Перед тим як стати провідником українських школярів у світ лицарства і антисемітизму Вальтер Скотт фактично винайшов жанр пригодницький історичний роман. Після появи реалізму в літературі “Айвенго” і його творця поспішно переставили на поличку “для дітей”. Чому його варто перечитати в дорослому віці – дізнавайтесь у цій рецензії.
(УВАГА, СПОЙЛЕРИ!)
Короткий зміст “Айвенго”
1190-ті – не найкращі часи для Англії. 150 років окупації норманами, які прийшли з півночі Франції. Король Ричард І (Левове серце) – нормандець, роками був поза Англією, очолюючи хрестовий похід у Єрусалимі, а тепер його полонив австрійський герцог. Поки він очікує на викуп, його брат Джон захопив владу. Через соціальний і економічний занепад багато саксонців втекли у ліси і грабують приїжджих.
Саксонець Седрик, опікун прекрасної Ровени і батько лицаря Вілфреда Айвенго, приймає у себе неочікуваних гостей – пріора Еймера і тамплієра – Бріана де Буагільбера. Він ненавидить норманів так сильно, що відрікся від власного сина через те, що той долучився до Ричарда у поході. Буагільбер програв Айвенго на турнірі в Палестині (до подій в романі), і тепер клянеться вбити Айвенго на дуелі.
Серед людей у домі Седрика – єврей Ісак з Йорка, який просить про нічліг. Це часи, коли антисемітизм процвітає, і євреї – якими б багатими вони не були, у будь-якій компанії у невигідному становищі. Неназваний пілігрим серед гостей Седрика, допомагає Ісаку втекти – він почув, що свита Буагільбера планує його пограбувати. Ісак обіцяє пілігриму збрую і коня в борг. Пілігрим хоче битись з Буагільбером, і погоджується на допомогу. Під час турніру в Ашбі, на якому головує принц Джон, зіркою стає лицар без імені, з гербом «Позбавлений спадку», який перемагає Буагільбера, та інших лицарів. Він обирає королеву турніру – Ровену, і віддає турнірні гроші Ісаку. Ребекка, донька Ісака, відмовляється від грошей. На другий день всі лицарі змовившись нападають на безіменного. На його бік стає таємничий «ледачий лицар» – у чорних обладунках. Вони перемагають ватагу Буагільбера, але відмовляються зняти шоломи. З безіменного лицаря шолом знімають силою – це Айвенго, син Седрика і коханий Ровени. Він втрачає свідомість від ран.
Принц Джон отримує новину, що Ричард повернувся з Австрії. Джон збирає лордів, щоб не дати Ричарду відновити владу. Проводиться останній турнір зі стрільби – перемагає Робін Локслі.
Один з прибічників Джона – Моріс де Брасі – планує одружитись з Ровеною. Він разом з кількома лордами викрадають її і Седрика на лісовій дорозі, щоб потім ніби то врятувати. Седрик планує одружити нащадка королів Аттельстана з Ровеною, і всі разом по дорозі зустрічають Ісака, з дочкою і пораненим Айвенго (про якого Седрик з Ровеною не знають), з ними також Гурт та Вамба (свинопас і блазень).
Де Брасі з поплічниками захоплюють компанію в полон. Гурт і Вамба тікають і потрапляють до Локслі, який вирішує допомогти Седрику. Локслі виявляється очільником банди Шервудського лісу.
Тим часом Чорний (ледачий) лицар зустрічає монаха у лісі, з яким веде довгу розмову за вживанням алкоголю. Згодом вони приєднуються до ватаги Локслі. У замку Торкілстон де Брасі намагається переконати Ровену вийти за нього заміж, Буагільбер намагається звабити Ребекку, а власник замку – Фронт де Бьоф погрожує Ісаку.
Тим часом Вамба перевдягається монахом і приходить до Седрика, міняється з ним місцями, і Седрик тікає до Робіна і Чорного лицаря. Ребекка лікує Айвенго у замку. У замку живе стара Ульріка – бранка Торкілстона. Нормани беруть замок в облогу, Буагільбер викрадає Ребекку. Аттельстана вбивають, де Брасі у полоні у Чорного лицаря. Торкілстон спалюють до тла, Ульріка та Фронт де Бьоф помирають.
Де Брасі відпускають. Він їде до Джона і розповідає, що Чорний лицар – це король Ричард. Ісак намагається врятувати Ребекку. Ребекка опиняється у тамплієрів і великий магістр хоче спалити її як відьму. Вона має знайти рятівника, щоб боровся за неї на двобої. Ребекка просить Ісака привести Айвенго.
