепер сирота. Він пригадує, як дитиною, батько взяв його до своєї коханки – майстрині чайної церемонії Тікако Курімото, і він мигцем побачив, що у неї на грудях величезна родима пляма. Цей спогад не відпускає його донині.
Тікако організовує чайну церемонію, куди запрошує Кікудзі, щоб познайомити його зі своєю ученицею – Юкіко, влаштувати «оглядини». Кікудзі погоджується, він помічає Юкіко по дорозі до церемонії, в неї фуросікі (тканинний клунок) з журавлями. Несподівано на церемонію приходить пані Оота – ще одна колишня коханка батька Кікудзі, з дочкою Фуміко. Кікудзі не зручно знайомитись з Юкіко, хоч вона йому і сподобалась, у присутності пані Оота. Після церемонії Кікудзі розмовляє з пані Оота, вони вечеряють і проводять ніч разом в готелі. Пані Оота відчуває провину.
До Кікудзі приходить Фуміко, вибачитись за поведінку матері. Пані Оота вчиняє самогубство. Фуміко просить Кікудзі приховати цей факт. Після поминок Кікудзі починає спілкуватись з Фуміко, і відчуває потяг до неї, забуваючи про Юкіко. Фуміко теж тягнеться до Кікудзі, відчуваючи сором і провину. Тікако продовжує втручатись в життя Кікудзі, але Кікудзі відмовляється від планів одружитись з Юкіко. Тікако вирішує покарати Кікудзі і бреше йому про те, що Фуміко та Юкіко повиходили заміж, поки він відпочивав за містом у друзів.
Брехня скоро розкривається, Кікудзі зустрічається з Фуміко в себе вдома, де в них відбувається дивна розмова про чашки. Фуміко зникає на ранок. Кікудзі намагається знайти Фуміко, але йому здається, що вона, як і мати, вчиняє самогубство через провину.
Причини читати
Специфічні персонажі. Кікудзі – неприємний протагоніст, який страждає бо він негідник, а не тому, що він самотній, Тікако – майстриня чайної церемонії і інтриг, і колишня коханка батька, чия втрата є найсуттєвішою в тексті, пані Оота – депресивний любовний інтерес Кікудзі і його батька, Фуміко, донька пані Ооти, – ще один депресивний любовний інтерес Кікудзі (і можливо його батька?), Юкіко – пані, з торбинкою з журавлями, якій пощастило не влипнути в стосунки з Кікудзі.
Чайна церемонія і японські традиції. Чайна церемонія – серце тексту і національний скарб Японії. Головні принципи церемонії – гармонія, повага, чистота і спокій. Вона допомагає людині віднайти духовну свіжість, і гармонію з всесвітом. На думку автора – це клей, який пов’язує життя та смерть, розбещеність і чистоту, природу і естетику. У творі ця традиція занепадає, вона зневажена, вона використовується, що приховати якісь погані вчинки, головні принципи церемонії зруйновано. Чай у Кавабати тепер як символ соціального занепаду. Соціальна ентропія стається тоді, коли звички і обряди, які раніше дозволяли групі людей відчувати себе спільнотою, здаються на користь практичності матеріального життя. Чайна церемонія в японській культурі символізує мир і почуття єдності, але з плином сюжету вона починає розпадатись, і втрачає значення.
Також, у тексті чайна церемонія являє собою образ того, що старше покоління втручається в життя молодшого, і намагається управляти ним. Тікако і чайна церемонія – це образ сили і влади старшого покоління. Коли Тікако хоче зустрітись з Кікудзі і звести його з Юкіко, вона використовує прибирання чайного салону як привід. Але з часом чайні церемонії займають менше простору в житті Кікудзі. Вкінці повісті Тікако каже Кікудзі, щоб той продав свої інструменти для церемонії – цей момент свідчить про втрату впливу старшого покоління на молоде покоління, і втрату традицій молоддю.
Неоднозначне закінчення. Фуміко лишає Кікудзі розбите сіно матері – що можна сприймати як символ її внутрішнього стану – її минуле зруйновано, а в японській культурі – воно визначає твоє майбутнє, тобто майбутнього також нема. До того ж, Кавабата часто в своїх творах передає емоції не через слова чи події, а через емоції і атмосферу. Кікудзі ніби відчуває порожнечу, розуміючи, що втратив останню людину зі свого оточення, яка була йому цінною, і могла надати його існуванню сенс, і він ґрунтує свою думку про смерть Фуміко, на передчутті.
Символізм. Символ чаші – доля батьків передалась до їхніх дітей так само як чаші. Кікудзі відчуває втрату після смерті батька, але продовжує жити ніби батькове життя. І не дивлячись на свої романи, наприкінці він лишається один, так само як його батько.
