Майстерний опис малого Цахеса настільки полонив думки читачів, що герой з комічного (яким задумувався) перетворився на лякаючого. Талановита людина – талановита в усьому, і образи, створені музикантом і письменником Гофманом, давно зійшли зі сторінок і нотних станів, і міцно осіли у суспільній свідомості, надихаючи на похідні твори і здобувши репутацію народних.
Короткий зміст “Крихітки Цахеса”
Минуле маленької держави ідилічне і романтичне: піддані принца Деметрія жили у гармонії з природою і чудесами. Та на заміну чудесам прийшла освіта: люди бояться всього незвичного і чарівні істоти не вписуються в сучасний світ. Фея Рожа-Гожа (або ж Рожабельверде) пожаліла маленьке потворне дитя – «курдуплика», чия бідна матір, знесилена, не могла його прогодувати, і подарувала Цахесу (так звали дитину) чарівну владу над іншими – у присутності розумних, талановитих, гарних людей всі їхні чесноти автоматично приписувались йому.
З віком Цахес потрапляє у Керепес – студентське містечко, і швидко стає улюбленцем професора Моша Терпіна, а згодом навіть міністром закордонних справ Циннобером. Однак студент і поет Бальтазар не попадається на чари і бачить Цахеса таким, яким він є: «голова істоти була втиснута глибоко між її плечима, вона мала витягнуту, як гарбуз, форму замість спини, а тонкі, як вербова прутина, ніжки висіли прямо під грудьми, так що хлопець нагадував розрізаний редис. При пильнішому погляді можна було помітити довгий, загострений ніс, що виглядав з-під пухнастого чорного волосся, і пару маленьких, злісно палаючих очей, і якщо врахувати інші зморшкуваті риси, його обличчя найбільше нагадувало маленьку мандрагору».
Друг Бальтазара, референдарій Пульхер, якого Цахес позбавив секретної посади експедитора в Міністерстві закордонних справ, спочатку не може повірити в магію, списуючи все на хабар. Та згодом він погоджується з Бальтазаром, так само як і музикант-віртуоз, чию славу Цахес привласнив собі. Апогеєм стає той факт, що Цахес заручається з дочкою Моша Терпіна, прекрасною Кандідою, в яку давно закоханий Бальтазар. Хлопець намагається подолати курдупля і знайомиться з магом, що замаскувався під вченого – Проспером Альпанусом. Проспер розкриває секрет Цахеса – на його голові є три чарівні волосини, вирвавши і спаливши які можна позбавити його чарів. Проспер зустрічається з Рожею-Гожею, і розкриває їй очі на натуру Цахеса.
Бальтазар із друзями вириває волосини Цахеса, закляття спадає, всі бачать його справжнього. Цахес тікає в свій маєток, куди невдовзі вривається натовп, але камергер знаходить його мертвого у нічному горщику. Проспер робить послугу Рожі-Гожі, і на похоронах Цахеса всі вважають його за того прекрасного і талановитого пана Циннобера, яким він здавався.
Бальтазар і Кандіда одружуються, Проспер залишає свій маєток і багатство їм у спадок.
(До речі, про зарубіжну літературу говоримо в цьому подкасті):
Цитати
“Є ще на світі поетичні аскети, які йдуть ще далі і вважають, що коли дівчина сміється, їсть і п’є та гарно, модно одягається, то втрачає всю свою жіночу звабу”
“Сміливо звертайтесь до мене у скруті і…пийте в мене каву, коли тільки вам заманеться”
“У нашого священика є так багато чудових опудал із птахів та білок, то, може, він напхає мені й мого малюка Цахеса. Я б його поставила на шафу, щоб він там стояв у червоному сюртуці, з широкою стрічкою та великою зіркою на грудях на вічний спомин”
“Він умер від того, що боявся вмерти”
Причини читати
«Крихітка Цахес» – ворота в добу романтизму. В цьому тексті присутні багато улюблених тем Гофмана: феї, сплутані ідентичності, магія, романтичні студенти, дивні істоти, перетворення, науковці, політичні фігури. Попри фентезійні елементи, «Крихітка» дає нам певне уявлення про німецьку філософську думку, течії в мистецтві та навіть історичний контекст. Сучасний світ, на думку Гофмана, не потребує магії, щоб побачити в людині те, чого в ній немає: висока посада і багатство забезпечують їй загальну пошану.
