«Лохматый пятый к власти придёт,
Он к власти придёт, не желая её.
Его недоумком считают вокруг.
Лохматый сей впрямь будет лохмат.
Он воду даст Риму и хлеб зимой,
Погубит его жена не жена,
И рад будет гибели сын не сын»
«Я, Клавдій», переклад на російську Г. Островської
Синопсис
Написаний від особи імператора Клавдія життєпис Цезарів – Октавіана Августа, Тиберія та Калігули (і Нерона у сіквелі «Божественний Клавдій») періоду занепаду римського республіканського устрою і вкорінення деспотії. Таємна автобіографія Тиберія Клавдія Друза Нерона Германіка (або просто Клавдія), який був імператором Римської імперії з 41 по 54 роки нашої ери, починається з пророцтва.
Маленькому Клавдію, що кульгає, затинається і має безліч нервових тиків внаслідок численних хвороб (в реальній історії – церебрального паралічу) живеться не солодко в палаці римських імператорів. Матір не любить і відкрито зневажає його, а більшість родичів вважають за ідіота. Однак він отримує передбачення сивілли про шістьох «патлатих» (Цезар – означає патлатий), тобто лінію Клавдіїв-Юліїв. Саме Клавдій напише автобіографію свого роду, яка стане всесвітньо популярною через 19 століть після його смерті – що мотивує юнака і дає його життю новий сенс, а також на те, що його доля стати одним з найвеличніших імператорів Риму.
Ховаючись від неповаги інших, він захоплюється історією і мовами, чим вражає свого діда, імператора Августа, який вирішує тримати хлопчика у полі зору. Дружина діда Лівія труїть і висилає усіх, хто стоїть на заваді її амбіціям поставити на престол свого сина, жорстокого Тиберія, і навіть самого Августа. Правління Тиберія недовге. Після того, як він був задушений, до влади приходить божевільний Калігула, який залишає Клавдія при дворі як блазня. Після вбивства Калігули, Клавдія насильно оголошують імператором у віці 49-ти років.
У другій частині «Божественний Клавдій» Клавдій проявляє свої розумові здібності і збагачує Рим як новими завоюваннями, так і новими технологіями. Помирає, отруєний поганками своєю дружиною, яка прагне посадити на трон не сина Клавдія – Британніка, популярного серед римлян, а свого сина – Нерона.
Цитати
«Коли Калігулі було три роки, він був складною дитиною. Милою – лише коли йому лестили, слухняною – лише коли його тримали в залізному кулаку»
«Виник цілий клас професійних донощиків, які ліпили справу проти будь-кого, хто викликав незадоволення Тиберія»
«Кальпурнія, проститутка і дочка проститутки була більш розумною, вірною мені, доброю і чесною, ніж будь-яка з тих чотирьох патриційок, з якими я був одружений»
«Люди не вбивають тих, над ким сміються»
Причини читати
Одним з аргументів за читання книги «Я Клавдій» є її персонажі. Не тільки тому, що це історичні особистості, а й тому, що більшість з них наділено живими, природніми характерами, в реальність яких легко повірити. Сам Клавдій, онук Октавіана Августа – і головний протагоніст, і історичний автор тексту. Через особливості свого здоров’я та зовнішності Клавдій здобуває в сім’ї репутацію нешкідливого ідіота, що допомагає йому пережити правління кількох імператоріві врешті навіть стати одним з них.
Негативних персонажів у «Я, Клавдій» помітно більше ніж позитивних (ну і звісно, як і у більшості історій спостерігати за ними набагато цікавіше). Передовсім Лівія – дружина Августа і бабуся Клавдія – головна антагоністка. Протягом роману труїть, висилає і страчує безліч людей. Переважно членів родини, які стоять у неї на шляху. Її чоловік, один з найулюбленіших імператорів Риму, за Грейвсом стає таким лише завдяки Лівії, і є маніпульованим нею, і врешті отруєним в інтересах Тиберія – дядька Клавдія, жорстокого сина Лівії і наступного імператора. Про Калігулу, сина Германіка, племінника Клавдія, годі й казати. Божевільний з юних років, він вбиває всіх направо і наліво, і опускає Рим у безодню божевілля. Набором негативних характеристик також володіють всі чотири дружини імператора Клавдія – Ургуланілла, Аеліа Паетіна, Месаліна та Агриппіна.
