Прогулянка – це те, чим люди насолоджуються. Набираються сил, надихаються, відпочивають, повільно ідучи по місту чи на природі. Але не у тому випадку, якщо ти – персонаж книги Стівена Кінга. Предтеча антиутопічних підліткових романів «на виживання» – «Довга прогулянка» – одне з улюблених власних творінь короля жахів. Обережно! Може викликати нав’язливі паралелі із сьогоденням.
Синопсис
Щороку першого травня сто хлопців з усіх Сполучених Штатів, віком від 14 до 19, проходять відбір і приїздять у північно-східний Мен, взяти участь у «великому шляху» або «довгій прогулянці». Кожен з них має йти без зупинок зі швидкістю 4 милі на годину. Якщо вони зупиняються або порушують ряд правил «шляху» – отримують попередження. Після трьох попереджень, виписують «квиток» або «пропуск» – солдати, які супроводжують учасників на усьому шляху – розстрілюють того, хто зупинився. Прогулянка продовжується доти, доки не лишиться один учасник. Переможець отримає «втілення усіх мрій до кінця життя». Попри це, відомо, що більшість переможців «прогулянки» помирають невдовзі після її закінчення.
Хлопці не усвідомлюють на що підписуються, для них «прогулянка» – це щось далеке і майже нереальне. Більшість з них каже, що робить це заради приколу, ніби це просто така щорічна американська традиція. Тим не менш згодом вони розуміють, що прогулянка – одна на життя.
Головує над цією традицією Майор – представник мілітарного уряду США. Спочатку хлопці мають повагу або страх перед ним, та наприкінці просто хочуть його вбити. Учасники не лише борються з невимовним фізичним болем, вони постійно думають про дула гвинтівок.
Головний герой і (спойлер!!!) переможець прогулянки – Реймонд Герреті, представник штату Мен – звичайний у всьому, шістнадцятирічний школяр. Протягом змагання він знайомиться з хлопцями, утворюючи певну коаліцію «мушкетерів». Наприкінці тікає від Майора і від «призу».
«А я вірю в любов, – сказав Герреті і одразу пошкодував. Надто наївно це прозвучало»
«Вони йшли дуже дивно, ніби їх зняли з хреста і змусили йти, не вийнявши з них цвяхи»
«Головне, що це не вони. Не їх кидають левам, не вони шкутильгають по дорозі, сподіваючись, що з них знімуть попередження. Вони тварини, правильно. Але чого ти гадаєш, що ми – люди?»
«Ми всі хочемо померти, тому і йдемо. Чому ж ще, Герреті? Чому?»
«Рей Герреті не може померти. Інші, статисти у фільмі його життя, можуть, але він, зірка…»
«Його ноги страждали на мігрень»
Причини читати
Герої. На момент початку своєї письменницької кар’єри від авторів-сучасників Кінг відрізнявся тим, що його герої були максимально ординарними, приземленими і позбавленими будь-яких особливостей, які роблять персонажа «героєм». Рей Герреті – протагоніст роману, учасник номер 47. Про Рея ми знаємо найбільше і бачимо «шлях» його очима. Гордість Мена, живе з мамою та зустрічається з Джен. Брат Рея помер від пневмонії у дитинстві (матір, можливо, сподівається, що у разі перемоги Рей попросить, щоб брата повернули до життя), батька забрали за антиурядові висловлювання. Він чекає моменту, коли «шлях» пролягатиме через його місто і він зможе побачити своїх близьких. Намагається завести друзів на шляху, і загалом проявляє себе як співчутлива людина. Піт Макфріс – найближчий товариш Рея на «шляху», хлопець зі шрамом, розбитим серцем та суїцидальними нахилами. Підтримує командний дух і рятує Рею життя кілька разів. Пітер починає шлях з наміром померти у процесі. Попри це, він залишається у трійці лідерів, а тоді вирішує, що не буде продовжувати шлях, і сідає на дорогу. Стеббінс – позашлюбний син Майора. З самого початку плететься в хвості «шляху» на самоті, іншим героям здається, що він не втомлюється. Стеббінса тримає мета – аби Майор визнав його публічно. Помирає останнім, від виснаження. Хенк Олсен – один з «мушкетерів», чий мозок відмовляє в процесі шляху. Гері Барковіч – умовний антагоніст. Противний і гучний, в якийсь момент він визнає, що не має друзів, але дуже хотів би, аби вони в нього були. Скоює самогубство ближче до кінця «шляху». Коллі Паркер – єдиний з учасників, хто думає про те, щоб змінити систему. Він зневажає уряд, глядачів та всіх навколо. Врешті вириває рушницю в одного з солдатів і пристрелює його, закликаючи інших учасників приєднатись до бунту. Проте на той момент всі вже надто стомлені, і Коллі вбивають. Скрамм – одружений учасник і один з фаворитів на момент початку «шляху». Він здоровий і впевнений, проте захворіває на пневмонію, і вона вбиває його ближче до кінця. «Мушкетери» домовляються, що той, хто переможе, допоможе його вагітній дружині. Майор – головний антагоніст і символ влади – антиутопічний диктатор, соціопат.