У лісі на Чорного лицаря нападають вбивці, яких послав Джон, але Локслі приходить йому на допомогу: виявляється, що він – Робін Гуд. Айвенго присягається Ричарду у вірності, компанія їде на похорон Аттельстана. Седрик погоджується помиритись з Айвенго, Аттельстан несподівано оживає, Айвенго і Ричард їдуть рятувати Ребекку.
Айвенго б’ється на турнірі з Буагільбером, але той раптом падає, і помирає від серцевого нападу. Ребекку відпускають. Айвенго одружується з Ровеною. Ребекка їде з країни, даруючи Ровені свої коштовності. Ричард повертає собі трон і відправляє Джона до матері у якості покарання.
“В оздобленні кімнати відчувалось багатство і навіть певна витонченість, але комфорту не було, а позаяк в ті часи про нього не мали гадки, то і відсутність його не відчувалась”
“Бій мірошника з Гуртом так і залишиться неоспіваним через брак поета, який віддав би їм належне”
“Ненавиділа його, а все таки жила! Нещасна! Хіба у тебе не було під рукою кинджала, ножа або стилета?”
“Суд завжди здійснюється швидко, якщо суддя заздалегідь ухвалив вирок”
“Люди нерідко звалюють на долю наслідки власних пристрастей”
Причини читати «Айвенго»
Легендарність автора. Вальтера Скотта зробили популярними «Вейверлі» і «Роб Рой». «Вейверлі» він опублікував анонімно у 1814, вона розійшлась неймовірним тиражем для свого часу і всі його наступні романи також публікувались анонімно з написом «від автора Вейверлі». Він зізнався у авторстві тільки в 1827 році (в 56 років). Ранні книги Скотта – це історичні романи про 18-те століття у Шотландії. Потім у 1819 вийшов «Айвенго», якого також одразу полюбили, але і страшенно розкритикували – адже вперше головний герой був не шотландцем.
Першоджерело. Саме Вальтеру Скотту ми завдячуємо укоріненням у поп-культурі і суспільній свідомості образів Ричарда Левового Серця, Робіна Гуда, Монаха Тука, принца Джона, лицарських турнірів, і навіть легенди про короля Артура (у “Діві з озера”). Нехай напозір текст “Айвенго” може здаватись банальним і наївним, варто нагадати собі, що це і є оригінальний твір, що саме з нього були почерпнуті основні образи, якими ми мислимо сьогодні, говорячи про лицарську добу.
Про-англійська історія. Вальтер Скотт писав “Айвенго” незадовго після наполеонівських воєн, і книга вийшла відверто проанглійською. Пихаті нормани проти чесних простих хлопців саксів. Але не лише норманів у “Айвенго” зображено як “інших”, “відмінних від нас”. Очевидно, що в «Айвенго» є багато персонажів, які намагаються ставитися до Ісака та Ребекки як до “інших”, менш ніж до людей, тому що вони євреї. Скотт не лише зображує це антиєврейське упередження, але й намагається уявити, як ставлення до них як до інших вплине на психологію його єврейських персонажів. Наприклад, Ісак настільки звик до знущань з боку християн, що за дефолтом вважає, що вони хочуть його скривдити (на жаль для Ісака, він часто має рацію). Хоча Ребекка хвилюється менше, ніж її батько, вона також проявляє смирення. Життя навчило її очікувати упереджень від людей, які її оточують, і вона терпляче зносить їх. Ідеалізуючи Ребекку, Скотт у «Айвенго» викриває образливість антиєврейських упереджень. Водночас її надзвичайно позитивна характеристика привертає увагу до стереотипного зображення Ісака та інших єврейських персонажів у книзі.
Персонажі. Вілфред Айвенго – простий хороший хлопець, але не те щоб дуже розумний і не те щоб зі складною особистістю. Айвенго – центр книги, однак він більше нагадує пустий посуд. Скотт намагається додати Айвенго негативні риси, щоб зробити його більш живим, наприклад, антисемітизм.
Бріан де Буагільбер. Скотт робить Буагільбера цікавим персонажем, додаючи йому кілька позитивних рис, наприклад, здатність любити. Бріан заплутався в своїх почуттях і думках, хоча його перша любов – це він сам. Він здатний на самопожертву. Його смерть від серцевого нападу – це незвичний і неочікуваний хід, але насправді логічний – головна боротьба Буагільбера всередині нього самого, проти своїх інстинктів та принципів. І він програє цю битву.
