Політика вся локальна. Вона чіпляє нас у нашому домі, на вулиці, на якій ми живемо. Дороги, якими ми ходимо, школи, в яких навчаються наші діти, рівень нашої заробітної платні, медицини тощо. «Все королівське військо» – це історія про Америку, яка не потерпить короля, про усвідомлення помилок минулого, без якого немає майбутнього, про місцевого хлопця, вашого сусіда-активіста, перетравленого і перетвореного системою на вірного слугу популізму і корупції.
Рік 1933 – три роки до «теперішнього» у романі. Тут ми вперше зустрічаємо протагоніста Джека Бьордена (Джека-на-всі-руки) і всезнаючого оповідача історії, коли він супроводжує найзахопливішого вигаданого політика, якого ви коли-небудь зустрічали, губернатора південного штату (ймовірно, Луїзіани) Віллі Старка, його сина Тома і дружину Люсі в піар-поїздці до провінційного містечка Мейзон-сіті. Віллі схиляє Джека накопати компромат на поважного суддю Монтегю Ірвіна – наставника дитячих років Джека та друга його матері, аби переконати старого стати на бік Віллі. Це типове для Джека завдання запускає ланцюг трагічних подій, що закінчується розкриттям чужих таємниць та низкою смертей у безпосередній близькості до головного героя та водночас нарешті дає йому мету і сенс життя.
Джек згадує, коли він вперше прибув до Мейзон-сіті, згадує початок політичної кар’єри Віллі, коли той був ідеалістом, який щиро вірив, що викорінить корупцію та бідність у штаті. З цього починається його мандрівка спогадами, розкиданими у часі та просторі, що зачіпають життя Віллі та демонструють його зміну в процесі набуття політичної ваги, так і життя Джека, його минуле та зустрічі з близькими для нього людьми.
«Ви, звісно, вирішили судячи з імені, що Рафінад був негром. Але він не був негром. Він був з ірландців. З болота вигулькнув опосум і хотів перебігти дорогу, і перебіг би, але Рафінад виявився спритнішим»
«Кінець людини – знання. Та одного вона не може знати: вона не може знати – врятує його знання чи згубить. Чого ви не знаєте – те вам не нашкодить, бо його не існує»
«Завжди щось є»
«Троє були вбиті на місці. Вони впали на бетонну доріжку. Десятеро чи дванадцятеро сильно травмувались і деякі з них лишились каліками решту життя. Для Віллі це було великою вдачею»
«Варто було йому приїхати у більш-менш велике місто, як виявлялось, що людей не цікавило, яка зі сторін – господня сторона»
«Ти надто багато пояснюєш. Пообіцяй, що притиснеш товстунів – і досить про податки. Змусь їх плакати, сміятись, втлумач, що ти їм друг-приятель, заблукана душа, чи що ти Господь всемогутній. Розізли їх, врешті-решт. Нехай хоч зляться на тебе. Тільки розворуши їх. Неважливо як – і вони тебе полюблять»
«Бог і ніщо мають багато спільного. Погляньте на секунду будь-якому з них в обличчя – ефект буде той самий»
«Віллі цікавить Віллі. А коли людина цікавиться собою просто і невимушено, так як цікавиться собою Віллі, то він називається генієм»
«Право – вузька ковдра на двоспальному ліжку, коли ніч холодна, а на ліжку троє»
«Це був звичайний культурний різновид людських будяків»
«Я давно його знаю. Надто давно, аби знати його»
«У його ослінчика лишилось не так багато ніжок, щоб він дозволив собі втратити ще одну»
«Зелений прямокутник на чорній землі раптом також став чорним»
«Тримайся подалі від Європи. Там скоро буде суцільне пекло. Дуже скоро»
Причини читати
Екскурс в історію Америки. Роман охоплює (включно з історичними ліричними відступами) часовий проміжок від 1810-х до 1939 року в історії південних штатів (Міссісіпі, Луїзіана, Теннессі, Алабама тощо). Привид рабства продовжує переслідувати покоління американців і впливати на їхнє світосприйняття і самосприйняття. Автор доходить висновку, що лише правда, твереза оцінка себе і своєї країни може відкрити нації американців шлях у адекватне майбутнє.
