Щось лихе насувається. Нагадує полотна Рериха. Ось воно, воно таке жахливе, що неможливо передати його жахливість, краще не буду. Нагадує Рериха. Ні, буду, бо ви маєте знати. Ні, не маєте, бо це надто жахливо. Ні, все ж маєте! Як Рерих прямо. А я вже казав, що це жахливо?
Думка щодо адекватності Говарда Філіпса Лавкрафта й досі м’ячиком для пінг-понгу кидається з крайнощів в крайнощі, проте його талант, після майже півстоліття дебатів, здорової і упередженої критики, громадського осуду і піднесення на п’єдестал, все ж беззаперечний.
Синопсис
Геологічна експедиція в Антарктику, що мала на меті знайти унікальні гірські породи та скам’янілості, які допомогли б визначити вік континенту, знайшла те, що не мало бути знайденим. Як сказав би інший визначний фантаст Толкієн: «Жадоба і жага змусила їх копати надто глибоко. І вони розбудили дещо…». Експедиція розділилась, що призвело до страшної загибелі більшої частини команди. Автор та його напарник вирушають у глиб таємничих антарктичних гір, аби знайти відповіді на питання, які вони не наважуються собі поставити.
«Страх – найдавніше з чуттів. Страх невідомого».
«Ці гори ввижались мені вмістилищем зла – стрімчаками божевілля, схили яких обривались, йшли у провалля, за яким нічого не було».
«Божевілля – ось єдине пояснення, що спадало на думку, принаймні, єдине, яке промовлялось вголос».
«Навіть у завиваннях вітру вчувалась якась злобна воля, часом нам здавалось, що це виття супроводжує якась дика музика – чи то свист, чи то труби».
«Кого б вони не нагадували зовнішнім виглядом – морських зірок чи якихось неземних рослин, міфічних чудовиськ чи інопланетян, за своєю суттю вони були людьми».
Причини читати
Чесно буде сказати, що твори Лавкрафта варто розглядати лише як частинки одного похмурого пазла. Кожен окремо – вони справляють враження чогось незавершеного, підштовхують шукати відповіді на питання, кінця яким не буде ніколи. Та все ж, «Хребти безумства», «Стрімчаки божевілля» – як їх не назви, містять, напевно, найбільше посилань на інші частинки цієї історії. Центральний твір Лавкрафтівської міфології відкриває двері у страшну казку, яку так легко сплутати зі спогадами, захованими глибоко всередині, навіть від самого себе.
Твір одночасно лякає і смішить. І що найцікавіше – одними й тими ж прийомами. Постійні повтори можуть кого завгодно вивести з себе, і водночас нагадують настирливу мелодію, що наганяє відчуття тривоги, і змушує мимохіть оглядатись через плече.
Маса відсилок та алюзій на історичні події, твори мистецтва, літератури, нав’язливі, але навдивовижу художні і чіткі образи чіпляються за пам’ять та апелюють до фонових знань, і складають враження все ж інтелектуального чтива.
Врешті-решт, Лавкрафт – це культ.
Думки членів клубу
«Ну це графоманством попахує».
«Найбільше лякає невідомість. У ті роки, коли він це писав, ніхто ж насправді не знав, що там в Антарктиді, у це цілком можна було повірити, і злякатись до чортиків, особливо, якщо читав у підлітковому віці, вночі, з ліхтариком під ковдрою».
«Він так часто повторював, що побачив щось жахливе, що коли воно справді з’явилось, хотілось сказати «тю».
«Міг вибрати якийсь більш страшний вигук ніж «текке-лі-лі».
Варто подумати:
- Якщо головний герой так не хотів, щоб інші дізнались про його знахідку, навіщо написав про це? Адже чим зловісніший і таємничіший його звіт, тим більше сміливців захоче побачити те, що побачив він.
- Що з описаного здається найбільш\найменш реальним? Лавкрафт сам пише про те, що його «історія викликає сумніви». Що видається найбільш сумнівним, якщо припустити, що це справжній звіт вченого?
- Які назви, символи, дрібниці створюють атмосферу жаху і очікування неуникного?
- Як вам така ідея створення людства старцями?
- Якими ви уявляєте собі старців?
- Чому герой робить висновок, що «за своєю суттю, вони були людьми»?
- Нащадки ніколи не зможуть уникнути покарання за вчинки предків?
- Чи вірите ви в ідею циклічності цивілізацій?
Про автора
Якби життя і творчість Говарда Лавкрафта аналізували спеціалісти з поведінкового аналізу з сучасних телевізійних кримінальних драм, вони б сказали, що причини (можливих) психічних розладів та дивних вчинків необхідно шукати в дитинстві. І справді, його дитинство не можна назвати казковим. Хіба що, казковим у стилі Гауфа чи Гофмана, або неадаптованих братів Грімм. Батьки померли внаслідок невдалого (читай: середньовічного) лікування психічних хвороб. Життя у чотирьох стінах готичного замку і нічний спосіб життя (Лавкрафт не виносив денного світла, через те, що мати боялась випустити його на вулицю, і тому спав вдень і грався вночі), навряд чи можна назвати здоровою атмосферою для розвитку дитячого мозку. За його власними словами плато Ленг, Ктулху і старці снилися йому в дитинстві. Одним з найбільших захоплень Лавкрафта був космос (звідки походить більшість його створінь) – він мріяв стати астрономом.
Не дивлячись на всі ці характеристики у зрілому віці мав багато друзів, подорожував, був одружений з письменницею і бізнес-вумен з Чернігова Сонею Грін, з якою зберіг дружні стосунки після розлучення. Вважається другим після Вольтера найпліднішим епістолярником (написав близько 100 тисяч листів за життя). Мав гарне почуття гумору і самоіронії, і навіть якщо вам не зайдуть «Стрімчаки божевілля», варто почитати його листи – так кмітливо посилати опонентів та громадську думку треба вміти.
Зберіг дитячі смаки та звички у дорослому віці – ненавидів морепродукти (привіт, Ктулху!), міг їсти саме морозиво, любив котів, не вважав себе гарним письменником, ледь виживав на гонорари з розповідей. Через недоїдання та своєрідний спосіб життя захворів на рак кишківника, від чого і помер.
Надто готичному та повільному як на двадцяте століття, Лавкрафту, як і усім фантастам був притаманний гострий зір – багато елементів з його розповідей обігнали свій час. Тендітний, скромний, неприйнятий, крихкий, він, тим не менш, зумів втримати у своїй голові світ, наповнений холодними монстрами, і вийти з цієї битви переможцем.
*Книжковий клуб «Клуб залюблених у книгу та…» збирається в останню п’ятницю щомісяця о 19:00 у книгарні «Небо». Участь за попередньою реєстрацією за телефоном: +380996263642, +380687007977. Вартість 50 грн. Пригощаємо чаєм та печивом. Літературний модератор клубу Катерина Потапенко.
