Коли відомий британський тележурналіст Девід Фрост брав інтерв’ю у Азімова і запитав, чи він намагався знайти бога, Азімов відповів: «Бог розумніший за мене, нехай він мене знайде». Автор більше як 500 книжок, Азімов у своїй творчості звертався до всіх можливих тем. Ми обрали його оповідання «Фах» та «Потворний хлопчик» аби приміряти на себе азімівське суспільство, і визначились, що не хотіли б так жити.
Синопсис «Потворний хлопчик», 1958
Історія про неандертальського хлопчика, якого перемістили у теперішнє (майбутнє), як частину досліджень корпорації Стасіс. Його закрили у приміщенні, з якого не можна виходити, через закони збереження енергії. Йому наймають няню – Едіт Феллоуз, і вивчають його протягом кількох років. За ці кілька років няня прив’язується до хлопчика і зі страхом дізнається, що його збираються відправити назад, коли вчені знаходять іншу людину з минулого, яку хочуть перемістити в теперішнє. За цей час хлопчик, якого тепер звати Тіммі, навчається читати і стає соціалізованим. Едіт вирішує, що не віддасть хлопчика, і в останній момент переміщується разом із ним. Доля Едіт і Тіммі лишається відкритою.
«Я розумію накази, а фах няні вчить ставити обов’язки вище від самозбереження»
Синопсис «Фах», 1957
6600-ті роки. У світі майбутнього знання добуваються моментально за допомогою новітньої технології. Діти вчаться читати за секунду, так само і 18-літні здобувають професію – не ту, до якої прагнуть, а ту, яку вирішить комп’ютер, проаналізувавши фізичні особливості їхнього мозку. Джордж був переконаний, що стане дипломованим програмістом і полетить на іншу планету, однак він опинився у інтернаті для недоумків не отримавши жодної професії. Він відмовляється прийняти свою долю, і вирушає в Сан-Франциско аби виправити ситуацію. Він їде на олімпіаду металургів – змагання, де вибирають найкращого металурга, який потім полетить на найкращу планету. Він зустрічає свого однокласника, металурга, який бере участь у Олімпіаді, та зустріч проходить зі скандалом, і рятуючись від поліції Джордж опиняється в гостях у чоловіка, який називає себе істориком Ладісласом Інженеску. Чоловік має певну вагу в суспільстві і контакт з мешканцями інших планет. Джордж просить його зателефонувати їм по відеозв’язку, аби продати ідею самостійного навчання по книжкам. Інопланетянин сміється з Джорджа.
Джордж повертається в будинок, але дізнається, що інтернат насправді це місце для вищої освіти. Люди, в яких є креативне начало, відбираються сюди, і їх тестують, створюючи їм умови, у яких вони мають проявити свої здібності. Аналізуючи факти про світ, Джордж здогадується, що все нове хтось винаходить, але ці люди не можуть отримати знання з комп’ютера, що це все ті, хто здобув свої знання самостійно. Решта людей в інституті є соціологами, психологами, науковцями, істориками – також людьми з креативною жилою, які продемонстрували недостатньо жаги, щоб втілити цю креативність в життя. Їхня робота відкривати такі таланти як Джордж. У Джорджа лишається одне питання: чому воно називається олімпіадою?
«Він старий, йому вже не менш як 30! Невже і я буду таким у 30?»
«Джордж завів розмову про можливість студіювати якийсь предмет, набуваючи знань, так би мовити, вручну, поступово і потроху. Тревіліан зареготав: Джордже, ще не вистачає, щоб ти почав лагодити своє взуття чи ткати полотно на сорочку!»