До чого журавлі? У японській традиції є вірування, що 1000 паперових журавлів можна обміняти на виконання одного бажання. Символізм назви у тому, що це історія про бажання, дезорієнтацію від того, що бажання несформоване, мета не поставлена, і самотність, яка виникає, як наслідок.
Повість була опублікована в 1952 році. Вона розділена на 5 частин – «Тисяча журавлів», «Гай у вечірньому сонці», «Розписний сіно», «Губна помада її матері», «Подвійна зірка».
За словами Кавабати, Японія має тенденцію глорифікувати спадок, залишений предками. У своїх творах він переймався тим, що японське суспільство забуває традиції. Лишилась форма чайної церемонії, але справжнє значення її – втрачено.
Думка читачів
“Є стереотип, що японці – це люди з іншої планети”
“Недарма роздають Нобелівські премії”
“Схоже на Вірджинію Вульф!”
“Немає описів особливих інтимних, але написано відверто, відчуваєш і хімію між ними, і відразу”
“Коли ця жіночка взяла в померла – то це прямо вищий рівень маніпуляції”
“Традиція – це не культура пояснення. Це список правил і заборон”
“В цій книзі немає надії”
“Ці герої не шукали щастя”
Знак питання
- Чи доля Кікудзі визначена поведінкою його батька?
- Чому автор надає стільки уваги родимій плямі Тікако?
- Чи перейнялись ви співчуттями до персонажів? Чому це складно?
- Чи не здались вам діалоги між героями дивними?
- Чому Кікудзі вирішив, що Фуміко вчинила самогубство?
Про автора
Ясунарі Кавабата (1899 – 1972), Нобелівський лауреат з літератури 1968. Народився в заможній родині в Осаці, лишився сиротою в 4 роки, виховувався дідусем і бабусею. В нього була старша сестра, яку виховувала тітка, але вони бачились лише раз, вона померла в юності. Його бабуся з дідусем також померли рано, і в 15 в нього не залишилось нікого, родичі матері відправили його в закриту школу. Переїхав у Токіо на свій 18 день народження. Вступив в університет на спеціальність англійська філологія.
Був заручений в 20 років (з дівчиною, якій було 14), але вона відкликала заручини з невідомих причин. Кавабата вважав її коханням життя, і казав, що ніколи так і не отямився після цього. Вона надихнула його на багато творів. Вона померла в 1951 після інсульту, але Кавабата не знав про це ще кілька років. Відносно нещодавно в його речах знайшли любовний лист, який він їй не відправив.
Навчаючись в університеті заснував журнал, в якому публікував свої твори. Писав з друзями твори в стилі футуризму, де більше про форму, а не зміст.
Одружився з Хідеко після 6 років зустрічань. І переїхав у кращий район. В період другої світової випустив свої найкращі твори. Багато своїх історій залишив незакінченими, і зробив це спеціально, бо не вважав, що історії мають якось закінчуватись, і що закінчення обов’язково повинні мати якийсь сенс.
Продовжував працювати репортером, був президентом японського ПЕН-клубу майже 20 років, і одним з ініціаторів масового перекладу японських творів на англійську,
В 1968 отримав Нобелівську премію з літератури, комітет відзначив три його твори – «Тисяча журавлів», «Снігова країна» та «Стара столиця». У своїй нобелівській лекції він говорив про суїцид і про те, хто з нас не думав про нього хоч раз.
В 1972 вважається (але не доведено), що Кавабата вчинив самогубство за допомогою отруєння газом, але його друзі та дружина вважають, що це було випадково. На користь теорії про суїцид говорить те, що в нього діагностували Паркінсона, він був засмучений через суїцид свого друга письменника Юкіо Місіми, і можливо, в нього був із ним роман, але на противагу самогубству свідчить той факт, що він не лишив записки, і крім нобелівської промови особливо не обговорював цю тему, тож мотивація лишається невідомою. Але ніби то він казав другові кілька разів, що сподівається, що літак на якому він летить, розіб’ється.
Найвизначніші роботи крім «Тисячі журавлів»: «Танцівниця з Ізу», «Снігова країна», «Звук гори», «Майстер гри в Го», «Стара столиця» , «Кульбаби».
У чай Ясунарі Кавабати пірнала Катя Потапенко
P.S. Тим, хто полюбляє сімейні драми, радимо наші рецензії на “Візерунковий покрив” Сомерсета Моема та “Жовті шпалери” Шарлоти Гілман.
P.P.S. Якщо хочете підтримати нас гривнею 👇
❤️ патреончик: https://www.patreon.com/cedra
⭐️ монобаночка: https://send.monobank.ua/jar/7e5USCFphw
Наші мережі 👇
❤️ Instagram: https://www.instagram.com/cedra_journal/
🌻 Youtube: https://www.youtube.com/@CedraBlog
⭐️ Telegram: https://t.me/cedra_journal
⚡️ Facebook: https://m.facebook.com/cedra.journal/