Персонаж-характеристика. Твір став достатньо популярним, а образ курдупля, що крав заслуги інших, настільки яскравим та вражаючим, що “Цахесами” стали називати людей, які ладні присвоювати собі славу інших та наживатись на здобутках оточуючих, при цьому не маючи власних видатних талантів та звершень.
Доросла казка. Попри те, що “Крихітка Цахес” десятиліттями присутня у шкільній програмі із зарубіжної літератури, як і більшість європейських казок-фантазмагорій вона не була розрахована на дітей. Як і “Пітер Пен” та “Аліса у дивосвіті” в залежності від віку читача вона розкриває інші сенси та провокує обговорення тих проблем та ситуацій, які стають близькими у конкретному віці. Студенти звертають увагу на персонажів професорів, діти – на зовнішність самого Цахеса та магію, люди, що працюють в колективі, на несправедливість, викликану втручанням феї тощо. З іншого боку, хіба не так само можна сказати про будь-яку книгу?
Думки читачів
“Чарівників треба було врегулювати, бо вони грались людськими життями як хотіли”
“Чаклуни – не злі і не добрі, їм просто байдуже на людей”
“Цахес не розвивався, він нічого не робив. Він хаотичне зло”
“Для мене в цій книжці все було неочікувано”
“Було страшно, потім було смішно. І десь на середині ти розумієш, що це казка”
“Найстрашніше було те, що трапилось з Бальтазаром: коли ти бачиш, що інші люди бачать світ інакше, і не помічають твоїх заслуг, що б ти не робив”
“Головне в цьому житті правильно підібраний шампунь і кондиціонер”
“Це натяк на те, що певні люди вчасно померли, і отримали славу більшу ніж ті, хто заслужив на це”
“Таке враження, що у автора було по три варіанти кожного речення і він обирав найменш вірогідний варіант”
“Не всі заслуговують на співчуття”
Знак питання
- Чи викликав Цахес у вас співчуття?
- Чи міг такий подарунок від феї справді йому допомогти?
- Якби Цахес потрапив у суспільство нецікавих, пласких, нерозумних людей, він би також здавався таким?
- Чому саме поет має здатність бачити Цахеса справжнім?
- Якби Цахес народився в багатій родині, чи не мав би він таке ж ставлення оточення, як і з чарами?
- Чи можна назвати «Крихітку Цахеса» – фентезі?
- Рожа-Гожа – добра фея чи зла?
- Чи можна вважати фінал справедливим?
Про автора
Ернест Теодор Вільгельм Гофман (24 січня 1776 – 25 червня 1822) був німецьким автором романтиком, юристом, композитором, музичним критиком і художником. Найвідоміший твір – «Лускунчик і мишачий король». Гофмана вважають одним з перших авторів фентезі і готичного горору. А оповідання Гофмана «Пані Скудері» іноді вважається першою детективною історією.
Його батько був юристом у Кенігсберзі, також поетом та музикантом, одружився з кузиною Ловісою. Невдовзі після його народження, батьки розлучились. Батько переїхав у Інстербург зі старшим сином, Йоганом, а матір лишилась з Ернестом в Кенігсберзі разом зі своїми двома сестрами і братом, і вони всі разом ростили малого.
Подружився з Теодором Готлібом, племінником бургомістра Кенігсберга (який став прототипом Дроссельмейера в «Лускунчику»), і разом вони ходили на лекції Канта. Закохався у Дору Хатт, одружену пані, якій він викладав музику. Вона була старше за нього на 10 років, і мала шістьох дітей. Сім’я Дори помітила увагу Ернеста і попросила його сім’ю вислати юнака подалі.
Так Ернест отримав місце в конторі свого дядька в іншому місті, і коли дядька невдовзі підвищили, вони втрьох, разом з дядьковою дочкою, переїхали в Берлін. Там він написав оперету «Маска», і надіслав її королеві Луїзі Прусській. Пізніше працював у польських містечках, де одружився з полячкою Мішею Торчинською. Разом вони переїхали у Плоцк. Тоді помирають його тітка і дядько в Берліні, а також пані Дора Хат.