Ребекка – якась супергероїня: вона і красива, і розумна, і добра, і має якісь лікувальні суперздібності, і принципова, і щедра. І це робить її…пласкою. Нам не цікаво спостерігати за персонажем Мері Сью, хоча ідея Скотта зробити її такою зрозуміла: він хоче показати ярим антисемітам, що ось, мовляв, ідеал, а ви дискримінуєте його за походження. Однак, зробивши її більш схожою на людину, Скотт довів би свою думку краще. У цьому контексті неправильно порівнювати Ребекку і Ровену, бо вони грають зовсім різні ролі у цій історії, і в них різна кількість «екранного часу».
Ровена має дуже мало контролю над своїм життям (в той час як Ребекка, будучи поза суспільством, може дозволити собі не підкорятись йому; факт, що вона не належить до знаті насправді відкриває їй більше дверей). Ми нічого не знаємо про Ровену, окрім того, що вона красива і любить Айвенго. Ми знаємо багато про людей, які її оточують. Вона приз, а не людина. Жодні з її стосунків з людьми не засновані на її особистості. Навіть її стосунки з Айвенго – за кадром, все сталось до початку роману. Ми просто маємо повірити в їхнє кохання. Ровена його кохання, бо в нього воно має бути, він середньовічний лицар, який вірить в романтику, свободу і любов. Йому потрібна жінка, щоб за неї битись.
Аттельстанові наче подобається Ровена, але ще більше йому подобається гарно їсти. Хід з немертвим Аттельстаном – один з найкращих у книзі. В нього немає амбіцій, і загалом для нього все закінчується щасливо.
Седрік Ротервудський – той дід, який кричить, що раніше було краще. Він упереджений і впертий.
Моріс де Брасі має геніальну ідею по завоюванню Ровени, врешті – він хоче виглядати крутим в очах друзів, але він не злий, і після розмови з Ровеною здається, що йому соромно за себе. Після порятунку Ричардом де Брасі відмовляється допомагати принцу Джону.
Гурт – це наш герой. Ми співчуваємо і асоціюємо себе з Гуртом, адже найбільше він хоче бути вільним. Гурт навдивовижу складний, як для другорядного персонажа.
Ісак – втілення стереотипів, на яких здійнявся антисемітизм.
Принц Джон – реальна історична фігура з поганою репутацією. Найкращий вибір для лиходія в цій книзі. Життя у тіні Ричарда доводить його до відчаю. Ричард в якості покарання відправляє Джона до матері (Аліенора Аквітанська була ще тією штучкою, тож Ричард знав, що робить).
Король Ричард (Чорний лицар) – реальна особистість, правив Англією з 1189 по 1199 і очолив третій хрестовий похід. Він провів в Англії всього півроку з 10 років свого правління. Ричард краще виглядає у піснях і баладах, ніж у історичних книгах.
Робін Гуд (Робін Локслі). Сучасна ідея про те, що Робін Гуд – представник англійського суспільства і борець за справедливість насправді завдячує Вальтеру Скотту. До Скотта всі балади і легенди про Робіна Гуда зводились до зображення шервудської банди як звичайних розбишак і бандитів, хоч і з ноткою веселості і свободи.
Вамба – раб, слуга Седріка. Костюм блазня захищає Вамбу від покарання за чесність.
Історичні факти. Все ж роман не дарма називається історичним. Не лише деякі персонажі і події справді відбувались в Англії 12 столітті, а й певні місця, зображені Скоттом – цілком реальні. Це Йоркшир, 1190-ті. Навіть зараз можна відвідати розвалини норманського замку Ешбі, будівлі 12-го століття. Поруч зі справжніми місцями Скотт вигадує свої. Однак, попри те, що Скотт намагається придумати гарний кінець своїм персонажам, він не може заперечувати історію. Король Ричард вбитий у Франції, і Джон таки стає королем, відомим як Іоанн Безземельний.
Айвенго без Айвенго. Після виходу “Айвенго” в світ видавця Скотта засипало фанатськими листами зі скаргами, подяками і звісно ж – питаннями. Серед них було питання “що означає ім’я Айвенго і де він його узяв?”. Скотт відповідав, що він обрав це ім’я, бо воно гарно звучить і нічого не означає. На питання фанатів, чому Айвенго не одружився з Ребеккою, Скотт відповідав, що для таких благородних героїв як Ребекка більш поетичним завжди є трагічний кінець.
Головна тема. Попри безліч соціальних питань, актуальних і для 12-го і для 19-го століття, історичну розвідку і романтичний сюжет, головною темою роману є питання ідентичності. Не дарма герої приховують ким вони є. Розкриття їхніх особистостей може змінити ставлення до них решти персонажів, а то і суттєво повпливати на хід історії. Ідентичність релігійна і національна, питання обов’язку, справедливості, принциповості, честі – канон лицарського роману.
