Корейська сімейна сага “Пачінко” одночасно жахає і захоплює. Можливо, українському читачеві буде важко асоціювати себе з персонажами, однак одне неспростовно – неможливо за них не вболівати. Світ якудзи, соціальної і національної несправедливості, релігії, азарту, сексу, відданості, наркотиків, гральних автоматів, справжньої дружби, кожна глава якого ніби серія з “гачком” наприкінці – неможливо не перегорнути сторінку, аби дізнатись що далі.
Синопсис
На початку 20-го століття в маленькому корейському селі подружня пара намагається заробити більше грошей і починає здавати своє житло, перетворюючи його на пансіон. Коли Корея анексована Японією, країна різко біднішає, однак бізнес пари іде більш-менш успішно, їхній син Хуні, який має інвалідність, щасливо одружується з жінкою на ім’я Янджін. У них народжується донька Санджа, яку Хуні дуже любить. Однак він помирає від туберкульозу, коли Санджі виповнюється 13.
У 17 Санджа вагітніє – вона закохалась у Хансу, багатого рибного брокера, який звабив її, а коли дізнався про вагітність, розповів, що має дружину і дітей в Японії, запропонувавши їй стати його другою «дружиною» (утриманкою) в Кореї. Санджа відмовляється і розриває зв’язки з Хансу. Тим часом хворобливий молодий пастор Ісаак Бек зупиняється у пансіоні Янджін. Жінки впізнають ознаки туберкульозу, і починають доглядати його. Йому стає краще і в якості подяки він пропонує одружитись з Санджею і врятувати її від ганьби, забравши в Осаку. Санджа погоджується, пара переїздить в Осаку до брата Ісаака – Йосеба і його дружини Кьонхі.
Санджа народжує сина – Ноа, а згодом ще одного сина (вже від Ісаака) – Мозасу. Корейців в Японії принижують, вони живуть у бідності. Японський уряд вимагає від усіх пасторів поклонятись імператору. В церкві Ісаака замість імператора молились богу, і за це всіх працівників арештували. Поки Ісаак був у в’язниці, Санджа і Кьонхі починають торгувати кімчі на місцевому ринку. Йосеб проти, але їхній бізнес йде добре. Менеджер ресторану Кім Чангхо наймає їх готувати для нього, і сім’я міцно стає на ноги. Ісаака випускають через три роки, але він, виснажений і хворий, помирає невдовзі вдома.
Наприкінці Другої світової у житті Санджі знову з’являється Хансу: це його ресторан, він весь час слідкував за її життям. Він вважає, що на Осаку скинуть бомбу, і просить її з сім’єю переїхати в село, де буде безпечніше. Хансу навіть привозить мати Санджі – Янджін. Він рятує Йосеба, коли той ледь виживає після обстрілу Нагасакі.
Після короткого періоду життя в селі, сім’я повертається в Осаку, Ноа мріє вступити в університет, а Мозасу починає працювати у бізнесі гральних автоматів – пачінко. Ноа вступає в університет, а Санджа йде до Хансу з проханням позичити їй гроші на прожиття Ноа в Васеді. Хансу відмовляється, бо він вже оплатив його квартиру і всі рахунки з університету.
Дівчина Ноа вказує на його зовнішню схожість з Хансу і коли він питає про це Санджу, то розуміє, що це його батько. Він ненавидить ідею, що в ньому є кров якудзи, тож кидає все і переїздить в Нагано, обриваючи всі зв’язки з родиною, тільки періодично висилаючи їм гроші. 16 років Ноа живе успішним життям середнього класу, одружується і заводить дітей, поки Хансу і Санджа не вистежують його. Одразу після розмови із Санджею, Ноа покінчує життя самогубством.
Тим часом Кім, закоханий у Кьонхі, їде в Корею шукати кращої долі, бо вона, хоч і відповідає йому взаємністю, відмовляється покинути помираючого Йосеба.
Мозасу одружується з Юмі, швачкою, і народжує сина – Соломона. Юмі невдовзі гине в аварії. Санджа кидає свій бізнес (тепер це цукерки) і переїздить до Мозасу, який ростить сина на американський манір і хоче, щоб той працював на американські компанії.
