Напевно, найгірше відчуття – це зрозуміти, що ти не потрібен людині, яка більше за все на світі потрібна тобі. Що ти їй набрид, дістав її, бісиш, що їй за тебе соромно. Вона хоче, аби ти поменше з’являвся у її житті. Олівія відчуває себе зайвою. Близькі люди йдуть з її життя різними способами, і тепер, коли здавалося, що життя вже минуло, їй доведеться навчитись жити заново.
Синопсис
«Олівія Кіттеридж» це тринадцять історій жителів маленького американського містечка. Доброго Генрі, для якого найбільшим щастям було бачити щастя інших; милої Деніз, яка не заслуговувала на страждання, що випали на її долю; самотнього Кевіна, який вирвався з містечка, та не зміг вирвати містечко з себе; талановитої Анжели, яка застрягла у своїх стосунках з матір’ю; вередливого Джека, який раптом лишився сам-один. Герої живуть пліч-о-пліч, зустрічаються на весіллях та похоронах, ходять в одну аптеку, вчаться в одній школі, знають всі плітки одне про одного, але старанно приховують від інших свої справжні думки та почуття. У штаті Мен так не роблять.
«Йому хотілось її обійняти, але її обличчя вкривав морок, здавалось, що цей морок стоїть прямо за нею, поруч, ніби знайомий, що не бажає відійти вбік»
«Генрі перекинув пляшечку і червона рідина, ніби загустіла кров, вихлюпнулась на дубовий стіл»
«Мені все це до смерті набридло. До смерті»
«Самотність здатна вбивати людей різними способами»
«Ти не лишила йому вільного простору. Він не міг залишатись водночас у шлюбі і у нашому місті»
«Тюльпани розквітнули з образливою пишністю»
Причини читати
Тринадцять історій в «Олівії Кіттерідж» хоч і пов’язані між собою та сприймаються легко і як окремі оповідання, а тому моментально прочитуються, а зміна персонажів від історії до історії не дає занудьгувати, як і зміна тем оповідання.
Стиль Страут можна охарактеризувати як співчутливий реалізм. Вона пише про людей, які приречені зникати, не залишивши сліду – про ординарних білих американців переважно середнього віку, які пливуть за течією або проти неї, не піднімаючи при цьому хвиль. Деякі критики вважають її надто консервативною і стриманою, та водночас визначають її читача як освіченого жителя мегаполіса.
Під простою обкладинкою і нехитрим сюжетом криється емоційно складний художній твір, і саме поверхнева зовнішня «звичайність» персонажів якнайкраще підкреслює американські гірки почуттів, які вони проживають.
У книгах Страут – диявол в деталях. Вона може нагадати Чехова у депресії. Вона пише про провінційні містечка, але її не можна назвати провінційною письменницею. Страут не сентиментальна у своїх творах, але вони, тим не менше, будять сильні емоції та змушують читача співпереживати навіть не дуже приємним персонажам.
Книга отримала дуже непогану екранізацію із Френсіс МакДорманд у головній ролі, та набором інших характерних акторів (Зої Казан, Біла Мюррея, Річарда Дженкінса, Корі Смітта, Рейчел Броснахен та інших). Режисерка Ліза Холоденко, звісно, мала свій погляд на історію, тим цікавіше порівняти як розкриті характери і переживання героїв – як зміщені акценти у фільмі та у книзі. Фільм спродюсував Том Генкс, а саундтрек написав прекрасний Картер Барвелл.
Також, у «Олівії Кіттерідж» є продовження. Сіквел, під назвою «Олівія. Знову» вийшов у 2019 році (через 10 років після оригінального твору) і складається з 13 історій, що продовжують події першої книги. Друга книга зосереджена на житті Олівії у старшому віці – тут їй 70-80 років. Вона вдруге виходить заміж, переживає серцевий напад, переїздить у будинок для літніх людей, приймає роди в жінки на задньому сидінні машини. І традиційно – її присутність відчутна в усіх тринадцяти історіях, у житті усіх мешканців Кросбі.
Думки членів клубу
«О боже, це моя мама!»
«Вона його просто задушила. Вона всіх душить, люди задихаються поруч з нею»
«Дивно, що ви вибрали читати цю книгу у своєму віці. Як на мене, вона дуже «вікова».
Можна задуматись
- Чи ви зустрічали в житті когось схожого на Олівію? Якою є найкраща стратегія спілкування з такими особистостями?
- Як Олівія змінилась протягом книги? У чому це проявляється?
- Більшість героїв книги думали про суїцид у тій чи іншій мірі. Чи є характерними такі думки для людей загалом? Чим можна пояснити виникнення таких думок у героїв?
- Що відрізняє героїв, яким вдалося «втекти» з Кросбі, і тих, хто лишився? Чому одним вдалось, а іншим ні?
- Наскільки важливими є для нас зв’язки з родиною? Чи відчуваєте ви ніби вас переслідують привиди минулого? Чи можна взагалі відірватись від малої батьківщини назавжди, чи вона лишається жити всередині нас?
- Що такого Олівія і Генрі сказали одне одному у ніч взяття в заручники в лікарні, що це змінило їхні стосунки назавжди? Який це мало вплив на їхнє подальше життя?
- Чи розуміє Олівія якою бачать її всі інші? Чи для неї важлива насправді думка інших людей?
Про авторку
Елізабет Страут належить до тих письменників, чий шанс висловитись виборювався роками. Після самотнього і нудного дитинства у штаті Мен, роботи офіціанткою у барі, юридичної школи та невдалого заміжжя до 40 років Страут опублікувала кілька коротких новел. Наприкінці 90-х вона визначилась зі своїми письменницькими вподобаннями: маленькі міста, складні матері, непорозуміння поколінь. Не дивно, що більшість героїв її книг живуть у Мені. Це священник, що переживає смерть своєї молодої дружини у «Прибудь зі мною» (2006), це тинейджер, що закинув свинячу голову у місцеву мечеть у «Хлопці Берджес» (2013), і, звісно, Олівія Кіттерідж та її сусіди.
У 2009 за «Олівію» Страут отримала Пулітцерівську премію та ще ряд літературних нагород. Вона вийшла заміж удруге, за успішного і відомого колишнього прокурора штату Мен, отримала всесвітнє визнання як одна з найкращих американських авторок сучасності, життя Елізабет отримало новий виток після 50-ти.
Так, її твори не інноваційні, вона не створює нових світів або канонічних героїв, проте Елізабет Страут належить до дуже короткого списку успішних авторів сучасності, чиї твори не просто стали бестселерами, отримали екранізації та постановки, але й увійшли у світову культурну спадщину, і сформували сучасну американську літературу.
*Книжковий клуб «Клуб залюблених у книгу та…» збирається в останню п’ятницю щомісяця о 19:00 у книгарні «Небо».
Тема: Чоловік на ім’я Уве_Фредрік Бакман
Час: 24 квітня 2020 19:00
Подключиться к конференции Zoom
https://zoom.us/j/4644047587?pwd=Rm5od1lzdXlwVGdXNkZkcHFRblEydz09
Идентификатор конференции: 464 404 7587
Пароль: 571422
Літературний модератор клубу Катерина Потапенко.
1 Comment