Класична антиутопія. Перший роман Кінга включає більшість основних елементів сюжету, які можна знайти у жанрі янг-адалт антиутопії: мілітарна держава (диктатура), таємничий одноосібний диктатор/божественна фігура (Майор), гра на виживання, середньостатистичні герої, які вимушені бути суперниками, вбивство «державою» громадян, натовпи, які підтримують уряд, акти протесту, гра, в яку неможливо виграти, походження з низьких соціальних класів – як вирок, відкритий фінал тощо.
Таємне життя американського підлітка. «Слабоумие и отвага» – учасники «шляху», здається, взагалі не розуміють, на що вони йдуть. Та це триває рівно до того моменту, доки одного з них не вбивають. Як пише Кінг, вони не очікували, що «пропуск» – це реальна куля, думали, що солдат скаже «бах-бах», і той, хто програв, просто піде додому. Після цього хлопці починають сумніватись в собі і один за одним втрачати глузд. Герої навіть вигадують певні «правила виживання» (що теж притаманно антиутопічній янг-адалт літературі), своєрідний кодекс поведінки учасника «шляху» – не палити, їсти регулярно, не кричати – аби зберегти дихання, обрати правильне взуття тощо.
До моменту «прозріння» учасники поводяться як типові підлітки покоління Кінга – ведуть «сальні» розмови, хизуються своїми «перемогами», ображають одне одного та загалом демонструють невисокий рівень інтелектуального та культурного розвитку (вочевидь такими уявляв Кінг американських тинейджерів з маленьких містечок, а враховуючи вік (19), у якому він сам написав цей текст, можливо, так поводився він сам та його знайомі). Ніхто до кінця не розуміє, навіщо вони там, в кожного різна мета, яка стирається наприкінці. Вони дають обіцянки, забувають їх, хворіють, здаються, отримують нове дихання. Їх не можна назвати маргіналами – навпаки, вони є узагальненим образом підлітка Кінгових Штатів. Саме через приземленість героїв автор досягає відчуття реальності і жаху.
Простір для фантазії. Читач кинутий в середину історії. Немає пояснення, сеттингу, інтродукції: ми не знаємо, у чому вони беруть участь, навіщо, у якій державі відбуваються події (США, але який це час, яка форма правління тощо), за яких умов. Невідомо, як американське суспільство опинилось у такій ситуації, що цьому передувало. Чому люди отримують задоволення від спостереження за «прогулянкою»? Як і початок, фінал так само лишається відкритим. Чому Герреті побіг? Чи справді він виграв? Можна вигадати кілька версій значення кінцівки: 1) Герреті збожеволів; 2) Він не хоче закінчувати шлях, щоб не повертатись до жорстокого суспільства, у якому живе; 3) Він не хоче закінчувати шлях, адже це означатиме, що всі інші справді померли тощо.
Алегорія життя. Смерть або «квиток» чи «пропуск» – ключовий елемент роману. Учасники ніби не розуміють реальності смерті. Наприкінці Герреті не може зупинитись, для нього тепер йти – означає жити, а зупинитись – померти. Прийняття смерті – важлива частина «прогулянки». Хлопці розуміють, що це не чесно, але уникнути смерті не вдасться нікому. Протягом тексту прослідковується схема «прийняття неминучого». Спочатку вони всі жартують про смерть, а потім намагаються відстрочити її і врятувати себе та інших.