Скелетом у шафі американської мрії виявляється предок Джека Бьордена (як він вважає) – Касс Мастерн – головний герой ретроспективної історії про зраду друга і адюльтер, що ламає долі не лише безпосередньо причетних сторін, а й «свідків». Кінематографічний епізод із продажом рабині нехай і не найжорстокіший у американській літературі, проте Ворренові вдалося викликати саме ті почуття, що мають виникати у сучасної людини при згадці про рабство – огиду, сором, страх.
Документальність. Популіст-авторитарник з комуністичними замашками Г’ю Лонг – прототип Віллі Старка – також хотів «простих речей для простого народу»: їжі, роботи, справедливості, соціальної захищеності. Г’ю зажив слави диктатора саме через свої неоднозначні методи ведення політики – погрози, підкуп, шантаж, непотизм. Губернатор Луїзіани у 1928-31-му, та представник в сенаті у 1932-35 роках, масово підтриманий сільським населенням штату, оточив себе тілоохоронцями, адже встиг за недовгу політичну кар’єру нажити безліч ворогів. Як і Віллі, реальний Лонг був вбитий молодим лікарем прямо у Капітолії під час планування президентської кампанії. По сьогодні мотиви лікаря (як і його причетність загалом) лишаються нерозкритими. Є версія, що насправді Лонга вбив один з його охоронців, або куля відскочила рикошетом, бо свиті Лонга лише здалося, що лікар хотів вистрілити. У нього всадили 60 куль, а розслідування так і не проводилось.
Справжній Г’ю Лонг 
Бродерік Кроуфорд у ролі Віллі Старка (отримав “Оскар” за цю роль)
Між іншим, Г’ю Лонг був загалом дуже популярною фігурою у американській культурі, і надихнув не лише Воррена. Синклер Льюїс – перший американець, який отримав Нобелівську премію з літератури за роман-антиутопію «У нас це неможливо», що вийшов у 1935 році, зображував перетворення Америки під управлінням художньої версії Г’ю Лонга на фашистську державу.
Тим не менше, Воррен казав, що ця книга не про політику, а про стосунки двох чоловіків, їхні спільні і відмінні характеристики. Перед написанням Роберт їздив в Італію, коли там правив Муссоліні, і почерпнув від нього головну рису ведення політичної кампанії свого героя – розумне використання популізму, спираючись на малозабезпечене місцеве населення.
Персонажі. Джек Бьорден навряд чи бачить себе як реальну людину. Майже до кінця книги він стверджує, що розповідає історію Віллі Старка, і що він сам більше нагадує предмет інтер’єру, а не дійову особу. Ховаючись від теперішнього більшість свого життя, Джек шукає прихистку у минулому. «З Джеком Бьорденом не трапилось нічого, бо з Джеком Бьорденом ніколи нічого не траплялось. Він був невразливим», лягав спати не для того, щоб прокинутись зранку, а прокидався для того, аби лягти спати.
Джек з радянської екранізації 
Джек з американської екранізації 1949 року
Джек вважає себе ідеалістом. Для нього ідеалізм втілюється у твердженні – «те, чого ти не знаєш, не може тебе скривдити, тож воно не реальне; не важливо, що ти робиш, або що відбувається навколо тебе, бо все це нереальне». Для Джека така позиція є механізмом, що допомагає йому боротися з болем. Наприкінці роману він змінює свій «ідеалізм» на гуманізм. Бути «невразливим» – було прокляттям Джека, і лише коли він визнав власну вразливість – це відкрило для нього життя. У якійсь мірі те, що він лишається живим наприкінці, виправдовується ідеєю про те, що «хтось має лишитись в живих, аби розповісти історію».