Щодо позитивних або умовно позитивних героїв, згадати можна хіба що Германіка – старшого брата Клавдія, його улюбленого родича і прославленого генерала Римської армії, що передчасно помер, як вважається, за наказом Калігули; Постума – спадкоємця і онука Августа, одного з найближчих друзів Клавдія, що був засланий Лівією на острови, і пізніше вбитий Тиберієм; Юлію, прекрасну дочку Августа, якій найбільше заздрила Лівія і отруїла двох її чоловіків, а пізніше заслала на острів; та Кальпурнію – розумну і добру проститутку – коханку Клавдія, яка допомагала йому і часто рятувала своїми порадами.
Республіка vs. Імперія, сенат проти імператора. Конфлікт політичних систем у книзі виражений через конфлікт особистостей і їхніх переконань. Прихильниця імперії Лівія присвятила побудові саме цього політичного устрою все життя – і не тільки своє – Марцелій, Агріппа та Друз помирають від її руки лише тому, що загрожували імперії. На початку роману Клавдій однозначний прихильник республіки, як його батько і дід, тим не менше під кінець книги він розуміє одержимість Лівії імперією: республіка породжує громадянську війну та хаос, і втримати величезну територію Давнього Риму можна лише тиранією. Він розуміє, що республіканські почуття – ідеалістичні і лише імперія зможе допомогти вижити. Як Риму, так і особисто Клавдію.
Жіноча і чоловіча влада. Впродовж описуваного періоду історії жінки не мали такого політичного впливу, як чоловіки. Їхній статус визначався положенням чоловіка, і вони являли собою більше інструмент посилення влади родини – їх розводили і одружували зі стратегічною метою. Проте у своєму романі Грейвс представляє дещо інакшу динаміку. Замість пасивності ключові жіночі персонажі, здається, мають більше влади ніж чоловічі. Яскравим прикладом є бабка Лівія, яка контролює Рим протягом правління свого чоловіка і навіть стає богинею. Компаньйонка Клавдія Кальпурнія допомагає йому пережити правління Калігули та Тиберія своїми порадами. І хоча офіційних лаврів жінки не отримують, та їхнє керування сюжетом історії очевидне. Проте, звісно ж, присутні і стереотипно пасивні героїні, нездатні вибратися з-під домінування свого чоловіка, як наприклад Джулія, Октавія, Джулілла, Друзілла. Здається, що різниця в інтелекті – Лівія і Кальпурнія надзвичайно розумні, що дозволяє їм знайти шляхи самоствердження попри соціальні окови.
Доля. Одна з найважливіших тем роману, яка відіграє важливу роль у побудові структури тексту від самого початку. Правління імператорів і доля Риму передвіщена сивіллою, і навіть сам факт появи цього роману – а.к.а секретної автобіографії Клавдія, і його публікація через 1900 років після подій, також є частиною передвіщення. Доля визначає і характери персонажів та їхні вчинки – вони діють згідно з передбаченнями – намагаючись зробити все, щоб ті справдились або навпаки.
Релігія і уряд. Навіть коли Август отримує посаду імператора, він все одно не має всієї влади, адже він не бог. Його піднесення до статусу бога після смерті ніби підтверджує визнання його заслуг за часів правління. Калігула сам проголошує себе богом, вступає у стосунки із сестрами – наслідуючи богів, і навіть оголошує війну Нептуну, прирівнюючи себе тим самим до нього за статусом. У суспільстві, яке так ставиться до релігії, єдиний спосіб досягти політичної сили – це скомбінувати релігію та уряд.
Лицемірство. Більшість героїв «Я, Клавдій» демонструють дивовижне лицемірство у питаннях моралі. Вони закривають очі на свою поведінку та поведінку тих, хто їм не заважає, натомість поспішаючи звинуватити, засудити або й взагалі прибрати тих, хто стоїть у них на шляху. Наприклад, Лівія, яка не звертала увагу на зради Тиберія та Калігули, натомість заслала Юлію і Юліллу на острови за порушення шлюбної вірності. Клавдій – один з кількох персонажів, який нібито уникнув цього лицемірства (можливо тому, що він виступає пасивним спостерігачем, а можливо тому, що це він пише цю книгу), Германік, Постум, Друз – інші кілька позитивних героїв, які були вбиті якраз через загострене почуття справедливості і високі моральні якості. У римському суспільстві моральність – селективна і майже цілком залежить від особистих амбіцій.
