«Життя занадто важлива річ, щоб говорити про неї серйозно»
Оскар Вайлд давно перетворився з талановитого письменника на образ поп-культури. Його твори швидше розглядаються як додаток до його особистості, і ми скажемо: дарма. Інтелектуальний і дозований гумор, іронічний настрій, якій передається через сторінки, атмосфера таємниці і водночас повного релаксу – читаймо не лише про Оскара Вайлда, а й, власне, його твори.
Синопсис
Молодого і безтурботного аристократа Алджернона Монкріфа навідує його друг Ернест Вортінг. Алджернон дізнається, що Ернеста насправді звати Джек, і наполягає на знайомстві з його юною підопічною Сесилією, за якою Джек наглядає у ролі опікуна у селі. Джек зізнається, що вигадав «молодшого нещасливого брата Ернеста» для того, аби тікати з села в Лондон. Алджернон зізнається, що також вигадав хворобливого друга на ім’я Банбері, аби іноді тікати з Лондона.
Джек закоханий у Гвендолін – кузину Алджернона. Вона відповідає йому взаємністю, акцентуючи увагу на імені Ернест – мовляв, вона завжди вірила, що її обранця так зватимуть. Матір Гвендоліни – тітка Алджернона – Августа допитує Джека на його «відповідність стандартам гарного чоловіка в очах суспільства». Джек зізнається, що він прийомний син – його знайшли у саквояжі у камері схову на вокзалі. Попри всі його принади і багатство леді Августа відмовляє йому через цей факт. Вона наказує йому знайти справжні батьків.
Джек вирішує позбутись Ернеста. Він приїздить в село в траурі сповіщаючи, що його брат помер в Парижі.
Однак Алджернон обігнав Джека і приїхав в село раніше, представившись Ернестом. Юна Сесилія захоплюється Алджерноном/Ернестом, фліртує з ним і фантазує про заручини. Приїздить юрист повідомити Ернесту/Джеку, що його мають ув’язнити за несплату боргу готелю «Савой». Приїздить Гвендолін. Обидві дізнаються, що заручені з Ернестом. Однак Джек і Алджернон вчасно повертаються і вирішують питання.
Дівчата пробачають їм. Леді Августа заявляється забрати Гвендолін. Дізнавшись, що Сесилія багата – вона дозволяє Алджі одружитись, однак Джек вимагає дозволу і на свої заручини натомість. Леді Брекнел впізнає міс Призм, гувернантку Сесилії: вона була гувернанткою її сестри і лишила її племінника у саквояжі на вокзалі. Джек приносить саквояж: виявляється, що він племінник Августи, і рідний брат Алджернона. Леді Брекнел каже, що Джек був охрещений іменем свого батька, але вона забула, як його звати. Джек знаходить батька у реєстраційній книзі. Його звали Ернест. Ернест і Гвендолін, Сесилія і Алджі, і навіть міс Призм та доктор Чаз’юбл заручаються.
«Бути закоханим – дуже романтично. А в однозначній пропозиції вийти заміж нема нічого романтичного. Її можуть прийняти. На цьому все радісне закінчується. Бо сама суть романтики – непевність»
«Не люблю людей, які ставляться до їжі несерйозно. Це неглибокі люди»
«На щастя, освіта, принаймні в Англії, аж ніяк не впливає на людину»
Причини читати
Особистість автора. Більше біографій написано мабуть тільки про Мерлін Монро!
Британський гумор у всій красі. Один з батьків британського гумору. Дурнуватість персонажів є ядром комедії у п’єсі. Ми не впевнені до кінця, коли герой каже щось абсурдне – чи він жартує, чи справді так думає. Драма, комедія, сатира, пародія – персонажі проходять крізь перепони, аби дійти до щасливого кінця. Вайлд перебільшує поверхневість вищого класу, і їхню корумповану мораль. «Важливість бути серйозним» – це комедія з великої К. Вона вирішується щасливо, персонажі отримують те, чого хочуть.
Невинний ескапізм. В «Ернесті» жінки надихаються романтичними новелами, адже життя для них надто нудне, вони вирішують поринути у свої фантазії і бажання. Коли з’являться справжні фігури, вони далекі від уявних. Однак це комедія, тому жінки не страждають від розбитих ілюзій надто довго.
