Складно назвати хорором сюжет, у якому не присутній монстр, не відбувається шаленої різанини, та зі стін не тягнуться руки мертвих людей. Та часто саме такі історії тримають у напрузі найбільше, змушують здригатись у теплому кріслі, обертатись у пустій квартирі, і приглядатись до облич людей, яким звикли довіряти. Жанр, у якому жила і творила Ширлі Джексон, не має аналогу українською, а лишається просто mystery, як і сама Джексон та її історії. Не став виключенням і її останній роман «Ми завжди жили у замку».
Синопсис
Роман «Ми завжди жили у замку» починається з самопредставлення головної героїні – Мерікет Блеквуд. Ми дізнаємось (з її слів), що її родина померла внаслідок отруєння близько шести років тому, а вона сама живе із старшою сестрою Констанцією та дядьком Джуліаном, який вижив та лишився у інвалідному візку, у великому маєтку у провінційному містечку. У смерті родини звинуватили Констанцію, і хоч пізніше виправдали, та жителі містечка досі вважають її вбивцею, а сама дівчина винуватить себе і не покидає території маєтку. Мерікет щотижня виходить за продуктами та книгами у бібліотеку. З її слів ми дізнаємось, що місцеві ненавиділи їхню родину вже давно, і ненависть ця взаємна. Часом до сестер приїздить знайома їхньої родини, Хелен Кларк, яка намагається вмовити їх перестати жити в ізоляції.
Мерікет починає передчувати біду. До сестер приїздить їхній кузен Чарльз, який явно хоче урвати частину їхнього спадку. Джуліан та Мерікет вороже ставляться до Чарльза та намагаються робити все, аби він покинув маєток. Під час однієї зі сварок починається пожежа у кімнаті Чарльза (він лишив люльку, а Мерікет скинула її у відро з паперами). Будинок займається. Констанція та Мерікет ховаються від розлючених місцевих, пожежники прибувають гасити будинок, а місцеві починають його громити. Чарльз показує своє істинне лице, намагаючись витягти сейф, і не переймаючись за мешканців будинку. Дядько Джуліан помирає. Дівчата повертаються в будинок і намагаються продовжити життя в ньому, як раніше. Ми дізнаємось, що Мерікет отруїла родину 6 років тому, підсипавши миш’як у цукор, знаючи, що Констанція єдина, хто п’є чай без цукру. Через певний час містянам стає соромно за свою поведінку і вони лишають їжу біля порогу замку. Сестри більше взагалі ні з ким не спілкуються і вважають себе щасливими.
«У дитинстві я свято вірила, що Констанція – казкова принцеса. І постійно намагалася її намалювати: з довгим золотим волоссям і синіми-синіми – аж грифель кришився – очима; на кожній щоці – яскраво-рожева плямочка; я завжди дивувалася своїм малюнкам: Констанція і справді була саме така, навіть у найважчі часи – рожево-біло-золотиста, – і ніщо не могло її затьмарити. У моєму світі і по цей день Констанція – найдорожча коштовність»
«Терпіти не можу наляканих, одразу хочеться налякати ще більше»
«Мені доведеться знайти щось інше, аби поховати тут, краще, щоб це був Чарльз»
«На Місяці завжди є все. І салат, і гарбузовий пиріг, і Amanita phalloides»
«Я покладу смерть їм в їжу і буду дивитися, як вони вмирають»
«У цьому селищі чоловіки ніколи не старіють і вічно пліткують, зате жінки швидко старіють від попелястої, злої втоми і завжди мовчки чекають, коли ж чоловіки вдостояться встати і піти додому»
«Як жахливо бути старим, просто лежати і думати – коли це станеться?»
Причини читати
Біографія Джексон. Останній роман Ширлі Джексон (1962), розказаний з перспективи 18-літньої Мерікет Блеквуд, є наполовину автобіографічним. Роман вивчає родину в Америці з погляду гендеру, протиставляючи жіночу силу (зокрема емоційну) і чоловічий авторитет у традиціях пуританської провінційної Америки. Це особисте питання для Джексон: попри те, що саме вона заробляла гроші в родині, контролював фінанси її чоловік. Крім цього, агорафобія та ізоляція головних героїнь – частково відображає ізоляцію самої Джексон (одразу після виходу роману вона мала нервовий зрив і не виходила з дому протягом шести місяців). Про роман Ширлі розповідала, що спочатку їй в голову прийшла назва. У першій чернетці це була історія про двох сестер – Констанцію та Дженні, які вирішують вбити чоловіка Дженні. Джексон описувала сестер, як дві половинки одного цілого, а замок як їхній притулок, який може зберегти їх від всього, навіть від покарання за вбивство чоловіка.
