Про геніїв, що випередили свій час, рідко кажуть: щасливі. Залишаючи людству незнищенний і неоціненний спадок, вони тільки спостерігають за життям, пролітаючи, як комети, що освітлюють шлях для оточуючих, згасаючи у темряві їхнього нерозуміння. Як, наприклад, автор найцитованішої в світі книги після Шекспіра та Біблії – Чарльз Лютвідж Доджсон.
Синопсис
Сон Аліси теплого літнього дня заводить її спочатку під землю, а потім в надзвичайну країну, сповнену дивовижних перетворень, магічних створінь, карколомних ситуацій, та непередбачуваних висновків. У своїх подорожах (бо ж спала вона двічі, і вдруге потрапила по той бік дзеркала) вона зустрічає кролика, божевільного капелюшника, кількох королев, балакучих квітів, справжнього лицаря, і ще купу створінь, які змінюють форму, напрямок своїх кроків та світ навколо Аліси, хоче вона того чи ні.
«Ця мала химерниця страх як любила вдавати двох осіб одразу»
«Просто коли починаєш в’янути, пелюстки трохи розхристуються»
«Хай все змінилося кругом! І розділя нас море, ти панна вже – й мене, ачей, забула…»
«Про мене конче треба написати книжку. Я й сама напишу, коли виросту велика»
«Найкращі – завжди недосяжні»
«- Ти божевільна. – Звідки ти знаєш? – Інакше тебе б тут не було»
«Які плинні тут речі!»
«Убога та пам’ять, що оглядається тільки назад»
«З усіх чудес, що пережила Аліса, саме це залишилося в її пам’яті найяскравішим спомином: лагідні голубі очі Лицаря, його м’яка усмішка, сяйво призахідного сонця, що просвічує його волосся»
Дивіться наше відео про божевільні теорії навколо книги:
Причини читати
Ми всі можемо переказати синопсис написаний вище. Але чи відповідає він на питання: «про що Аліса?» ?Як і з більшістю цитованої, екранізованої, опопкультуреної класики, наші уявлення про «Алісу» Керролла довгий час піддавались впливу зовнішніх факторів. Почнемо хоча б із того, що «Аліса» читається в 5-му класі у шкільній програмі з зарубіжної літератури. Як несправедливо щодо Керролла і щодо самої «Аліси».
Попри те, що обидві «Аліси» без сумніву сповнені алюзій, метафор, філософії, передбачень та жартів, призначених для конкретних знайомих Керролла, приймімо просту істину: автор не продумував книгу і нічого не хотів сказати читачу.Ненависники Керролла називали «Алісу» казкою без моралі, через що вона не подобалась вікторіанським батькам, і стала улюбленицею вікторіанських дітей. Справді, в «Алісі» нема моралізаторства, притаманного дитячим творам того часу, романам виховання, та дорослішання головного героя (як, наприклад, у творах Діккенса і Бернетт). Хоча, як каже Алісі герцогиня: «Все має мораль, якщо ви можете її знайти». Добре, що ми не маємо бути дитиною вікторіанської доби або Алісою Лідделл аби оцінити працю Керролла.
Пліз, ін інгліш. Звісно, особливого шарму і ще більше значення книга набуває в оригінальній англомовній версії. Керролл особливо любив гру слів і словникові алюзії. Наприклад, одні з найяскравіших героїв, Капелюшник та Березневий Заєць, обрані ним не просто так, а завдяки ідіомам «Mad as a hatter» – божевільний, як капелюшник, та «Mad as a march hare» – божевільний, як березневий заєць. І якщо причина божевілля зайця пояснюється покликом природи (зайці стають особливо дикими після зими, намагаючись знайти собі пару), то з капелюшниками все трохи складніше. Річ у тім, що у 19 столітті капелюшники часто оброблювали фетр ртуттю, вдихали пари і галюцинували, а також у них розвивались різноманітні захворювання нервової системи.