Клавдій-історик. Відомо, що справжній імператор Клавдій написав автобіографію у 8-ми томах, які не збереглись до нашого часу. Враховуючи захоплення Клавдія історією, і наявність в нього певного письмового доробку, він викликає більше довіри в описі своєї сім’ї та подій, ніж викликав би як автор художньої літератури. Історик домінує в Клавдії, адже коли Лівія просить його зробити її богинею, а Клавдій погоджується лише за умови, що вона зізнається у всіх вбивствах, які скоїла, він хоче цього не тому, що прагне помститись за своїх близьких, а лише заради встановлення правди з історичної перспективи. Любов до історії додає до його пасивної натури, замість того, аби зайняти активну життєву позицію, він залишається в стороні, і лише спостерігає за життям навколо.
Факти і домисли. Структура роману, де оповідач і головний протагоніст – одна й та сама людина, дозволяє читачу отримати своєрідний інсайд життя роду Юліїв-Клавдіїв. Такий прийом дозволяє читати цю книгу як серіал, а не суху історію, та водночас ставить під питання достовірність історії – адже Клавдій розповідає все, пропускаючи крізь призму власного світогляду. З одного боку Клавдій говорить, що розповідає просто факти свого життя, а з іншого зауважує, що розуміє, що ця біографія читатиметься в майбутньому широкою аудиторією – відповідно ніщо не заважає йому підкорегувати певні факти на свою користь та користь близьких йому людей.
Складно засуджувати Грейвса за будь-які відходження від реальних фактів, адже врешті-решт «Я, Клавдій» – це художня книга. До того ж, автор самоусунувся від відповідальності за неточності, адже «автором» є сам Клавдій. Пишучи роман, Грейвс користувався роботами Светонія, Плутарха та Тацита, та перекладами деяких листів Клавдія, що збереглися до наших днів. Він доволі обережний з фактами, датами, смертями, іменами, хронологією подій. Єдине, де автор дає собі волю, це мотиви та особистісні переживання персонажів, а також вибір фактів, які підкріплять характери його героїв. Наприклад, звинувачення Лівії у купі смертей можна знайти лише у Тацита, але Грейвс обирає саме ці припущення, адже вони краще розкриють її як головне зло книги. Водночас, він ідеалізує Августа, натомість деякі історичні джерела, так само як Лівію, звинувачують його у смертях неугодних членів родини.
Об’єднання художніх образів із історичними фатами піднімає інтерес читача до античного світу і перетворює Клавдія та його родину на живих людей. Тому не дивно, що обидва томи «Я, Клавдій» та «Божественний Клавдій» були дуже добре прийняті публікою і критиками, а сьогодні входять в купу списків бестселерів, та кращих романів за версією різних авторитетних видань (до речі, Джордж Мартін неодноразово казав, що багацько героїв «Пісні льоду та полум’я» були списані з персонажів Грейвса, наприклад, Станіс Баратеон з Тиберія).
Дерек Джакобі у ролі Клавдія 
Джон Хьорт у ролі Калігули 
Макрон 
Патрік Стюарт у ролі Сеяна
Серіал ВВС 1976 року з Джоном Хьортом, Патріком Стюартом, Дереком Джекобі та Джоном Рісом-Девісом став мега-популярним, виграв 3 премії BAFTA і EMMY. В 2011 права на екранізацію були куплені НВО і ВВС 2. Був випущений навіть комікс «Божественний Клавдій», і навіть опера (новенька! 2019 року), не кажучи вже про театральні постановки та аудіо версії.
Знак питання
- Чи можна довіряти Клавдію як оповідачу?
- Яка форма правління краща – тиранічна імперія Лівії та Тиберія чи ідеалістична республіка Клавдія і його батька?