Алегорія війни. Історія була написана наприкінці 60-х, коли американське телебачення захопили вікторини, конкурси та перші реаліті-шоу, спортивні змагання стали зброєю холодної війни (зокрема у протистоянні між командами СРСР та США в усіх видах спорту), а американські війська з’явились у В’єтнамі. Кінг не дарма згадує про почуття провини, яке штовхає Герреті йти – адже це посилання на почуття провини молодого покоління за американське втручання. Як і у будь-якій історії про добровольців, які вирушають на цілком імовірну і дуже вірогідну смерть, герої «Прогулянки» опиняються в пастці через свій власний неусвідомлений вибір. Дорога – як чорне дзеркало. Вони відкривають свої страхи і перетворюються на тіні себе – як у безсмертній класиці «На західному фронті без змін». Відсутність у більшості героїв реальної мети участі у «прогулянці» символізує безглуздість смертей добровольців на війні – В’єтнамській, Світовій, будь-якій.
Критика спорту. Легко побачити схожість між боями римських гладіаторів і «прогулянкою». По ходу «шляху» глядачі стають все більш кровожерливими – здається, що вони там лише заради того, аби побачити, як учасників повбивають. Вболівальники сьогодні так само хочуть крові (відео спортивних травм набирають найбільшу кількість переглядів). Крім того – футбольне хуліганство досягло піку під кінець 60-х, тож критика спорту не була дивиною на момент створення книги. Соціальна критика спорту стосувалась здебільшого протистояння СРСР та США (умовно сходу і заходу), коли за мету ставилась перемога будь-якою ціною – коли спортсмени жертвували своїм здоров’ям, аби бути на максимумі можливостей.
Спортивні досягнення зараз – на межі людських можливостей. Тож у «Довгій прогулянці» Кінг відповідає на те, як спорт, телебачення, медіа та холодна війна формує сучасне (на момент написання) суспільство. До того ж, це не єдина книга Кінга з таким меседжем. «Чоловік, що біжить» – ще один роман про антиутопічне майбутнє, де на групу людей, які зголосилися взяти участь, полює поліція, а виграє той, хто протримається 30 днів (до речі, у 2001 АВС замовили Бену Афлеку і Мету Деймону шоу «Бігун», учасники якого мали ховатись і тікати протягом 30 днів для того, аби отримати 1 млн доларів. Шоу вже запустилось, але сталось падіння веж-близнюків, і його відмінили).
Страшна екскурсія штатом Мен. Маршрут «прогулянки» описаний Кінгом дуже детально – його легко прокласти по реальній карті. Отож, учасники йшли від кордону з Канадою – міста Лаймстон до Денверса, штат Массачусетс, що складає приблизно 360 – 395 миль. Google maps показує, що цей шлях можна пройти пішки за 130 годин і проїхати автомобілем за 7 годин. У книзі учасники йшли 5 днів (що і складає приблизно 120-130 годин).
Річард Бахман. Кінг пояснює вибір псевдоніма, під яким створив 6 романів, тестуванням свого успіху – чи справді він талановитий, чи все це всього лише удача. Та насправді все значно прозаїчніше: видавець порадив Кінгу не писати більше ніж одну книгу на рік – аби не видатись графоманом і не набриднути аудиторії. «Довгу прогулянку» Кінг написав на першому курсі університету, проте опублікував лише через 10 років – використавши її для перевірки своєї теорії, адже, навіть зараз, він вважає «Прогулянку» своїм найкращим раннім твором. Кінг навіть створив для Річарда Бахмана біографію (яка писалась ззаду на обкладинці примірників) – народився в Нью-Йорку, відслужив 4 роки на флоті, поселився у сільській частині Нью-Гемпшира, завів ферму. Однак через 6 романів читач з Вашингтону помітив спільні риси між Бахманом та Кінгом і видавець підтвердив здогадку. Тоді Кінг розповів публічно, що Річард Бахман помер від раку псевдоніма.
Екранізація роману відкладалась безліч разів. Наразі нею займається New Line Cinema, а сценарій написано сценаристом фільму «Зодіак».
Думки членів клубу
“Сьогодні такі “ніякі” головні герої – це мастхев”
“Коли ти мразота – ти мразота до кінця”
“Макфріс йшов так довго, тому що в кінці до нього були прикуті всі камери, і він хотів, аби дівчина точно побачила як він вмирає, це все було заради цього”
“Нікого не було шкода”
“Сто молодих здорових хлопців не нападають на трьох солдатів з гвинтівками і не бунтують? Це максимально реалістично”
Знак питання
- Що змусило б вас піти у таку «прогулянку»?
- Чому саме хлопці і саме такого віку?
- Кому ви найбільше симпатизували?
- Яка мета «прогулянки»?
- Яку роль грають глядачі?
- Чому Макфріс зупиняється?
- Як гадаєте, чи існує «приз»?
- Чому саме Герреті перемагає?