Наповнена пасхалками політична алегорія. Майже усі персонажі «Аліси» є маркерами певних понять або історичних подій. От, наприклад, вічне питання: хто такий Хитун-бовтун? Неймовірно, але факт: це ніщо інше як….катапульта! У «Історії Англії» є цілий уривок ледь не дослівно цитований у дитячому віршику: «уся королівська кіннота і усе лицарство з королівської свити не можуть її (катапульту) підняти».
Рубання голів за наказом королеви – пряме посилання на Англію періоду війни троянд, коли голови летіли направо і наліво. А байка про лева та однорога в «Алісі по той бік дзеркала» зображує непутящого короля, який мусить примоститись між двох велетів, і якому явно не зручно, проте іншого місця не знайшлось: це образи Шотландії (символ – одноріг), та Англії (символ монархії – лев), і незручне становище англійського короля, який хоче догодити обом.
Не обійшлось і без релігійних образів, як от морж, тесля і з’їдені устриці. Загально прийнята теорія у тому, що морж – це Ісус, а тесля – традиційно апостол Петро. Хоча, сучасна критика міняє їх місцями, і замість Петра вбачає у моржі Будду.
Але, звісно, найбільше символів (хто б сумнівався!) у тексті знаходять фрейдисти. Аліса росте, її тіло змінюється – в цьому вбачається алюзія на пубертатний період. Це ніби історія дорослішання Єви, яка скуштувала заборонений плід, і чиї пригоди починаються в садку, ідилічному тихому місці. Наша Аліса не бере яблуко, вона біжить за кроликом у світ, який докорінно змінює її. Фрейдисти бачать символи у всьому підряд – ключі, двері, гусені, штори. Словом, якщо почнете гуглити «приховані месседжі «Аліси в Дивосвіті» – краще заберіть від екрану дітей.
Сам Льюїс Керролл писав про свій твір дуже просто: «героїня проводить годину під землею, де зустрічає різних тварин та створінь, наділених даром мови. Все це сон, але я не хочу цього розкривати до самого кінця».
Це все про науку. Астрономи зв’язують персонаж Аліси з всесвітом, що розширюється. У Дивосвіті ніщо не є тим, чим здається. Самоідентифікація, самоствердження, пошуки себе – важлива частина та ідея «Аліси». Зауваження королеви щодо пам’яті, яка працює не лише на минуле, а й на майбутнє, зараз мають набагато більше сенсу. З середини 2000-х нейронауковці почали усвідомлювати, що пам’ять насправді не про минуле – вона допомагає нам поводитись правильно у майбутньому. Такі історії – повірити в 6 неможливих речей до сніданку – фантастичні, абсурдистські, неймовірні, штовхають наш мозок бути більш гнучким, більш креативним, вигадувати нові ідеї.
Керролл&Аліса. Одного липневого сонячного дня, у 1862 році, Аліса Лідделл і її сестри Шарлотта та Едіт поїхали з колегами їхнього батька, в тому числі, математиком коледжу Крайст-Чьорч Чарльзом Доджсоном, на прогулянку по Темзі. Ця історія багатьом знайома можливо навіть краще, ніж власне сам текст твору.
Як би там не було, а за усіма свідченнями, саме Аліса змусила Керролла втілити свої фантастичні історії у письмову форму. Оригінальний манускрипт називався «Пригоди Аліси під землею» і супроводжувався ілюстраціями самого Керролла, який взагалі вважав себе більше художником, ніж письменником і довгий час наполягав, що лише він ілюструватиме власні твори. Відомо, що Керролл попросив в Аліси локон її волосся. Але його рукопис з ілюстраціями – зовсім не нагадували реальну Алісу!
Враховуючи те, що історія була розказана вперше, аби розважити дівчат Лідделл, більшість персонажів є алюзіями на найближче оточення Доджсона і сімейства Лідделлів – дівчата з легкістю впізнавали у персонажах своїх вчителів, гувернанток, друзів своїх батьків. Керролл написав рукопис, проілюстрував і подарував Алісі. Хоча для родини та близьких Лідделлів було очевидно, що Аліса – це їхня Аліса, для всього навколишнього світу – ні. Тож з впевненістю можна сказати, що «Аліса» – це історія, так само як і біографія.