Тип героя Джека Бьордена – Всезнаючий Оповідач – є традиційним образом для класичної американської літератури – на думку спадають інші персонажі з подібною позицією – цинік Холден Колфілд у «Над прірвою у житі» Селінджера, депресивний Квентін Компсон з «Галасу та шаленства» Фолкнера, розчарований Нік Карравей у «Великому Гетсбі» Фіцджеральда тощо.
Віллі Старк – американський герой, який, здається, живе американською мрією. Вчиться ночами, працює днями, займається самоосвітою, і врешті, завдяки власній наполегливості і вірі в себе, стає губернатором штату. Більш того, напочатку політичної кар’єри Віллі часто порівнюється з Христом (як Джеком, так і у своєму власному баченні – коли він, наприклад, називає Дафі Іудою). Чого Віллі хоче? Змінити суспільство. Що Віллі розуміє? Що самих лише добрих намірів недостатньо. Коли Джек напоює Віллі і в того відключається раціо і вмикається емоціо – він нарешті знаходить шлях до сердець місцевих мешканців. Це гнів. Здається, що аби пробудити цей гнів всередині себе самого – він стає алкоголіком. Та крім того, будує школи, лікарні, дороги, створює роботи, бореться з расизмом, корупцією, бідністю, нерівністю – захищає маленького чоловіка. Чому ж він має погану репутацію? Напевно через те, що «правда», яку він використовує для досягнення своїх цілей – є брудною білизною опонентів. У світі Віллі – єдиний шлях досягти чогось в політиці – це грати брудно. Врешті він стає чоловіком-«мета виправдовує засоби». «Я не збираюсь виголошувати промову» – улюблений хід політиків-популістів, і один з багатьох хрестоматійних популістських прийомів, використаних Віллі у своїй політичній діяльності.
Анна та Адам Стентони – представники еліти. Святу Анну ми бачимо очима упередженого Джека. Йому боляче думати про неї і втрачене кохання (якщо це було воно), тож він то порівнює її зі своєю дружиною, то одразу вішає на неї ярлик старої діви, ніби намагаючись виправдати себе і принизити її у власній свідомості. Сама ж Анна, попри справді елітарне походження, предстає перед нами ледь не матір’ю Терезою, що піклується про знедолених, і намагається присвятити себе допомозі іншим. Талановитий в усьому кращий друг Джека (з трактуванням поняття «дружба» якого можна посперечатися), самітник хірург-піаніст Адам – високоморальний вбивця Віллі Старка. Адам практичний, людина науки, раціоналіст. Його вчинок, напевно, є найбільшою невідповідністю створеному характеру у романі (крім самогубства судді). Усіх героїв роману на нераціональні вчинки штовхають розкриті секрети, проте аж до моменту вбивства, Адам не справляє враження людини, яка будь-що робить імпульсивно.
Мати Джека – «до біса дорогий подарунок» – напевно, єдина жінка у романі, яка не закохана у Віллі Старка. Очевидно Джекові важливо знати, що вона здатна любити, а отже є людиною, а не просто приманкою для чоловіків. У нещасне кохання матері та судді справді віриться. Суддя Ірвін виявляється надто гордим аби зізнатися у своєму батьківстві Джекові, і навіть обирає смерть, аби лише не стати об’єктом обговорень та звинувачень за єдиний випадок корупції у далекому минулому.
Назва відсилає нас до англійського дитячого віршика про Хитуна-бовтуна. Здавалося б, що спільного у антропоморфного яйця з політикою південних штатів? Теорій є більше, ніж може здатись на перший погляд. Враховуючи, що одна з провідних тем роману – усвідомлення минулого, Хитуном може бути сама Америка. Розбита своїм минулим (рабством) так, що у теперішньому американці не можуть зібрати її до купи.
