Апокаліптичні історії завжди на часі. Ми енергійно фантазуємо щодо нашого власного року, нескінченно захоплені тим, яким буде кінець Всесвіту (водночас нам конче необхідні хепі-енди і відчуття надії).
Синопсис
«Сліпота» – це історія про непояснювану масову епідемію сліпоти, яка зачіпає кожного (спойлер: майже) у безіменному місті, один за одним викликаючи руйнування стовпів суспільства. Головні герої роману – купка перших сліпців – поміщені у карантин, у приміщення колишньої психіатричної лікарні. Лікар-окуліст, його дружина (єдина героїня в усій книзі, яка до кінця зберегла здатність бачити), і його пацієнти: дівчина в сонцезахисних окулярах, перший сліпець, його дружина та косоокий хлопчик. Після травматичного досвіду перебування в карантині, група об’єднується заради виживання в щось на кшталт родини. Соціальний порядок руйнується, коли сліпне все більше людей. Уряд намагається контролювати ситуацію репресивними методами (аж до розстрілів осліплих). Роман детально описує сходинки деградації сліпців у карантині, віддзеркалюючи те, що відбувається з суспільством за парканом лікарні. Персонажі масово гинуть від розстрілів, сутичок між собою, інфекцій та елементарної антисанітарії і голоду. Внаслідок невипадкової пожежі сліпцям, під керівництвом дружини лікаря, вдається вибратись на волю. Вона розуміє, що весь світ – це карантин, що за парканом такий само хаос. Нова сім’я знаходить своє колишнє житло, і намагається триматись разом в пошуках їжі. Епідемія закінчується так само раптово, як і почалась.
«Ось з якої речовини ми всі створені – з байдужості навпіл з підлістю»
«Сліпотою не можна заразитись. – Смертю теж, однак ми всі помремо»
«Він не сказав як його звати, а значить теж зрозумів, що тепер це неважливо»
«Нинішня печаль переважила над колишньою любов’ю. Що робити, звичка для кохання згубна»
«Навіщо воно потрібне, таке життя? Краще жахливий кінець, ніж жах без кінця»
«Так створений світ, що правді доводиться багаторазово прикидатись брехнею, щоб досягти свого»
«Бійка – завжди в якійсь мірі є формою сліпоти»
«Кому потрібне мило і пральний порошок, якщо майже всі душі, та ні, не ті, про які ви подумали, засмічені або не діють»
«Демократія несумісна з особливими умовами»
«Без майбутнього теперішнє нічого не варте. Ніби його зовсім не існує»
«Ви хочете сказати, що в нас забагато слів. Я хочу сказати, що у нас замало почуттів. А якщо навіть і не замало, то ми перестали вживати слова, які їх висловлюють»
«Така споконвічна звичка людства: проходити повз мертвих, не звертаючи на них уваги»
Причини читати
«Сліпота» навдивовижу нагадує продовження «Володаря мух», тільки з дорослими героями. Фантастичний, дидактичний тон новели – без імен, місця і часу, функціонує як притча про людську деградацію – голод, спрагу, бруд, зґвалтування, смерть, щоденний страх.
Символи і відсилки у «Сліпоті» можна вгледіти (хохо) на кожній сторінці. Простий і передбачуваний сюжет тим не менше викликає у читача безліч питань, в тому числі про себе самого.
Крім міфологічних та соціальних образів книга сповнена політикою. Протягом середини 20-го століття, Португалією рулила диктатура з релігійним фльором. Сарамаго виріс під недофашистським режимом Салазара. Психлікарня, що більше нагадує концентраційний табір, повстання проти озброєної тиранії, яка відбирає їжу, культура у стилі «сліпий веде сліпого», навіть церква сліпих богів (з єдиною Святою Лучією без пов’язки) – все це прямі відсилки до життя у Португалії при Салазарі (який хотів бути священиком і боровся проти лівацьких ідей). Комуніст Сарамаго протиставляє два неприйнятних для себе політичних режими – режим лікаря – демократичний, але неефективний, і режим людини з пістолетом – тоталітаризм, який веде до корумпованості і руїни. Натомість подекуди з’являються і комуністичні гасла, як наприклад, цитата Маркса «кожному за потребами, від кожного за можливостями».
Унікальність «Сліпоти» (як і інших творів Сарамаго) у тому, що трактувати її можна як завгодно, і залежно від настрою. Як квінтесенцію людської байдужості – коли ми повертаємось «сліпим оком» до того, що відбувається навколо нас; як істину про те, що у скрутний момент всі наші відмінності не мають значення (наприклад, ми не знаємо імен героїв, їхніх характеристик і бекграунду, тож ми судимо їх виключно за їхніми діями); як констатацію занепаду цивілізації або навпаки появу нової надії.
Родзинка «Сліпоти» – це сильна головна героїня. Вона втілює як образ месії, яка через надприродні обставини має суперсилу, що виділяє її з-поміж інших, високі моральні принципи і здатність до самопожертви, так і образ доісторичного чудовиська для оточуючих – адже вона, хоч і пройшла спільний із ними шлях, після закінчення епідемії – залишиться у старому світі.
Не дивно, що ця історія отримала своє сценічне та кінематографічне втілення. Як мінімум, оперу! Німецьку, «Місто сліпих» називається. Не надто вдалою вийшла однойменна екранізація 2008 року – набагато лайтовіша за книгу, з Джуліаною Мур, Марком Руффало, Денні Гловером, Гаелем Гарсією Берналем, яка не отримала визнання публіки та критиків (надто лайтова і нецікава тим, хто прочитав книгу і надто незрозуміла тим, хто не прочитав). Сарамаго спершу відмовився продавати права на екранізацію. Але продюсери вмовили його на тому, що залишать країну і місто неназваними. У фільмі герої всі інтернаціональні, бо репрезентують мікрокосм, картину світу в мініатюрі.