Йосеб та Янджін помирають. Коли Соломон вже тінейджер, заможний і впливовий Мозасу починає зустрічатись з розлученою японкою. Соломон закохується в її бідову доньку – Ханью, аж поки не переїздить в Колумбійський університет, і починає зустрічатись з корейсько-американською дівчиною Фібі. Разом вони їдуть в Японію, де він знаходить роботу у британському інвестиційному банку. Через непорозуміння і втручання патрона Мозасу – Горо, його звільняють (ніби то за зв’язки з якудзою). Фібі кидає Соломона після того, як той відмовляється з нею одружитись і поїхати назад в штати.
Ханья помирає, Соломон йде працювати в батьків бізнес. Санджа йде на могилу Ісаака, і дізнається, що Ноа часто приходив туди, що означає, що попри все, він все одно любив свою сім’ю. Книга закінчується на тому, що Санджа повертається додому, до єдиної людини, яка завжди була поруч – Кьонхі.
«Госен, – голосно мовила Янджін. – Жіноча доля – страждати»
«Дивитися на неї не було ні огидно, ні соромно, але вона передчасно сягнула тієї стадії в житті жінки, коли ніхто не помічав, що вона заходила чи виходила з кімнати»
«Кьонхі мала винятково вродливе лице – очі форми і кольору насіння хурми і красивий рот. Колір шкіри в неї мав відтінок білих півоній»
«Добре дбай про свого чоловіка. Інакше це робитиме якась інша жінка»
Причини читати
Історичний контекст Пачінко. Корея була під японським правлінням від анексії в 1910 до 1945 року. Після того, як Японія капітулювала, Корея була поділена на північну та південну (які, відповідно, підтримувались радянським та американським урядами). Багато корейців повернулось з Японії додому, але дехто лишився в Японії, попри дискримінацію, через те, що об’єднаної Кореї – тобто їхньої батьківщини – більше не існувало.
Документальність історії. Лі писала книгу протягом 10 років: 2007-2017, у Токіо та Нью-Йорку. Під час роботи над книгою вона провела багато інтерв’ю з корейцями, які пережили анексію Японією, і чула багато історій про жертви матріархів родин, які утримували сім’ї, розпродаючи майно родини, і торгуючи на ринку саморобними виробами.
Моделі виживання. У “Пачінко” ми бачимо багато моделей виживання: персонажі роблять найкращі з найгірших виборів. Вони мають долати не тільки зовнішні, але і внутрішні чинники – гордість, сором’язливість, йти на компроміси. Всі роблять різні речі для того щоб вижити, і витягти свої сім’ї. Часто ми бачимо протиставлення героїв, наприклад, Ісаак та Йосеб. Ісаак – ідейний. Коли Йосеб бачить його понівечене тіло, він каже: “невже ти не міг сказати те що вони хотіли, невже ти не розумієш, що найважливіше – це вижити”. Але ця філософія чужа Ісааку. Наступне покоління братів Ноа та Мозасу – також мають різні погляди. Ноа хоче бути японцем і асимілюватись, а Мозасу піднімається над стереотипами інших і не намагається бути кимось, врешті стаючи мільйонером на бізнесі пачінко.
Як вижити, якщо ти жінка? Санджа – як рольова модель. «Життя жінки — це безкінечна праця і страждання. Краще очікувати цього, розумієш? Ти вже дорослішаєш, тож повинна це знати. Для жінки чоловік, за якого вона вийде, повністю визначить її долю. Хороший чоловік — пристойне життя, поганий — прокляте. Але як би там не було, завжди чекай на страждання». Ця цитата підсумовує досвід жінок у “Пачінко”: їхні стосунки, материнство, особисті вибори — все це відбувається в умовах постійної боротьби. Досвід Санджі є символічним для всього роману: її рішення визначають шлях для наступних поколінь. Хоч шлюб Санджі з Ісааком починається з ганьби й закінчується трагедією – Санджа вступає в шлюб із відкритими очима — не знаючи, чи зможе полюбити Ісаака, чи повірить у його бога, чи забуде Хансу. Вона приймає його, розуміючи, що це її найкращий шанс врятувати дитину і себе. Лі не дає остаточного морального вироку її рішенням. Але зрозуміло, що без гідності й сили Санджі – не було б ні її родини, ні їхнього успіху. Це ще раз підкреслює — навіть якщо «жінці судилося страждати», вона має здатність чинити опір і перетворювати страждання на силу, мудрість і любов.