- Якби ви брали участь у такому – ви б допомагали іншим?
- Отакі ігри на витривалість (не смертельні, але небезпечні для здоров’я): ваше ставлення? Ви знаєте про їхнє існування (трейли, супермарафони, ультрамарафони)?
Про автора
Стівен Едвін Кінг, 1947, з Портленду у штаті Мен – має статус одного з найбагатших і найчастіше екранізованіших письменників у світі (його капітал оцінюється у 400 млн $). Матері Кінга сказали, що вона не може мати дітей, тож вони з чоловіком-моряком всиновили хлопчика Девіда, та за кілька років після цього, всупереч діагнозу, у них народився Стівен. Коли йому було 2 роки, батько покинув їх – мати сказала малим, що його забрали іншопланетяни (у 90-х Кінг дізнався, що весь цей час батько жив у сусідньому містечку і мав іншу сім’ю). Вони багато переїздили, матір працювала на кількох роботах, і врешті оселилась знов у Мені, де працювала доглядальницею у лікарні для психічно хворих. Кінг писав короткі оповідання у школі, вступив в університет Мена, де у бібліотеці працювала майбутня письменниця Табіта Спрус, з якою він одружений вже 50 років, і має трьох дітей. Аби утримувати сім’ю працював прибиральником, а також у громадській пральні. Після випуску став вчителем.
Першою опублікованою (і першою екранізованою) книгою Кінга стала «Керрі» у 1973 (загалом четвертий написаний ним роман). Перша версія книги здалась Кінгу дурною і надто простою, і він викинув її у сміття, проте дружина сказала, що поки вони бідні – то не можуть дозволити собі викидати будь-що написане, якщо на цьому потенційно можна заробити. У перший рік продажів «Керрі» продалась тиражем мільйон екземплярів, а гонорар у 400 тисяч $ дозволив зосередитись виключно на письменницькій діяльності (хоча деякий час після цього Кінг викладав у своїй альма-матер).
Відомість та багатство прийшли до Кінга одномоментно, що призвело до розвитку в нього залежностей – алкогольної та кокаїнової. Пізніше він зізнався, що навіть не пам’ятає, як написав деякі романи. Після виходу роману «Лють», ЗМІ пов’язали декілька випадків стрільби у школах із впливом книги, тож Кінг заборонив його подальше видання, і навіть видав велике есе із закликом заборонити зброю цивільним.
Одна з найвідоміших екранізацій – «Сяйво» Кубрика з Джеком Ніколсоном викликала незадоволення Кінга (про що він продовжує повторювати останні 40 років). Особливо його дратує головний герой, адже на думку Кінга, на відміну від книги, яка є трагедією про боротьбу із психічною хворобою, у фільмі герой не проходить трансформацію і не викликає співчуття.
У 1999 Кінга збив мінівен. Травми були серйозними, він не ходив майже півроку, і переніс ряд серйозних операцій. Тоді Стівен офіційно заявив, що припиняє писати. Втім, з тих пір видав ще 24 романи. Всього ж у світі видано понад 350 мільйонів екземплярів його творів. А адаптація «Воно» 2017 року стала найкасовішим фільмом жахів всіх часів. До речі, права на екранізацію оповідань Кінга може купити будь-хто за 1 долар.
Король жахів боїться літати і числа 13. Жертвує 4 мільйона доларів на рік у бібліотеки, місцеві пожежні бригади школи та творчі гуртки. З трьох його дітей – двоє синів стали письменниками, а донька – пастором.
Стверджує, що має 17 тисяч книжок у бібліотеці і прочитав майже всі. Улюбленими авторами називає Лавкрафта, Голдінга, По, Бредбері та американських фантастів.
Своїми улюбленими власними книгами Кінг називає «Мізері», «Протистояння» та «Довгу прогулянку». Усього видав 63 романи та 11 збірок оповідань. А найвідомішими з них є «Керрі», «Сяйво», «Воно», «Кладовище домашніх тварин», «Куджо», «Темна вежа», «Зелена миля», «Ловець снів», «Під куполом».
Підписуйтесь на Cedra у всіх мережах і отримуйте доступ до нашого контенту першими!
Youtube: https://www.youtube.com/c/CedraBlog
Instagram: https://www.instagram.com/cedra_journal/
Telegram: https://t.me/cedra_journal
Facebook: https://www.facebook.com/cedra.journal
Tik-tok: https://www.tiktok.com/@cedra.journal
Читала Катя Потапенко