Другий варіант стосується замашки Віллі на абсолютну владу: в Америці немає королів і не може бути. Тож, якщо хтось захоче стати королем в Америці (богом, одноосібним правителем, диктатором) – невпинно впаде і розіб’ється. Крім того, так само як у віршику ми не бачимо самого короля, а сприймаємо його тільки через його оточення, де коні і люди – символи влади, у Воррена ми бачимо Віллі крізь призму його стосунків із іншими. Іронічно, що Адам Стентон, який, напевно, єдиний, хто найвірогідніше міг би зібрати Віллі знову до купи – вбиває його. Суддя Ірвін, між іншим, застосовує до Віллі прислів’я – «не розбивши яєць – не зробиш яєшню».
Більш документальне пояснення назви можна знайти у історії прототипа Віллі Старка – одним з мотто передвиборної кампанії Г’ю Лонга був вислів «кожен чоловік – король» (“every man is a king”), а сам губернатор мав прізвисько – морський цар (kingfish).
Не обійшовся Воррен і без символізму, так – каблучка Дункана Трайса є символом усвідомлення відповідальності за власні дії. Різдвяна краватка Віллі – символ його наївності і трансформації з дядька Віллі на Боса. Так само трансформуються і стосунки Джека та Віллі. Лікарня Віллі – символ його гарних намірів, що покликаний виправдати корупцію і методи ведення політики. Та й сам Віллі – харизматичний ідеаліст, який перетворюється на затятого корупціонера і популіста, є символом темної сторони американської політики.
Ще один неприхований меседж Воррен подає у епіграфі: «Mentre che la speranza ha fior del verde» («поки надія має хоч одну зелену пелюстку») з «Божественної комедії» Данте (частини «Чистилище»), який є нічим іншим як посилання на символ надії, що жевріє, натякаючи, що трагедія – не обов’язково є кінцем історії. Так, нігілізм Джека перетворюється на гуманізм, а цинізм дає дорогу надії.
Будова сюжету. Враховуючи нелінійність роману, легко загубитись в сюжеті: пачка різних спогадів, кожен з яких веде до іншого спогаду в минулому. Все ж, якщо розставити спогади у хронологічному порядку, можна вибудувати чітку структуру: конфлікт – Джек змушений шантажувати старого друга (суддю Ірвіна) через тиск іншого друга (Віллі); загострення – історик всередині Джека не може зупинитись, і вчинити чесно щодо судді + Сібіл вагітна дитиною Тома, що загрожує репутації Віллі + Анна заводить із ним роман; кульмінація – смерть судді і зізнання матері, смертельна травма Тома, смерть Віллі і Адама; нагнітання – велика сплячка: навколо Джека всі померли, він один обмірковує те, що сталось; розв’язка – дослідження та розслідування Джеком смерті Віллі і Адама, розмови з Седі і Дафі; закінчення – розмова із матір’ю, спадання прокляття недоторканості з Джека, одруження з Анною, написання книги.
Екранізації. Історія Джека Бьордена та Віллі Старка здобула популярність одразу після публікації, а екранізуватись її взялися не лише в Голлівуді, а й у СРСР. Голлівудська версія 1949 року була найуспішнішою і напевно найближчою до оригіналу і отримала три Оскари (у тому числі за найкращий фільм та головну чоловічу роль). Радянська екранізація 1971 року, що побачила світ у вигляді трьох-серійного телефільму з провідними на той момент акторами, сильно відрізнялась від тексту, зокрема була зовсім відсутня головна тема – трансформації Віллі з борця за права бідного населення у корупціонера та популіста та ретроспектива з Кассом Мастерном, а самі події перенесені в 1960-ті. Найсучасніша адаптація вийшла у 2006 році – із Шоном Пенном у ролі Віллі, Джудом Лоу у ролі Джека, Кейт Вінслет у ролі Анни, Марком Руффало у ролі Адама та Ентоні Гопкінсом у ролі суді Ірвіна, та попри надзірковий склад, особливого визнання не здобула.
Думки членів клубу
«Мені нагадало «Зоряні війни»: Люк, я твій батько»
«Мені здалось, що це друга частина «Таємної історії» Донни Тарт. Той самий герой, який виріс, знайшов собі інших близнюків, іншого Генрі…»
«Якщо покласти свіжий огірок у банку з солоними огірками, то він скоро скисне»
«Видно, що жінки написані чоловіком. Взагалі усі персонажі підпорядковані великій політиці, підпорядковані ідеї. Хто має владу – той має усе».