Нетрадиційні персонажі. Мерікет Блеквуд – головна протагоністка та оповідачка роману. Мерікет – не просто антигероїня, вона втілення типажу – «likable sociopath», симпатичний соціопат, якому ми співчуваємо, і виправдовуємо його дії, адже бачимо історію з його точки зору. Мерікет 18 років на момент подій у романі, і 12 на момент вбивства родини. Вона поводиться як дитина, захоплюється магією, розмовляє з котом, має компульсивну поведінку, бажає всім смерті. Не зрозуміло, чи вона завжди так поводилась чи це наслідки скоєного. Інша протагоністка (у більш традиційному сенсі) Констанція (28 років), звинувачувана у вбивстві сім’ї старша сестра Мерікет, веде господарство, доглядає за дядьком Джуліаном та сестрою, поводиться як класична домогосподарка. Адекватність та зовнішня ідеальність Констанції також ставиться під питання, враховуючи її усвідомлення факту злочину сестри. На відміну від Мерікет привітна та життєрадісна Констанція починає сумніватись у правильності ізоляції. Джуліан – брат батька Констанції та Мерікет, єдиний виживший після отруєння, одержимий цією подією кволий та хворобливий чоловік, що збирає детальну інформацію та пише мемуари про день отруєння, обговорюючи свої записи з Констанцією, та періодично сумніваючись у реальності подій. Здається, Джуліану подобається бути частино цього злочину, і не зважаючи на смерть його дружини та брата – він ставиться до цього з певним оптимізмом та захопленням. Чарльз – кузен дівчат (син брата Джуліана та Джона – батька дівчат) приїздить заявити, що хоче допомогти дівчатам, проте швидко стає зрозуміло, що його справжній мотив – це гроші. Хелен Кларк – раціональне зерно поміж усіх персонажів, і єдиний зв’язок Констанції з реальним світом. Намагається допомогти дівчатам, проте вони припиняють приймати її після пожежі.
Теми
Ізоляція. Наприкінці новели сестри свідомо відрізані від світу, живуть у своєму моторошному, напівзгорілому будинку. Бажання жити окремо від суспільства, та остракізм дівчат ще більше посилює ненависть до них у місті, адже в цьому виявляється їхня екстраординарність, яка в очах містян є відхиленням, та навіть «відьомством».
Сім’я та гендер. Родина Блеквудів жила за пуританськими американськими традиціями і відповідним розподілом гендерних ролей – чоловік заробляє і відповідає за фінанси, є скоріше фігурою власника, а жінка порається по дому та займається господарством, дітьми та собою. Чоловіча сила пов’язана з грошима, а жіночий авторитет з інтелектом, комунікаціями, підтриманням традицій та побуту. Закрившись у будинку, сестри утворюють матріархальне суспільство. Світ Мерікет чітко поділений на чоловічу владу та жіночу силу. Магію, яку Мерікет практикує та в яку вірить, можна розглядати як форму чаклунства, яка традиційно уявляється суто жіночою практикою. Це ще одна причина, через яку сестри сприймаються містянами як відьми. Символом влади чоловіків є предмети одягу та аксесуари батька, які Чарльз одразу намагається привласнити, і сімейний сейф з грошима (також об’єкт полювання Чарльза). Символом жіночої сили у романі виступає їжа – яка дає та забирає життя. Замикаючись у домі, Мерікет і Констанція звільняються від патріархальної чоловічої влади. Домогосподарство обертається навколо їжі, яку готує Констанція, та саду, де вона вирощує продукти на стіл, а також закруток, зроблених поколіннями жінок Блеквудів. Недарма обрано і спосіб вбивства родини – все відбувається через їжу: за допомогою символу жіночої сили відбувається звільнення від чоловічої влади.
Провина. Мерікет не виявляє ніякого розкаяння на перший погляд, її наче зовсім не турбує постійна присутність дядька Джуліана та його нагадування про подію, вона навіть не визнає своєї ролі у вбивствах. Проте маленькі моменти, коли вона бачить батька, або уявляє обід з сім’єю все ж таки вказують на те, що відповідальність переслідує її, хоч вона цього і не визнає. Проте зовсім інакше виявляє провину Констанція, яка не вбивала родину, проте винуватить себе в усьому, що сталось, а пізніше й за те, що будинок зруйновано і за пожежу. Якимось чином вона вважає, що заслуговує на ненависть місцевих.