Сам Сарамаго пояснював так: «я не хотів продавати права, тому що це жорстока книга. Про соціальну деградацію, зґвалтування, насилля, і я не хотів, щоб її перетворили на хоррор». Врешті, письменнику сподобався фільм, проте був розкритикований незрячим комьюніті (через «зображення сліпих варварами»).
Якщо комусь цікаво, що сталось з героями потім, Сарамаго випустив сіквел «Прозріння» у 2004. Події відбуваються там само чотири роки потому, і зосереджені на виборах і «білій революції», коли більше 80% виборців поздавали пусті (білі) бюлетені. У другій частині книги фігурують дружина лікаря (яку підозрюють у зачинанні революції) та сам лікар.
Знак питання
- Яку мету переслідує Сарамаго, лишаючи зір дружині лікаря? Як вона змінюється? Чому вона відчуває себе самотньою, коли всі починають отримувати назад свій зір?
- Зазвичай у діалогах в книгах, емоції, реакції персонажів, їхнє ставлення один до одного описується через погляд. Як довго вони дивляться один на одного, прискіпливо, чи усміхаються, чи тримають зоровий контакт, чи обмінюються розуміючими поглядами. Це за одну фразу дає читачам зрозуміти, на якому рівні їхні стосунки, або розвиток стосунків. Чи відчувається брак цього кліше – «очі – дзеркало душі» тут, і що його заміняє?
- Чому в романі немає імен, географічних назв, індикаторів часу\місця?
- Що репрезентує біла сліпота? Байдужість, аполітичність чи навпаки заангажованість, відсутність моралі, відсутність уяви?
- Як жінки в книзі відрізняються від чоловічих персонажів? У їхньому ставленні до сліпоти, умов життя, пристосування? Які моральні, емоційні, психологічні навички наявні у жінок в новелі, і відсутні у чоловіків?
- Чому Сарамаго не пояснює причин сліпоти і взагалі так мало говорить про хворобу як таку?
- Письменник, що живе в будинку першого сліпця, продовжує писати попри те, що ніхто не зможе прочитати його книгу через те, що акт письменництва допомагає йому не забути про те, хто він, чи на це є інші причини?
- Собака – символ вірності, і безумовної любові. В міфології – це провідник між світами. Чому вона з’явилась, коли дружина лікаря заплакала?
- Чому сліпота біла? Це пов’язано з традиційним – «іди на світло»? Якщо так, то смерть чого презентує нам роман?
Думки членів клубу
«Дивно, але герої не викликають співчуття. Наприклад, косоокий хлопчик. Як так, ти не відчуваєш жалості до дитячого персонажа?»
«Це книга про страх. Реальний і метафоричний. Як витримати, як перебороти себе»
«Він не зіштовхує героїв. Вони існують ніби всі в одному просторі, але не взаємодіють між собою»
«Прозріли! Ну слава богу, вони зараз все помиють»
«Не дивлячись на специфічний стиль, достаток думок героїв створює динаміку»
«Спала на думку аналогія із «Я легенда». Справжнім чудовиськом у новому світі є сам герой, а не ті створіння, які його оточують. Вони перейшли на іншу сходинку, а він залишився чудовиськом зі старого світу. Так і дружина лікаря: кілька разів в тексті згадувалось, що її не торкались, до неї не підходили. Її просто боялись. Бо вона не вписувалась у їхній новий світ»
Про автора
Знаний буркотун, комуніст і старовір-атеїст, одружений з прекрасною жінкою на 30 років молодшою, Жозе Сарамаго (1922-2010) мав життя гідне окремої екранізації.
Лауреат Нобелівської премії з літератури (1998) Жозе де Соза (Сарамаго – прізвисько його родини, означає дика редька) не отримав навіть середньої освіти. Сарамаго допомагав батькам-фермерам розводити свиней, потім почав працювати слюсарем, та паралельно багато читав і вивчав іноземні мови. Хоча першу книгу Сарамаго випустив у 25 років, після цього він не писав нічого майже до пенсійного віку. Був членом компартії, працював політичним оглядачем, очолював відділ культури в газеті, вів активне політичне життя, виставлявся на виборах у Європарламент і місцеву раду Лісабону.
Творчість Сарамаго цілком вписується у визначення магічного реалізму: фантасмагорія, рівність і гуманізм. Стиль завжди однаковий: малофрагментований, монолітний, не ділиться на глави та діалоги. До головних творів належать: «Спогади про монастир» – про всесильність католицької церкви і її вплив на простолюд Португалії в 18 столітті; «Кам’яний пліт» – про те, як Іберійський півострів відколовся від материка, і дрейфує в Атлантичному океані; «Євангеліє від Ісуса» (саме цей твір вважається причиною отримання письменником Нобеля) – альтернативний виклад євангельських подій, Ісус проти Яхве (вічний революціонер!), руйнування догмату про трійцю, критика християнської догми з точки зору лівого гуманізму; «Перерви в смерті» – про те, як у країні Nперестають помирати люди, смерть оголошує страйк, відповідно відбувається аналогічний до «Сліпоти» колапс соціальних структур, а сама смерть закохується у старого музиканта, якого приходить забрати.
*Книжковий клуб «Клуб залюблених у книгу та…» збирається в останню п’ятницю щомісяця о 19:00 у книгарні «NEBO». Участь за попередньою реєстрацією за телефоном: +380996263642, +380687007977. Вартість 50 грн. Пригощаємо чаєм та печивом.
Літературна модераторка клубу Катерина Потапенко
Авторка візуалізації Катерина Ткаченко