Алюзії. «Як важливо бути серйозним» вийшла, коли Вайлд був на піку слави. Сатира на вікторіанську добу, коли прийнятий код поведінки правив усім від побутового спілкування до сексуальності. У вікторіанську добу шлюб був про те, щоб захистити та примножити свої ресурси, тримати соціально неприйнятні імпульси і бажання під контролем. Дурнуватий фінал п’єси – три пари заручаються за 5 хвилин – лише на поверхні щасливий. Персонажі разом лише тому, що їхні соціальні та економічні чинники співпадають, а не через щире кохання.
Ми всі винні у барбенризмі. Не лише леді в корсетах не могли дихати. Люди, які відрізнялись від інших, так само не могли. Особливо що стосується Вайлда – гомосексуалісти були вимушені вести подвійне життя. Через чотири дні після першого перфомансу «Як важливо бути серйозним», батько хлопця Вайлда звинуватив його у гомосексуалізмі і Вайлда судили і ув’язнили на два роки. Він помер 5 років потому. Для того щоб бути собою, потрібно прикидатись.
Персонажі. Це час, коли чоловіки цінуються за їхній інтелект та судження, поки жінки за красу та доброчесність. Однак Вайлд, кидаючи виклик своїй епосі, показує сильну і владну жінку (як леді Брекнел), на контрасті до непослідовних, безвідповідальних Джека та Алджі, які постійно роблять неправильні рішення.
Джек і Алджі майже одна людина – добре освічені аристократи, в пошуках дружин, нічого не роблять, мають статки і борги. Мають дворецьких і вигаданих друзів. Вайлд спеціально не робить їх індивідуальностями. Так само, як і Гвендоліна і Сесилія. Їхня схожість підкреслює, що пороки вищого класу періоду Вайлда не індивідуальні – що це скоріше характеристика всього суспільства. Це клас, це стереотип. Його суспільство продукує таких чоловіків і жінок.
Ернест і Банбері. Двоє вигаданих людей мають символізувати пусті обіцянки і обман вікторіанської ери. Коли Джек та Алджі спіймані на брехні, вони не зазнають покарання. Це показує справжні цінності епохи. Ця ера не поважає відповідальність, чесність, співчуття не таким привілейованим, а лише стиль, гроші, аристократичність.
Крутезна екранізація! Екранізація з Коліном Фертом, Рупертом Евереттом, і Різ Візерспун, Джуді Денч, 2002.
Знак питання
- Як персонажі визначають кохання? Як їхні уявлення перетинаються з реальним почуттям і фантазією?
- Що приваблює Сесилію і Гвен у чоловіках? А Алджі і Джека у жінках?
- Як чоловіки доводять своє кохання і наміри?
- Яка пара більш реальна і чому?
- Ставлення Вайлда до аристократів.
- Який з персонажів найбільш дурнуватий?
- Чому персонажі брешуть? Їхня брехня виправдовує мету?
- Що мав на увазі Джек своєю останньою фразою? Чи він справді мав на увазі серйозність/чесність? Не виглядає, щоб він змінив свою поведінку.
Про автора
Оскар Фінгал О-Флаерті Вілс Вайлд (1854 – 1900) – ірландський поет і драматург. Він за життя був найпопулярнішим драматургом Британії. Його суд був одним з перших розкручених «селебріті судів».
Батьки – англо-ірландські інтелектуали з Дубліна. У Вайлда були брат і сестра, а також троє напівбратів – діти поза шлюбом його батька. Батько був відомим філантропом, отоларингологом. В дитинстві Оскар був дуже прив’язаний до сестри – Ізоли, але вона померла у дев’ять років, і Вайлд дуже страждав. Сім’я переїхала у новий будинок, і його відомий батько приймав відомих гостей – Шерідана ле Фаню, а також відомих науковців, політиків, громадських діячів. Вайлд вивчив французьку та німецьку, і казав, що нібито міг читати дві сторінки тексту одночасно. Він справді добре вчився, перекладав з грецької, та не був таким популярним як його брат, тож вдавався до ролі коміка. Він виграв стипендію на навчання у Трініті коледжі. Пізніше він виграв стипендію на навчання в Оксфорді. Переїхав до Лондона, де крутився у богемних колах.