Покарання. З темою провини тісно пов’язана тема покарання. Селяни вважають, що Констанція, яка, на їхню думку, винна у вбивствах, ніколи не була належним чином покарана за них, тож беруть на себе зобов’язання винести це покарання. Таким чином, Джексон ілюструє шляхи, якими брак офіційного правосуддя може призвести до хаосу, жорстокості і самосуду.
Непізнаність істини. З самого початку роману події обіду шестирічної давнини, який вбив більшу частину сім’ї Блеквуд, овіяні таємницею. Єдині два персонажі, які знають, що сталось і як сталось насправді, Мерікет та Констанція, здається, мало цим переймаються, і навіть ніколи не обговорювали інциденту. Натомість, дядько Джуліан, одержимий подією, уникає правди в обмін на сенсацію. Певну неясність вносить також очевидна ненадійність оповідача – Мерікет ніколи прямо не згадує про свою роль в отруєннях, та не пояснює підпал будинку. Зрештою, містяни не приймають за істину офіційну версію подій, продукуючи свою. Таким чином відсутність ясності свідчить про те, що істина не така важлива, як сприйняття її окремими персонажами.
Людська природа. Незважаючи на свою близькість, Мерікет та Констанція дуже по-різному ставляться до людей. Нестабільна і песимістична Мерікет насолоджується взаємною ненавистю із місцевими. Натомість ставлення Мерікет до Констанції як до святої демонструє наскільки чорно-білим є її світогляд. Констанція, навпаки, має оптимістичний погляд на природу людини. Хоча жителі села особливо мучать її, вона розмірковує щодо того аби повернутися у світ. Вона вітає Хелен Кларк, а згодом і Чарльза у своєму домі, незважаючи на приховані мотиви останнього.
Думки членів клубу
«Ти не ти, коли голодний»
«Я люблю, коли є, наприклад, вампіри – і вони просто злі, бо вони такі. А коли монстр людина, дитина – це страшно»
«Не було враження, що головна героїня хвора. Ну така, цікава»
«У Конні просто інший розлад»
Знак питання
- Чому Констанція одразу пробачила Мерікет та навіть була готова піти у в’язницю за злочин сестри?
- Як зображені чоловіки у романі?
- Чому Констанція і Мерікет ніколи не обговорювали що сталось?
- Чому твіст щодо причетності до отруєння Мерікет не дивує? (з самого початку Мерікет захоплюється Річардом Платагенетом (який як кажуть був отруйником), отруйними грибами та рослинами, порівнює себе з перевертнем, ми все одно маємо вірити, що вбивця це Констанція)
- Чим дядько Джуліан відрізняється від інших членів родини Блеквудів? Чому він вижив?
- Яке значення має назва роману, зокрема слово «завжди»?
- Яка реакція сестер на втрати в новелі? На смерть батьків, дядька Джуліана, на втрату маєтку тощо?
- Чи виявляє Мерікет спокуту? Навіщо вона це зробила?
- Яке значення сцени, в якій Мерікет уявляє обід зі своєю мертвою родиною?
- Яке значення останніх слів роману «Ми дуже щасливі»?
- Чому Джуліан впевнений, що Мерікет загинула у притулку під час суду над Констанцією?
- Яке значення має порівняння Чарльза з привидом? (схожий на батька, можна відігнати чарами)
- Дядько Джуліан все ж таки знав, що це Мерікет отруїла всіх? Чому він каже, що «у моєму романі вона незначна фігура»? Якщо він вірив, що це Констанція, то чого дозволяв їй піклуватись про себе?
- Мерікет було 12 (!) коли вона отруїла свою родину. Яке формується ставлення до неї?
- Як в’яжеться з ідеалізованим образом Констанції її слова, коли померла її родина – «вони всі заслуговували на смерть»?
Про автора
Ширлі Харді Джексон (1916 – 1965) – американська письменниця, найбільше знана за жанрами хорора, містики і готичного детектива. Народилась у Сан-Франциско, та у дорослому віці жила у Нью-Йорку (де закінчила університет та познайомилась з майбутнім чоловіком), та у Бенінгтоні, Вермонт (де її чоловік викладав). Публікувалась у журналах, писала у «Нью-Йоркер», та видавала романи, які одразу ставали популярними («Привид будинку на пагорбі» вважається однією з найкращих історій про привидів). Вона багато заробляла, і утримувала чотирьох дітей, що не подобалось чоловікові. Мала проблеми зі здоров’ям, що призвело до серцевого нападу в 48 років. Її називали своєю натхненницею – Ніл Гейман, Стівен Кінг, Ден Сіммонс.