Символ пачінко. Пачінко (від “пачі” – звуконаслідувальний вигук, що дослівно означає “клац” – імітацію звуку, який утворюється від удару кульки в автоматі пачінко) – японська гра, автомати у гральних залах. У цій сфері у романі працює багато корейців в Японії. Ця гра символізує переплетення випадковості, навичок, розчарування та вищої мети, які керують життям родини Санджі. Коли Мозасу постійно потрапляє в халепи через бійки, Горо втручається й пропонує йому роботу в залі пачінко, щоби забрати його з вулиці. Горо — майстер маніпуляцій з ігровими автоматами: він налаштовує їх так, щоб гра була «розчаровуючою для постійних клієнтів […] але водночас достатньо передбачуваною, щоб зрідка приносити виграші», змушуючи людей знову й знову повертатися, аби спробувати удачу.
Ця риса пачінко — постійна можливість виграшу, що час від часу майорить перед очима, але зрештою обертається розчаруванням — символізує боротьбу корейських іммігрантів за місце в суспільстві, яке їх не приймає.
Наприкінці роману, коли Соломон втрачає свою посаду у фінансовій компанії через можливі кримінальні зв’язки родини, й звертається до Мозасу з проханням про роботу в пачінко, він розуміє, що «гра» суспільних упереджень завжди була підтасована, і як би він не старався, його ніколи не визнають повноцінним членом суспільства — незалежно від того, де він працює.
Таким чином, пачінко дає можливість родині на краще життя — але водночас ніби обмежує їхні горизонти, змушуючи грати за чужими правилами у світі, який не дозволяє їм виграти по-справжньому.
Думки читачів
“І це ми расисти? Там японці не можуть корейця від японця відрізнити”
“Персонажі дбали про мертвих більше ніж про живих. Українцям це теж, до речі, притаманно”
“Мені б дуже хотілося, щоб була така книжка про Україну”
“Санджа виграла в автоматі Хансу”
“Для Ноа бути корейцем гірше, ніж вчинити самогубство”
Знак питання
- Сором – потужний концепт у азійській культурі. Як ідея сорому проявляється у романі? Через що персонажам найбільше соромно?
- Чи спокутував Хансу свою провину? Хто був кращим батьком – Ісаак чи Хансу?
- Значення дому для персонажів роману?
- На вашу думку, чи демонізовані японці у романі чи їхній опис справедливий?
- Чи підходить назва роману? Адже пачінко з’являється не спочатку.
- Чи новою була для вас інформація про історичні стосунки корейців і японців?
- Яка ваша думка про фінал?
- Чи впливає на нас вибір наших предків? Чи кожне покоління має свій шлях?
Про автора
Мін Джін Лі народилась у Сеулі, Південна Корея, у 1968 році. Її батько був біженцем корейської війни (з території, яка зараз є Північною Кореєю), менеджером косметичної компанії, а мати – була донькою священика і вчителькою фортепіано з Південної Кореї.
Коли Мін було 7, сім’я переїхала в США. Вона виросла в Нью-Йорку, де батьки мали магазин біжутерії в корейському кварталі. Вивчала історію в Йєлі, і юриспруденцію в Джорджтауні. Кілька років працювала юристкою в Нью-Йорку, почала вчитись письменництву під час декретної відпустки.
В 90-х Мін писала короткі оповідання про корейську діаспору, і перший її роман – «Безкоштовна їжа для мільйонерів» був опублікований в 2007 році. Він став дуже популярним у Великій Британії, а пізніше і в США (нетфлікс планує екранізацію).
Того ж року вона з родиною переїхала в Токіо, де жила чотири роки. Там Мін почала писати «Пачінко». Згодом родина повернулась в Нью-Йорк. Мін має чоловіка японсько-європейського походження та сина. На сьогодні працює над третім романом про діаспору.
Мін називає своїм натхненням письменників вікторіанської доби, зокрема, Діккенса, Джордж Еліот та Оноре де Бальзака, а також – Біблію.
У 2017 виходить «Пачінко», який одразу стає бестселером у США (навіть Обама рекомендує цю книгу публічно). У 2022 виходить екранізація – серіал «Пачінко».
Мін редагувала кілька літературних антологій, як наприклад «Найкращі американські оповідання» 2023, та антологію-збірник оповідань Марка Твена. Корейське телебачення випустило про Лі документальний фільм в 2023 році.
Якщо вам подобаються семейні саги, радимо “Білі зуби” Зеді Сміт та “Усюди жевріють пожежі” Селесте Інг.
Випробовувала свою удачу в автоматах пачінко Катя Потапенко.
Наші мережі 👇
❤️ Instagram: https://www.instagram.com/cedra_journal/
🌻 Youtube: https://www.youtube.com/@CedraBlog