Проповідник естетизму, він брав участь у різних літературних активностях, читав лекції у Штатах та Канаді, працював журналістом. Швидко став популярним співрозмовником, і бажаним гостем на вечірках. Він був зацікавлений у католицизмі, і хотів навернутись у католицизм, однак в останній день замість цього послав букет лілій священику. Вайлд був знаний як декадент – він мав довге волосся, декорував кімнату павичевими пір’їнами, ліліями, соняшниками, та іншими об’єктами мистецтва.
Після навчання, Вайлд повернувся до Дубліна, де зустрів своє перше кохання – Флоренс Балкомб, вона була заручена з Бремом Стокером. Вайлд був розчарований – він написав їй листа, що ті 2 роки, поки він сподівався на її взаємність, були найщасливішими роками його життя. Тоді ж він присягнувся виїхати в Англію назавжди. І так і зробив, повертаючись в Ірландію тільки кілька разів.
Він мав подругу Лілі – дуже відому і знану в лондонському вищому світі, яка ввела його у всі кола. Він почав писати. Його першу книгу поезії звинуватили у плагіаті. При цьому вона стала популярна у суспільстві. Вайлда запросили в Америку читати лекції про естетику, його тур тривав близько року і був комерційно успішним. Попри це над ним сміялись, стверджуючи, що він більше хотів епатувати публіку ніж донести ідеї естетизму. Він був втіленням анти-ірландських стереотипів.
Вайлд одружився з дочкою радника королеви. В них було двоє синів – Сиріл і Вівіян. Ніби то після другої вагітності Вайлда не приваблювала дружина, і він почав зустрічатись із сімнадцятилітнім аристократом-фанатом. Тоді ж Вайлд став редактором журналу «Світ Жінки». Попри це журнал не мав комерційного успіху. Однак це зробило його ще більш знаменитим. Після виходу «Портрету Доріана Грея» його одразу критикували за декаданс і гомосексуальні натяки, Вайлд образився і знов поїхав у Францію. Він почав писати п’єси, які ставали популярними і скандальними.
Вайлд познайомився з лордом Альфредом Дугласом, коли вже багато заробляв на своїх п’єсах, і тому виконував будь-яку забаганку коханця. Дуглас познайомив його з проститутами, і Вайлд зустрічався з ними відкрито. Проблемою було не те, що він мав зв’язок з чоловіками, а те, що на момент зв’язку їм було 16-17 років. Тоді ж батько Альфреда почав погрожувати йому, і Вайлд написав свою останню п’єсу – «Як важливо бути серйозним». П’єса моментально стала суперхітом. Маркіз Квінсбері, батько лорда Альфреда Дугласа – коханця Вайлда, подав до суду. Йому присудили максимальний термін – 2 роки в’язниці. Після звільнення він поїхав у Францію і ніколи не повертався. Він написав лист на 50 тисяч слів до Дугласа. Вайлд дуже погано почувався з підірваним здоров’ям. Констанс відмовилась з ним зустрітись, і не дозволила синам побачитись, хоча і вислала йому гроші. Дуглас поїхав до Вайлда, вони жили в Неаполі декілька місяців, однак їх розлучили сім’ї, погрозивши відрізати фінансування. Помер від менінгіту за кілька років після цього.
Крім «Ернеста» радимо прочитати «Кентервільський привид» 1887, «Щасливий принц та інші історії» 1888, «Портрет Доріана Грея» 1890, «Ідеальний чоловік» 1895 , «Жінка не варта уваги» 1893.
Вчилася бути серйозною Катя Потапенко
P.S. Якщо ви полюбляєте британський/ірландський гумор – ось вам кілька ідей що почитати: Дугласа Адамса, Джулію Стюарт, Джеймса Херріота та інших.
Якщо захочете нас підтримати або підписатись на наші мережі – вам сюди:
❤️ https://www.patreon.com/cedra
❤️ https://send.monobank.ua/jar/7XhJmjGw9j
Наші мережі 👇
❤️ Instagram: https://www.instagram.com/cedra_journal/
🌻 Youtube: https://www.youtube.com/@CedraBlog
⭐️ Telegram: https://t.me/cedra_journal
🔥 TikTok: https://www.tiktok.com/@cedra.journal
⚡️ Facebook: https://m.facebook.com/cedra.journal/
