Більшість з нас любить подумки повертатись у дитинство. Де дерева були вищими за будинки, де друзів кликали у вікно, де нас хвалили, якщо ми доїли свій обід до кінця, а єдиним обов’язком було вчасно повернутись додому на вечерю. А ще, там, у дитинстві, з нами були дідусі і бабусі, які любили нас три тисячі.
Синопсис
10-літній хлопчик Тоніно розповідає про своє раннє дитинство, коли в нього було дві бабусі та два дідуся. Тоді він жив із батьками на межі розлучення у міській квартирі. У цій історії Тоніно ходить у садок, який ненавидить, відчуває напругу між батьками, і брак справжньої до нього любові з боку міських дідуся й бабусі. Життя у місті – проблемна і похмура частина його існування. Та коли він «тікає» від цієї реальності в село – все змінюється. Бабуся і дідусь Тоніно по матері живуть у сільській місцевості і не схожі ні на кого в світі. Хоча багато хто називає їх божевільними, але Тоніно любить їх більше за «нормальних» дідуся і бабусю. У день народження матері Тоніно дідусь посадив черешню, яка стала для них справжнім фамільним деревом. Бабуся Теодолінда і дідусь Оттавіано вчать хлопчика простим речам: любові, поваги та уваги до всього живого. Коли бабуся помирає, дідусь пояснює Тоніно, що вона не зникла, а живе в своїй улюбленій гусці – Альфонсині. Для Тоніно таке пояснення набагато краще за інші, які пропонують йому дорослі. Оттавіано проявляє ознаки хвороби Альцгеймера, тригером чому стає послідовність сумних подій: смерть дружини та рішення місцевої влади відняти в нього частину землі під будівництво дороги. Оттавіано поступово зникає з життя Тоніно, але не до кінця. Тоніно легше від ідеї того, що поки улюблена дідусева черешня стоїть біля їхнього будинку, дідусь буде поруч.
«Що трапляється зі старими деревами, коли їх пересадити? – вони помирають»
«Я давно помітив, що тільки-но мова заходить про померлих, усі раптом серйознішають і зітхають, навіть якщо ледь знали того, про кого говорять. Дідусь же, розповідаючи про бабцю, ніколи не виглядав сумним»
«Він захворів від самотності»
«Так я дізнався, що померти – означає здійснити довгу подорож на небо без літака, і що там немає місця ні для гусей, ні для дітей»
Причини читати
Проста мова, переконлива і зворушлива історія. Більшість з нас впізнає себе у Тоніно. Тому ця книга так підкупає. Багато епізодів демонструють невинне сприйняття і ставлення Тоніно до подій. Його життя позбавлене стресу, і неймовірно контрастує із постійним збентеженням, нервуванням та подекуди гнівом батьків. Дорослі можуть часто бути настільки поглинуті відповідальністю та щоденними зобов’язаннями, що вони забувають про прості радощі. Тоніно – це голос усіх наших внутрішніх дітей, які просто хочуть залізти на дерево разом із кимось особливим.
Часто дорослі забувають, що діти також відчувають страх і біль втрати. І (так само, до речі, як і дорослим) їм необхідно отримати пояснення, і знайти вихід для болю. Чомусь ми оперативно звертаємо увагу на фізичний біль, натомість душевні, психологічні травми здебільшого просто прикриваємо. Це все одно ніби поріз на руці не лікувати, а просто вдягти на руку рукавичку. «С глаз долой – из сердца вон». У голосі Тоніно ми чуємо сум, ніби він згадує, обертається через плече до когось, кого вже нема, до безтурботного життя, яке лишилось в минулому. Він дорослішає і поступово втрачає свою безпосередність, отримує нову відповідальність. Це неминучий етап у житті кожного, і ми знову проживаємо його з Тоніно.
Контраст між життям у селі і в місті поглиблює різницю між міськими та сільськими родичами Тоніно. Смаки, аромати, колористика, згадки про певні локальні явища або сімейні традиції, описи побутових моментів життя якнайкраще це підкреслюють.
Книга, написана в 1998 році, мала великий успіх в Японії. Західна культура розглядає дерева з практичної точки зору: як те, що дає плоди, чи як об’єкти краси. А у східній культурі – дерева живі, до них звикли ставитись з повагою, наділяти їх антропоморфними рисами тощо. Як і в Японії, в книзі Анжели Нанетті, дерево – є символом безперервності життя.
Думки членів клубу
«Старість – це особисте рішення»
«Ми якось дуже недооцінюємо дітей»
«Вони просто занадто близько жили одне від одного»
«Сільські дідусь з бабусею Тоніно – такі ж егоїсти, як і міські. Дідусь забрав Тоніно до себе, тільки коли дружина померла, тому що звісно йому веселіше з малим ніж одному»
«У цій книжці транслюється багато любові до всього»
«Наші люди живуть на «потім». А коли в них нарешті є можливість зробити те, що вони хотіли і все життя відкладали – вони розуміють, що зараз цього вже не хочуть»
«Мати взяла на себе забагато відповідальності. Вона не вміє делегувати»
«Часто жертовність душить»
Знак питання
- На момент розповіді оповідачеві 9-10 років. Чи вдалося авторці вхопити оцю дитячу манеру на письмі, чи деякі моменти вибивались?
- Чи правильно казати дітям «полетіла на небо», «знайшли у капусті» тощо?
- Коли у парі помирає жінка, чоловіки як правило довго не живуть. Чим можна це пояснити?
- Яка різниця між літніми людьми і старими людьми?
- Хлопчикам кажуть: не плач, ти ж мужик і все таке. З одного боку, таким чином закаляється характер, але з іншого – відбувається накопичення емоцій, яке несе за собою нервові зриви і скалічену психіку. Відповідно, ми маємо культуру, в якій чоловічі сльози і взагалі «непритаманні емоції» не толеруються. Чи актуально це сьогодні?
- Якому герою співчуваєш найбільше?
- Чи не здається вам, що мати Тоніно зображена доволі однобоко? Якоюсь істеричкою, і при цьому опускаються причини, які зумовлюють її нервову поведінку?
- Книга позиціонується як дитяча. Чи зрозуміла вона буде дітям?
Про автора
Анжела Нанетті колишня вчителька італійської мови у місті Пескара. Закінчила університет Болоньї за спеціалізацією середньовічна історія. З 80-х пише дитячі та підліткові книги, оповідь у яких ведеться здебільшого від першої особи – хлопчика-підлітка. Письменниця говорить, що так їй вдається максимально абстрагуватись від власної особистості, бо вона не хоче писати про себе, її твори не автобіографічні. Найпопулярніші книжки: «Спогади Адальберто» – про труднощі підліткового віку, «Чоловік, що вирощував комети» – про фігуру батька в житті дитини, «Містраль» – про перше кохання, «Таємниця острова» – про хлопчика, що стає свідком вбивства, «Крістіна Бельйозо, італійська принцеса», «Янголи» тощо.
*Книжковий клуб «Клуб залюблених у книгу та…» збирається в останню п’ятницю щомісяця о 19:00 у книгарні «NEBO». Участь за попередньою реєстрацією за телефоном: +380996263642, +380687007977. Вартість 50 грн. Пригощаємо чаєм та печивом.
Літературний модератор клубу Катерина Потапенко.