Знак питання:
- Навіщо потрібна історія Касса Мастерна?
- З точки зору моралі в усьому винен Джек? Даючи Віллі випивку, Джек створює монстра. Чи справді він така незначна фігура, чи є каталізатором всіх трагічних подій?
- Чи міг Віллі обійтись без сумнівних методів – погроз, шантажу, непотизму? Чи його політичні тактики виправдані результатами?
- Яка ваша версія пояснення назви роману?
- На смертному одрі Віллі каже: «все могло б бути інакше, Джек, ти маєш вірити в це, навіть зараз». Що він мав на увазі?
- Самогубство судді – вчинок хоробрий чи навпаки?
- «Я з’ясував, що Малий Дафі, який тепер був губернатором штату, вбив Віллі Старка так само вірно, якби це його власна рука тримала пістолет. Я виявив також, що Седі Бьорк вклала зброю у руку Дафі і націлила її, і що вона вбила Віллі Старка та Адама Стентона» – чи можна звинувачувати героїв у вбивствах (самогубствах), зроблених не їхніми руками?
- Чи є в книзі поняття американської мрії? Що це поняття означає для вас?
- Як розцінити вчинок Джека, коли він хотів сказати Рафінаду про Дафі? Як це характеризує Джека?
- Чи намагається роман нас чомусь навчити?
- За що жінки люблять Віллі? Чи Віллі любить когось?
- Чому Джек береже каблучку Дункана Трайса?
- Чому Джек захотів побачити лоботомію?
- Завжди щось є?
- Чому Джек збрехав матері про суддю?
Про автора
Роберт Пенн Воррен – єдиний автор, який отримав Пулітцерівські премії у кількох жанрах – за прозу, за поезію та літературну критику, у яких був однаково успішним. Народився у Кентуккі у 1905 році, і був старшим сином в родині бізнесмена і вчительки, почав навчатися на філософа та історика. У студентські роки спілкувався з відомими на той момент молодими американськими поетами, і міцно застряг в цій тусовці, швидко сформувавши власне коло обраних. Тоді ж почав займатись літературною критикою. Був засновником такого віяння в літературній критиці, як «нова критика», що робила фокус на авторі, історичному контексті та формі твору, відсуваючи сам текст та сюжет на другий план.
Закінчив Каліфорнійський університет, вже почавши кар’єру поета. Далі навчався у Єлі та Оксфорді. Два роки в Великій Британії дуже вплинули на молодого Воррена. Після повернення почав викладати, і працював викладачем у різних американських університетах протягом 40 років – у коледжі у Мемфісі, а потім в університеті Луїзіани (якраз за часів правління Г’ю Лонга), університеті Мінесоти, і врешті у Єлі. Вийшовши на пенсію, не припинив писати.
Опублікована в 1946 книга «Все королівське військо» одразу отримала широкий розголос, частково через напівдокументальний сюжет; посприяло популярності і отримання Пулітцерівської премії у 1947.
Відомий переважно завдяки літературній критиці, крім збірок поезії, Воррен написав художні романи «На порозі небес», «Нічний вершник», «Досить світу і часу», «Банда янголів», «Печера», «Пустеля: Казка про громадянську війну», «Потоп: романтика нашого часу», «Зустрінь мене у Зеленому Глені», «Місце, куди можна прийти», але жоден з них не здобув такої ж популярності як «Все королівське військо», чи збірки критичних есе та документальної прози – «Розуміючи поезію», «Розуміючи художню літературу», «Хто відповість за негра?».
*Книжковий клуб «Клуб залюблених у книгу та…» збирається в останню п’ятницю щомісяця о 19:00 у книгарні «Небо». Участь за попередньою реєстрацією за телефоном: +380996263642, +380687007977. Вартість 50 грн. Пригощаємо чаєм та печивом. Літературний модератор клубу Катерина Потапенко.