Щось сталося незрозуміле між сестрами Лідделл і Керроллом. Щось, що назавжди залишиться лише між ними. Зберігся його запис у щоденнику про останню спільну прогулянку 1863 року (Алісі 11): «приємне завершення приємної подорожі».Очевидно тоді він зробив щось, що насторожило або розізлило Лідделлів. Після цього матір Аліси заборонила дівчатам спілкуватись з Керроллом і спалила всі його листи. Є версія, що він завів роман із покоївкою Лідделлів, і мати, побачивши це, вигнала його. Про нього ходили різні чутки ще за життя – захоплення фотографією, дружба з дітьми, і навмисне уникання товариства дорослих. Одне точно: Керролла не можна оцінювати ні за сучасними стандартами, ні за уявленнями про благопристойність вікторіанської доби. І хоча пізніше Керролл таки перетинався з Алісою та сестрами, але колишня дружба лишилась для них в минулому.
Сама Аліса Лідделл вийшла заміж в 28 (за професійного гравця в крикет, між іншим), прожила довге, заможне життя, в неї було троє синів (двоє з яких загинули в Першій Світовій, а третього вона назвала Керел – хоча й заперечувала зв’язок із псевдонімом письменника). Вона навіть отримала науковий ступінь від університету Колумбії, лише за те, що стала прообразом «тієї самої Аліси». Свій найперший екземпляр книги, подарований Керроллом особисто, Аліса продала.
Післяжиття «Алісі в Дивосвіті». Найвідоміші ілюстрації до «Аліси під землею» та «Крізь дзеркало і що там побачила Аліса» належать ілюстраторові журналу «Панч» Джону Тенніелу. Історія, розказана на прогулянці аби розважити трьох знуджених дівчат, отримала десятки екранізацій, мультфільмів, стоси фан-фікшн, театральних адаптацій, комп’ютерних ігор, і навіть дала назву кільком неврологічним станам та феноменам.
Мюзикл Володимира Висоцького, аудіоказка на основі твору 1976 року, став певною мірою навіть скандальним, через антирадянські меседжі, які вгледіла тодішня цензура, як наприклад, фрази: «много неясного в странной стране», «нет-нет, у народа не трудная роль: упасть на колени – какая проблема?».
А автор відомої фантастичної трилогії «Темні матерії» Філіп Пулман сказав, що його Ліра – в певному сенсі є нащадком Аліси. Сам він висловився більш різко: «Я вкрав її, так!»
А в 1935 році у церкві всіх святих у містечку Дарбері, графство Чешир, батьківщині Керролла, з’явився вітраж, що зображає персонажів дилогії: кролика, кота, королеву, капелюшника, птаха Додо та інших.
Знак питання
- По який бік дзеркала ми перебуваємо?
- Чи схожі події на фантазії самої дівчинки?
- Чому всі персонажі такі грубі?
- Сучасники називали «Алісу» «казкою без моралі». Чи є в ній мораль?
- Чи Аліса повний, розвинутий персонаж? Чого їй не вистачає, чи навпаки, чого в ній забагато?
- Чи Аліса якось розвивається/змінюється (не лише за зростом) протягом книги?
- Що спільного у Дивосвіті і Задзеркаллі?
- Якби Льюїс Керролл був живий, що б ви спитали в нього про «Алісу в Дивосвіті»?
- Чи можемо ми думати неможливі думки?
Про автора
Здається, чим більше нам стає відомо, тим менше ми дізнаємося правди. Народився в Чеширі, хотів бути художником, викладав математику… З кожним роком про нього дізнаються (читайте: вигадують) все більше і більше, і скоро вже набереться ціла енциклопедія. І це при тому, що родичі Керролла зробили все для того, аби ми про нього нічогісінько не знали. Адже з такою екстраординарною особистістю – кожен вчинок під підозрою, кожне слово – компромат.