Він отримав пост в Варшаві. Гофман добре жив в Польщі, де став своїм. Але в 1806 війська Наполеона захопили Варшаву, і більшість прусських бюрократів втратило роботу. Тоді у Гофмана вже була донька Сесілія, вона з дружиною лишились в Польщі, а він поїхав у Берлін. Там він почав голодувати і позичати гроші, а невдовзі дізнався, що Сесілія померла.
У 1808 році він приїхав з дружиною у Бамберг, де почав працювати театральним менеджером. Потім працював музичним критиком в газеті в Лейпцигу. Прорив Гофмана стався в 1809 році з публікацією «Кавалер Глюк», розповіді про чоловіка, який зустрічає, або вважає, що зустрів композитора Глюка більше ніж через двадцять років після його смерті. З цією публікацією Гофман почав використовувати псевдонім E. T. A. Гофман, пояснюючи, що “A” означає Амадей, на знак пошани до Моцарта. Однак він продовжував використовувати ім’я Вільгельм в офіційних документах протягом усього свого життя, і саме ініціали E. T. W. стоять на його надгробку.
Наступного року він був найнятий до Бамберзького театру як постановник сцени, декоратор і драматург, одночасно даючи приватні уроки музики. Згодом йому запропонували посаду музичного директора оперної компанії (яка тоді виступала в Дрездені), і він прийняв пропозицію.
Пруссія оголосила війну Франції, і шлях Гофманів до Дрездена переривався і змінювався. Мости були зруйновані, його сім’я опинилася в ізоляції в містечку, де відбувалась битва. Та потім, вже на шляху до Лейпцига їхній екіпаж потрапив в аварію, в якій загинув один з пасажирів, а дружина Гофмана була поранена. Кілька місяців вони прожили в Дрездені, та згодом місто було обстріляне з великою кількістю жертв.
Через певний час Гофмана звільнили через сварку з менеджером оркестру, і врешті він повернувся до своєї колишньої кар’єри юриста. Він не припиняв писати музику і його опера «Ундіна» була поставлена в Берлінському театрі. Її успішний показ закінчився лише після пожежі на 25-му виступі.
Зловживання алкоголем і сифіліс зрештою спричинили параліч. Свої останні твори Гофман диктував дружині або секретарю. Помер в Берліні у віці 46 років. На його надгробному камені написано: «Радник суду, відмінний у своїй посаді, як поет, як музикант, як живописець, вірний своїм друзям».
Окрім музичних творів Гофман лишив чотири томи прози. Найвідомішими його творами крім «Лускунчик та мишачий король» та «Крихітка Цахес на прізвисько Циннобер» є «Пісочна людина», «Володар бліх», «Життєва філософія кота Мурра», «Золотий горщик», «Пані Скудері» та інші.
У його музичному доробку є опера, балет, безліч вокальних та інструментальних творів, і навіть симфонія. На твори Гофмана писав музику Роберт Шуман, Жак Оффенбах створив балет “Казки Гофмана”, 1881, і оперету «Король Морква» засновану на «Крихітці Цахесі», Лео Деліб написав балет «Копелія», що заснований на двох моторошних історіях Гофмана.
Гофман також безпосередньо вплинув на музичні погляди XIX століття через свою музичну критику. Його рецензії встановили нові літературні стандарти для текстів про музику і заохочували пізніших авторів вважати музику “найромантичнішим з усіх мистецтв”.
З Цахесом і його батьком розбиралась Катя Потапенко.
P.S. Тим, хто любить дорослі казки і шкільну програму із зарубіжної літератури, радимо наші рецензії на “Поліанну” Портер, “Алісу в Дивокраї” Керролла, та “Пітера Пена” Баррі.
P.P.S. Якщо хочете підтримати нас гривнею 👇
❤️ патреончик: https://www.patreon.com/cedra
⭐️ монобаночка: https://send.monobank.ua/jar/7e5USCFphw
Наші мережі 👇
❤️ Instagram: https://www.instagram.com/cedra_journal/
🌻 Youtube: https://www.youtube.com/@CedraBlog
⭐️ Telegram: https://t.me/cedra_journal
⚡️ Facebook: https://m.facebook.com/cedra.journal/