Причини читати
Улюблена історія. «Потворний хлопчик» – одна з улюблених історій Азімова, про яку він казав: «Я отримав багато листів, де люди казали, що плакали вкінці. І я радий, що вони плакали, бо я теж плакав, коли писав її, і плакав, коли вперше читав її, тож для мене це дещо означає»
Альтернативний кінець. «Потворний хлопчик» вийшов вперше у 1958 році під назвою «Останній народжений», кілька разів передруковувався під різними назвами. У 1992 історія була переписана у повноцінний роман з ідентичною назвою Робертом Сілвербергом. У романі-адаптації персонажі більш гуманізовані – зокрема пан Хоскінз. Також у романі є ще одна сюжетна лінія – племені Тіммі. В адаптації у романі сюжетна лінія неандертальців представлена якраз у момент їхніх розбіжностей з кроманьйонцями, які намагаються порозумітись. Едіт з’являється саме в цей час дискусії, обидві групи думають, що вона богиня, минуле змінюється, і кроманьйонці і неандертальці починають співпрацювати, і можливо не вимруть, а змішаються з кроманьйонцями, що або повністю змінить історію людства, або не змінить нічого абсолютно, враховуючи ефект конвергентності.
В оригінальній Азімовській версії історії Тіммі не повернули назад, він залишився в теперішньому, але він був винахідником вогню, і історія повернула на кілька тисяч років тому, стираючи сучасну цивілізацію. Але редактор журналу фантастики наполіг на тому, щоб Азімов змінив закінчення, тому що забагато маловірогідних збігів стається наприкінці.
Антиутопії на вечір. Азімов – один з небагатьох авторів, хто опанував формат оповідань на надзвичайно високому рівні майстерності. НА кількох десятках сторінках йому вдається створити світ і історію достатньо захопливу, щоб читач міг уявити собі персонажів і ситуацію і невідривно слідувати за ними до кінця, водночас історію завершену і таку, що не потребує додаткових пояснень. Для тих, у кого нечитун, рекомендуємо.
Відгуки читачів
«Я б не хотіла жити у світі «Фаху», я за право вибору»
«Потворний хлопчик» – твір про відповідальність. Ми змінюємо людей навколо себе, забуваючи про відповідальність»
«Утопічне суспільство без боротьби підлітків зі злим урядом»
«Звужена свідомість відсутністю вибору»
«Яка мотивація у цьому суспільстві? Знайти щось, у чому ти найкращий»
«Експеримент ставили над Едіт. Це була перевірка на материнський інстинкт»
Знак питання
- Наскільки нам важливо, як людина виглядає? Які висновки про інтелект ми можемо зробити з зовнішнього вигляду?
- Який вибір має пан Хоскінс?
- Це був експеримент з дослідження хлопчика чи вивчення поведінки няні?
- Ви зрозуміли, чому хлопчику не можна було покидати приміщення?
- Як ви оцінюєте наукові пояснення у тексті?
- Якби у вас був вибір перенести людину з будь-якого місця і часу – хто б це був?
- Чи здогадались ви, що таке насправді «Інтернат для недоумків»?
- Як ви ставитесь до такої технології отримання знань як у «Фаху»? Які можливості це дає і які обмеження накладає?
- Чи дали б ви машині вирішувати своє майбутнє?
- Як перетворення неандертальця на звичайного сучасного хлопчика – з сучасними іграшками, сучасним іменем, який говорить англійською, допоможе вивчити неандертальців?
- Що видає у історіях 1950-ті?
- «Фах» – утопія чи антиутопія? Індивідуальна свобода придушена колективною ментальністю.
- Вам не здається, що сеттинг досить обмежений – так, люди по-новому навчаються, і колонізували інші зірки, але гроші досі зберігають у банці, дивляться телевізор і читають паперові книги?
Про автора
Айзек Азімов (1920 – 1992), американський письменник і професор біохімії в Бостонському університеті. Вважається частиною великої трійки авторів наукової фантастики разом з Артуром Кларком і Робертом Хейнлейном. Написав більше ніж 500 книжок, і 90 тисяч листів. Сам Азімов казав, що його прізвище походить від слова «озимий».