Керол прожив життя холостяком, замкнувшись у високих стінах Оксфорду. За переконанням студентів коледжу Чарльз Лютвідж Доджсон був найнуднішим вчителем математики в світі. Проте, коли у одного з його студентів стався напад епілепсії посеред заняття, Керролл зумів оперативно допомогти йому і з тих пір серйозно зацікавився медициною.
Королева Вікторія була в захваті від «Аліси» (не дивлячись на натяки та алюзії несхвальні для монархії, які дозволив собі Керролл), і вимагала принести їй інші книги письменника. І їй принесли! «Конспекти з алгебраїчної планіметрії», «Елементарний путівник по теорії детермінантів»…
Він не хотів, щоб люди його знали. Не відповідав на листи, які надходили Льюісу Керроллу, і не любив, щоб його фотографували інші.
Керролл був знаний екстраординарними вчинками. Наприклад, наказав спалити перший тираж Аліси, бо йому не сподобалась якість видання. Та справжнім захопленням Керролла була фотографія. Він облаштував лабораторію у власному будинку, і скуповував і майстрував самостійно найпередовіше фотографічне обладнання, яке можна було знайти на теренах Британської імперії. Всупереч популярній думці, що фотографував Керролл лише дівчат пубертатного віку, на фото фігурували немовлята, та друзі письменника, а також багацько робив він і автопортретів. Всього у музеях та фондах збереглись близько 1000 фото, зроблених Керроллом. На них можна знайти навіть справжніх зірок, як, наприклад, Альфреда Теннісона, Данте Габріеля Росетті (про якого, до речі, на переконання літературних критиків, Керролл написав «Полювання на Снарка»), Майкл Фарадей, Томас Гакслі, Джон Міллє та інші.
Маючи 10 молодших братів та сестер, Керролл побудував маєток, де зібрав усіх своїх безсімейних родичів. Вони відплатили йому тим, що після його смерті спалили більшість його паперів, і повирізали частини його щоденників, які вважали аморальними. Один з племінників написав цілу книгу «Життя і творчість Льюїса Керролла», і без задніх думок, звісно ж, помістив туди детальну інформацію про дружбу письменника з маленькими дівчатками аби створити образ казкаря. Пізніше саме в цьому джерелі біографічних відомостей про Керролла дослідники угледіли фрейдистський підтекст.
Психоделічний автор страждав на болотяну лихоманку, ревматизм, безсоння, і постійні мігрені, які змінювали його відчуття перспективи. Аби чимось зайняти мозок і відволіктись, він вигадував різноманітні логічні математичні загадки, а згодом навіть випустив їх окремою книгою. Навіть його псевдонім теж є своєрідною загадкою. Він створив його зі свого власного ім’я – Чарльз Лютвідж Доджсон, спочатку переклавши на латину – Карл Людовік, після чого назад на англійську – Керол Льюїс, і поміняв місцями.
Синдром Аліси в країні чудес – це те, на що, швидше за все, й страждав Керролл – страшні мігрені, під час нападів яких людина відчуває себе і предмети навколо непропорційно маленькими чи великими і не може орієнтуватись у просторі та відстанях.
Доджсон був логіком. Натомість у Дивосвіті все нелогічне. Можливо, саме це і є його послання – світ божевільне місце, в якому нема сенсу шукати сенс – краще просто насолоджуватись цією прогулянкою.
Якщо не боїтесь спойлерів, радимо почитати наш матеріал про “Чарлі та шоколадну фабрику”!
Якщо захочете нас підтримати або підписатись на наші мережі – вам сюди:
❤️ https://donatello.to/cedra
❤️ https://www.patreon.com/cedra
❤️ https://send.monobank.ua/jar/7XhJmjGw9j
Наші мережі 👇
❤️ Instagram: https://www.instagram.com/cedra_journal/
🌻 Youtube: https://www.youtube.com/@CedraBlog
⭐️ Telegram: https://t.me/cedra_journal
🔥 TikTok: https://www.tiktok.com/@cedra.journal
⚡️ Facebook: https://m.facebook.com/cedra.journal/