Мати Ширлі, яка була класичною приземленою міщанкою зі стереотипним мисленням, не любила її, і відверто надавала перевагу братові Ширлі, адже була переконана, що жінка має бути домогосподаркою, і не розуміла бажання Ширлі писати і працювати, а також боялась її нестандартного мислення, що в результаті викликало у Ширлі агорафобію та невпевненість в собі. У підлітковому віці майбутня письменниця сильно набрала вагу, що зробило з неї ще більшу затвірницю. На вибір жанру майбутніх творів мала великий вплив вкрай релігійна бабуся, яка вірила у містику, силу молитви, духів тощо.
Ширлі грала на скрипці та писала перші розповіді у підлітковому віці, проте не публікувала їх, живучи в токсичному оточенні у Сан-Франциско. Життя Джексон справді розпочалося в університеті. Вона закінчила журналістику у Нью-Йорку, де познайомилась із чоловіком, який згодом став відомим літературним критиком. Пара любила оточувати себе відомими письменниками та молодими талантами. Їхня бібліотека у Бенінгтоні налічувала 25 тисяч книжок. В них було четверо дітей – двоє дівчат і двоє хлопців, які пізніше з’являлись у новелах та коротких розповідях Джексон. Чоловік їй зраджував зі своїми студентками (і вона знала про це), а також контролював фінанси родини (хоча заробляла здебільшого Ширлі). Відомо, що наприкінці життя Ширлі мала намір розлучитись із чоловіком та готувала документи про розподіл майна, проте не встигла.
Найскандальніше оповідання Джексон – «Лотерея», опублікована в «Нью-Йоркері», у 1948 році, про обряд жертвоприношення і людську обмеженість та жорстокість. Другий роман Джексон «Вішатель» був заснований на реальному випадку зникнення студентки коледжу Беннінгтон, не розкритому до сьогодні.
У літературному житті Джексон був період, коли вона відійшла від звичного жанру і опублікувала збірку розповідей «Життя серед дикунів» про життя з чотирма дітьми і шлюб у карикатурному стилі, а також кілька збірок оповідань для дітей – «Погані діти», «Дев’ять магічних бажань», «Відьомство у Салемському селі».
Ширлі не любила давати інтерв’ю та рекламувати свої книги. У 1954 році опублікувала «Гніздо пташки» – про стосунки жінки з синдромом множинних особистостей та її психіатра. Згодом вийшов роман «Сандіал» про родину багатіїв, які вірили, що вони єдині переживуть апокаліпсис. Нарешті у 1959 році світ побачив найвідоміший роман Джексон – «Привид будинку на пагорбі», що поєднав містику із психологією, і заклав основи жанру «психологічного трилеру». Готичний детектив «Ми завжди жили у замку» став останнім романом для Джексон. Джексон дуже багато палила, що з роками викликало астму, задуху, часті втрати свідомості та проблеми з серцем. Працювала з психіатром над агорафобією та депресією. Пила купу таблеток для зменшення ваги, переборщувала з барбітуратами, алкоголем та амфетамінами. Після її смерті чоловік випустив том з її роботами, в якому були незакінчений роман, та півтора десятка новел.
Її роботи екранізувались багато разів, найвідомішими були «Привид будинку на пагорбі» 1999 року з Ліамом Нісоном, Оуеном Вілсоном та Кетрін Зетою-Джонс, «Ми завжди жили у замку» 2018 року з Алексанрою Дадаріо, Тессою Фармігою та Себастьяном Стеном, та серіал від Нетфлікс 2018 року «Привид будинку на пагорбі» – з гарним акторським складом, проте далекий від сюжету роману. Наразі відомо, що студія Парамаунт готує адаптацію «Лотереї».
*Книжковий клуб «Клуб залюблених у книгу та…» збирається в останню п’ятницю щомісяця о 19:00 у книгарні «Небо». Участь за попередньою реєстрацією за телефоном: +380996263642, +380687007977. Вартість 50 грн. Пригощаємо чаєм та печивом.
Літературний модератор клубу Катерина Потапенко.