Народився в Петровічах, кордон сучасних Білорусі і РФ. У рік захворів на пневмонію разом з рештою дітей в селі, і єдиний вижив. Мав молодших сестру Марсію і брата Стенлі. Коли Азімову було 3 роки сім’я переїхала в США. Він ніколи не знав російської, бо батьки говорили з ним на ідиші та англійською. Жили в Брукліні, відкрили мережу магазинів цукерок, де працювали всі члени родини. Азімов навчився читати на газетах, які продавались в магазинах батьків.
Отримав стипендію у Колумбійському університеті, вчився на зоології, перейшов на хімію, тому що був проти експериментів над тваринами. Вивчив німецьку та французьку. Під час Другої світової працював як цивільний хімік на експериментальний станції морської піхоти.
Отримав посаду в Бостонському університеті, але згодом почав заробляти письменництвом більше і тільки читав лекції. Його запросили працювати в оборонній структурі на збройний проєкт, але Азімов відмовився.
Азімов зустрів свою дружину Гертруду на побаченні всліпу, в них народилось двоє дітей, але в 1970 році вони розійшлись, а через два тижні після офіційного розлучення він одружився з Джанет Джепсон, авторкою наукової фантастики.
Азімов був клаустрофілом – йому подобались замкнуті маленькі приміщення, при цьому він боявся літати, і літав тільки двічі за все життя. Любив подорожувати на кораблях, не вживав алкоголю, не вмів плавати і кататись на велосипеді. Був засновником Комітету наукових досліджень свідчень про паранормальне, і членом Пантеона Скептиків. Назвав Карла Сагана одним з двох людей, яких він зустрічав, чий інтелект перевершує його власний.
У 57 Азімов пережив серцевий напад, а через кілька років, під час операції, його заразили ВІЧ під час переливання крові. Помер в 1992.
Усю ранню кар’єру Азімова складали короткі історії. Потім він захопився нон-фікшеном і за 25 років написав тільки 4 науково-фантастичні романи, і 120 нон-фікшн книг. У 18 років Азімов почав постійну переписку і зустрічі з редактором журналу наукової фантастики Джоном Кемпбеллом, який спочатку багато йому відмовляв, але його настанови допомогли Азімову сформуватись як письменнику. Кембел почав його активно друкувати, Орсон Велс купив права на екранізацію одного з творів, і до кінця Другої світової Азімов вже заробляв письменництвом, хоч і не стільки скільки на основній роботі і не міг уявити собі, як він зможе жити на цю зарплатню.
Він вірив, що найбільшим внеском в книговидання буде його «три закони робототехніки» та Фундація.
На основі його історій, зібраних у збірку «Повна історія роботів» 1982, Харлан Еллісон написав сценарій до «Я, Робот», який не було знято, поки в 1990 його не було опубліковано у формі книги, а в 2004 нарешті знято.
Роман «Двохсотлітня людина», який завоював найбільше нагород серед усіх творів Азімова, також було екранізовано в 1999 році.
Подружився з Джином Роденбері – автором «Стартреку», писав про нього критичні статті і пізніше навіть виступав радником з наукових питань «Стартреку».
Виступав за реформу календаря , що б було 4 сезони по 13 тижнів, 91 дню.
Він писав простою мовою, в нього була команда людей – набірник, пруфрідер тощо. Спочатку Азімов вигадував кінець, а потім початок, а потім все що всередині.
Азімов не любив писати про прибульців після того, як на початку своєї кар’єри його історію про прибульців не захотіли публікувати, бо прибульці у ній були вищими за людей. Він був проти романтики в науковій фантастиці, і навіть писав про це відкриті листи. Він завжди відповідав, що брак романтики в його книгах через те, що коли він почав писати, то не був ще на жодному побаченні, і нічого не знав про жінок.