- Що могло підштовхнути Грейвса написати роман у формі автобіографії одного з героїв, замість автора -стороннього оповідача?
- Чи можна захоплюватись Лівією? Чи виправдовує її вчинки Клавдій?
- Як «Я, Клавдій» відрізняється від класичних історичних романів?
- Доля чи вчинки визначають перебіг подій нашого життя?
- Чому Лівія так хоче стати богинею після смерті?
- Як змінилася б історія, якби Лівія не вийшла заміж за Августа?
- Чи можна назвати Клавдія позитивним персонажем та героєм?
Про автора
Робер фон Ранке Грейвс (1895-1985) прославився як військовий поет під час Першої світової, а згодом став відомий ще й історичними романами, зокрема пов’язаними з історією Давнього Риму та Греції.
Його батько був визнаним ірландським поетом, а брати відомими і успішними журналістами. У юності Грейвс займався боксом та альпінізмом, і не любив навчатись (можливо тому і навчався аж у шести школах). Співав у хорі, де завів роман з юним аристократом, про що знали всі (включно з викладачами) і через що мав проблеми з керівництвом коледжу.
Тричі за життя лікарі виносили Грейвсу смертний вирок. Вперше це сталось, коли йому було 7, і він захворів на двосторонню пневмонію. Вдруге, коли він записався добровольцем на війну, і був поранений при битві на Соммі, де військовий хірург оголосив його мертвим, і навіть надіслав телеграму батькам про смерть сина. Уламок снаряду пройшов крізь легені, і Грейвс офіційно був визнаний загиблим від ран. І втретє, перед демобілізацією у 1918 Грейвс підхопив іспанський грип, який надовго вклав його у лікарняне ліжко.
Після повернення мав грант на навчання в Оксфорді, і навіть намагався вести бізнес – відкрив бакалійний магазин, проте невдовзі зрозумів, що заробляти на публікаціях в нього виходить краще, ніж на продажу олії (можливо тому, що його німецьке прізвище (по лінії матері) не раз створювало проблеми під час воєн і після).
Грейвс добре заробляв на публікації своїх книг, а також перекладав з класичної латини та давньої грецької. І був визнаним перекладачем і врешті отримав посаду професора англійської літератури в університеті Каїру, куди поїхав на кілька років з дружиною, дітьми і коханкою. Після розлучення переїхав на Мальорку, і почав активно друкуватись. До речі, після виходу біографії «Прощавай все це», втратив багатьох друзів. «Я Клавдій» була комерційно найуспішнішою книгою, хоча, за іронією долі, Грейвс завжди стверджував, що написав її виключно заради грошей, і ретельно уникав слави, яка звалилась на нього одразу після публікації.
Грейвс феноменально часто закохувався і мав стосунки з обома статями, і навіть жив разом з кількома жінками і чоловіками одночасно (за спільною згодою). Зараз би він назвав себе поліамором. Мав восьмеро дітей від трьох шлюбів, цікавився давньогрецькими ритуалами, східними духовними практиками, вживав галюциногенні гриби. За десять років до смерті у віці 80-ти років почав втрачати пам’ять і перестав писати. Доживав віку на Мальорці, де провів більшу частину свого життя.
За свою довгу і продуктивну письменницьку кар’єру Грейвс опублікував більше 140 книжок. Його навіть розглядали як одного з головних кандидатів на Нобелівську премію з літератури 1962 року (тоді її отримав Стейнбек). Окрім «Я, Клавдій» (1934) і «Божественний Клавдій» (1937), виділити можна історичні романи «Граф Белізарій», «Сержант Лемб з Дев’ятого», «Історія про Мері Пауелл: дружини містера Мілтона», «Гомерова донька», збірку міфів античної Греції з коментарями «Міфи Греції» (1955), романи «Цар Ісус» і «Біла богиня», а також автобіографію «Прощавай усе це».
*Книжковий клуб «Клуб залюблених у книгу та…» збирається в останню п’ятницю щомісяця о 19:00 у книгарні «Небо». Участь за попередньою реєстрацією за телефоном: +380996263642, +380687007977. Вартість 50 грн. Пригощаємо чаєм та печивом.
Літературний модератор клубу Катерина Потапенко