(До речі, якщо вам подобаються романтичні історії в літературі, радимо подивитись наше відео про типажі пар у відомих книгах):
Думки читачів про “Айвенго”
“Ричард – король вихідного дня”
“Ребекку описують як найкращий візуальний перформанс 12 століття”
“Багато паралелей з нашим життям, які було неочікувано побачити в романі про лицарів”
“Людям зараз не вистачає такої історії. Я читав це як казку”
Знак питання
- Чи мають нормани в «Айвенго» якісь позитивні характеристики? Що відрізняє короля Ричарда І від усіх інших норманів?
- Чому Ребекка так відрізняється від Ісака? Як це можливо? Навіщо так робити?
- Як мають поводитись лицарі?
- Чому так багато персонажів в книзі приховують свою ідентичність?
- Чому Вамба відмовляється від свободи?
- У книзі багато зізнань у коханні, і односторонніх почуттів. Зізнаючись у почуттях, чи несемо ми відповідальність перед людьми, яким зізнаємось?
Про автора
Баронет сер Вальтер Скотт (1771 – 1832), шотландський письменник і історик. Був 9 дитиною (6 померло) нащадків старих шотландських кланів, перехворів поліомієлітом в дитинстві, і кульгав все життя. Жив на фермі в селі, де його освітою займалась тітка, розповідала легенди і казки, там же Скотт перейняв специфічний діалект. Потім він вчився в школі і в університеті Единбурга, куди вступив у 12 років. У 15 познайомився з Робертом Бернсом, своїм кумиром (цей епізод лишився в його пам’яті на все життя).
Працював юристом, з початком воєн пішов у волонтерський полк. Скотт записував традиційні балади, досліджував літературу. Під час поїздки з друзями на озеро зустрів Шарлотту Карпентер, вони одружились і мали 5 дітей. Скотт дуже любив собак. Його найвідомішими собаками були Майда, великий гончак, і Спайс, денді-дінмонтський тер’єр, який страждав на астму.
В ранні роки Скотт писав поеми і вірші, і був найвідомішим поетом до лорда Байрона. Його третя поема «Леді з озера» 1810 року продалась тиражом 20 000 екземплярів у перший рік. Перший роман «Вейверлі» Скотт починав і кидав кілька разів, тому що отримав негативну рецензію від друга. Загалом написав 27 романів, з яких тільки один був про його сучасність.
Отримав титул баронета за те, що викопав з единбурзького замку королівські коштовності, які зберігались там 100 років і вважались втраченими.
У 1825 році стався колапс банківської системи і друкарського бізнесу Британії, Скотт як співвласник видавництва пішов у борги (еквівалент його боргу на сьогодні 13 500 000 фунтів), заклав свій дім, його дружина тоді ж померла. Він вирішив заробляти романами і поїхав подорожувати, але здоров’я погіршувалось, і він помер у подорожі у віці 61 року. Попри те, що помер у боргах, проте його романи так добре продавались, що вже за кілька років покрили всі борги, і його нащадки заробили на них.
Згодом, коли письменники перейшли від романтизму до реалізму, Скотта почали сприймати як письменника для дітей. Його критикували за пласких персонажів. Однак його все одно визнають творцем сучасного історичного роману. Один з критиків писав, що цінність письма Вальтера Скотта у тому, що в своїх історичних текстах він вперше створив образ минулого як реального місця, де люди думали, відчували, і одягались інакше.
Окрім романів і поем Скотт писав п’єси, збірки віршів, біографічні розвідки, нонфікшн. Найвідоміші твори: «Вейверлі» 1814, «Роб Рой» 1817, «Айвенго» 1819, «Пірат» 1822 , «Квентін Дорвард» 1823, «Вудсток» 1826.
P.S. Якщо вам подобаються історичні романи, радимо ознайомитись з нашими рецензіями зі сполейрами: “Людина що сміється” Віктора Гюго, “Ім’я Рози” Умберто Еко, “Серце пітьми” Джозефа Конрада.
P.P.S. Якщо хочете підтримати нас гривнею 👇
❤️ патреончик: https://www.patreon.com/cedra
⭐️ монобаночка: https://send.monobank.ua/jar/7e5USCFphw
Наші мережі 👇
❤️ Instagram: https://www.instagram.com/cedra_journal/
🌻 Youtube: https://www.youtube.com/@CedraBlog
⭐️ Telegram: https://t.me/cedra_journal
⚡️ Facebook: https://m.facebook.com/cedra.journal/