Азімов вважав себе феміністом, багато писав про права жінок, а також ЛГБТ спільноти, виступав за контроль народжуваності, вважав, що перенаселення землі одна з найбільших загроз і вона неминуча. При цьому він вільно поводився з жінками, які були проти цього. І на думку біографів Азімова саме його поведінка на публічних подіях, присвячених науковій фантастиці, відштовхувала більшість жінок від таких подій. Грубо кажучи, він чіплявся до багатьох жінок, навіть тих, які прийшли з іншими чоловіками.
Думав, що люди будуть отримувати знання з комп’ютерів і поширювати їх, і що люди житимуть в космосі у 2019 році.
Азімов захоплювався Толкіном, і читав «Володаря перстнів» п’ять разів. Толкін, до речі, також захоплювався Азімовим. Він вважав, що багатьом книгам, які вважаються науковою фантастикою, бракує науковості. Дружив з Артуром Кларком, і вони вважали один одного найкращими фантастами (а для себе лишали друге місце). Захоплювався Агатою Крісті і вважав Пуаро найкращим детективом всіх часів. Також любив Вудхауза.
Азімов писав: «Протягом 40 років я публікував щоденно приблизно 1000 слів. І ще протягом 20 років 1700 слів на день»
(Одне з інтерв’ю Азімова, де він згадує Кінга, скільки він пише на рік, і чи втратять люди роботу через роботів)
Що почитати крім «Потворного хлопчика» та «Фаху»: цикл «Робот», куди входять «Печери зі сталі» 1954, «Голе сонце» 1957, «Роботи сходу» 1983; Трилогію «Фундація» 1951-1953; цикл Лакі Стар: «Девід Стар космічний рейнджер» 1952, «Норбі і загублена принцеса» 1985, «Хроніки Норбі» 1983, а також «Самі боги» 1972, «Немезида» 1989, «Сутінки» 1990, « Дитина часу» 1992, колекції оповідань «Я робот» 1950, «Марсіанський шлях» 1955, «Дев’ять завтра» 1959, «Крізь скло» 1967, «Юпітер та інші історії» 1975, «Сни роботів» 1986, серія «Чорні вдівці» 1974.
Окрім наукової фантастики, Азімов також писав книги про історію (14 штук), наприклад: «Греки: Велика пригода» 1965, «Хронологія Світу Азімова» 1991, «Римська Республіка» 1966 тощо. Окрім цього існує ще «Гід Азімова по Біблії» у двох томах, що вийшов у 1967 і 1969 роках: пояснення політичних впливів, історичних подій, біографічна інформація про реальних героїв. «Гід Азімова по Шекспіру» 1970, «Анотований Дон Жуан» 1972, «Анотовані Мандри Гуллівера» 1980, «Світ карбону» 1958, «Творення Франції» 1972, «Азімов сміється знову» 1992.
Найвідоміші фільми, зняті по Азімову – «Двохсотлітня людина» Кріса Коламбуса, (1999), «Я робот» 2004 (віддалено пов’язано зі збіркою «Робот»), «Фундація» 2021. Існує також короткометражний фільм «Потворний хлопчик» 1977, а деякі з його історій були адаптовані в теленовели і випущені як мінісеріал «Поза межами незнаного» в 1960х, а на основі оповідань про роботів було створено комп’ютерну гру «Робот Сіті».
Айзека Азімова досліджувала Катя Потапенко
P.S. Тим, хто любить фантастику і антиутопії, радимо наші рецензії на “Хранителя” Лоїс Лоурі та “Людину в високому замку” Філіпа К. Діка.
P.P.S. Якщо хочете підтримати нас гривнею 👇
❤️ патреончик: https://www.patreon.com/cedra
⭐️ монобаночка: https://send.monobank.ua/jar/7e5USCFphw
Наші мережі 👇
❤️ Instagram: https://www.instagram.com/cedra_journal/
🌻 Youtube: https://www.youtube.com/@CedraBlog
⭐️ Telegram: https://t.me/cedra_journal
⚡️ Facebook: https://m.facebook.com/cedra.journal/
